Насправді ні.
Раніше, коли говорили про психологічні проблеми у журналістів, зазвичай їх порівнювали із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) військових кореспондентів. Втім, навіть щоденна, рутинна журналістська робота матиме вплив на того, хто її виконує.
Журналісти й поза гарячими точками часто перебувають на передовій резонансних подій – від місць злочину та аварій на дорогах до стихійних лих. А зараз по всьому світу висвітлюють пандемію COVID-19.
Згідно із тезами систематичного огляду Європейського журналу трудової та організаційної психології, найпоширенішими джерелами стресу в роботі журналістів є:
– Вимоги позиції: невпевненість у власній ролі, надмірні очікування.
– Міжособистісні вимоги: проблеми між колегами, конкуренція та етичні питання у матеріалах.
– Фізичні вимоги: стрес від роботи в шумному ньюзрумі без природного освітлення.
– Умови праці: низька зарплата, затримки допізна чи несподівані дедлайни.
– Стреси, пов’язані із завданнями: інтерв’ювання постраждалих людей, часові обмеження, насильство, залякування та висвітлення травматичних подій.
Внаслідок професійного стресу в журналістів може розвиватись вигорання, депресія, занепокоєння, ПТСР, пристрасть до алкоголю чи наркотичних речовин.
Практикуюча психологиня, керівниця Центру психічного здоров’я та травматерапії «Простір надії» УКУ Олеся Криськів пояснює, від чого залежить те, чи призведе стрес до серйозніших наслідків:
«Насправді ніхто із нас не застрахований, але тут одними із визначальних факторів є особистісні характеристики людини. Зокрема на психічне здоров’я впливають темперамент та середовище, в якому людина вихована.
Якщо людина росла в середовищі, де її знецінювали, критикували, а її темперамент також чутливий, то в неї ризик виникнення депресії чи іншого розладу дуже високий. І навпаки, якщо людина стійка за темпераментом, і виховувалась у середовищі, де відчувала прийняття, де помилятись було нормально, де була увага до її потреб, то деструктивне середовище її не зламає».
Втім, окрім генетично закладених факторів, стресостійкість можна розвивати.
За словами Олесі, фахівці виділяють 5 факторів, які впливатимуть на її рівень:
- Когнітивний коупінг. Простими словами – це мисленнєва гнучкість. Людина є заручником своїх думок, але тільки від неї залежить, яке значення надавати їм. А всяке мислення, яке є зацикленим, негнучким, погано впливає на психічне здоров’я. Стресостійка особа має працювати з думками, тестувати, наскільки її думки відповідають реальності, розвивати гнучке мислення.
- Поведінковий коупінг. Це означає сприймати проблеми як частину життя, а не як нездоланні перешкоди, вміти давати раду труднощам. Звісно, нам не хочеться проблем, але вони не означають, що страждання є катастрофічним і з ним не можна давати ради.
- Життєві цінності. Любити, дякувати, робити добрі вчинки – це цінності. Інколи людина не знає, заради чого живе, і її мотивація знижується. Треба ставити цілі в напрямку до цінностей. Наприклад, одружитися – це для когось ціль. Але за нею має стояти цінність – мати гарні стосунки. Так ми знаходимо сенс, проживаємо своє життя наповненіше.
- Стосунки. Для людини ізоляція – це дуже неприродньо. Тому стресостійкі люди плекають свої стосунки і розвивають їх. І тут не йдеться виключно про романтичні стосунки, а й про дружбу чи, наприклад, взаємини в команді.
- Ресурсні активності. Стресостійкі люди плекають свої ресурси. Вони роблять те, що їм подобається – хтось малює, співає чи слухає музик, ліпить з глини, медитує, або спілкується з друзями. Важливо не занедбувати цю сферу.
В США про психологічну підтримку журналістів вже починають задумуватись на рівні редакцій. Але все-таки організаційної культури дуже бракує.
За словами Елани Ньюман, професорки психології в Університеті Тальси та керівниці програми досліджень Дарт Центру при Колумбійському університеті, поліцейські, пожежники та працівники швидкої допомоги мають сильнішу організаційну культуру і розуміють, який вплив має така робота, та як підтримувати людей. «Думаю, легше говорити про психічне здоров’я навіть в армії, аніж серед журналістів. Ганьба і клеймо, що оточують цю тему у журналістському світі, величезні», – переконана вона.
В Україні із цим ще складніше. Бо у нас досі є багато міфів ще й довкола психотерапевтичної допомоги.
«Немає довіри до психологів. Однією із причин може бути те, що раніше було багато зловживань в цій сфері. Але зараз ситуація кардинально інша. – Каже Олеся Криськів. – Фахівців навчають на дуже доброму рівні, часто приїжджають тренери з Європи чи зі Штатів, діляться своїм досвідом. Та й серед людей стигма потрохи зменшується і вони більш відкрито звертаються до фахівців за допомогою: чи то з депресією, чи розладом тривоги, чи труднощами з самооцінкою або в стосунках.
Насправді ж люди отримують психологічні травми набагато частіше, аніж фізичні. І якщо їх ігнорувати, стає тільки гірше. Тому якщо відчуваєте, що ви не можете контролювати зміни, які відбуваються навколо; якщо відчуваєте, що не проживаєте своє життя наповнено чи не почуваєтесь щасливими; якщо відчуваєте, що не можете впоратись самі, то звертайтесь по професійну допомогу.
Це в жодному випадку не про сором, а про відвагу взяти відповідальність за якість свого життя».
Львівський Медіафорум у партнерстві із Центром психічного здоров’я та травматерапії «Простір надії» надає можливість українським журналістам отримати безкоштовну психологічну підтримку онлайн.
Звертайтесь за телефоном 097 416 94 94 (з понеділка по п’ятницю з 9.00 до 18.00), або пишіть на адресу: [email protected]. Консультації індивідуальні, учасникам гарантується повна анонімність.
Проект реалізується за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Головне зображення Photo by Solé Bicycles
