І що робити, якщо його вже вкрали.

Публікувати чужі тексти без дозволу — гріх. В Україні на цей гріх традиційно дивляться крізь пальці, особливо в інтернеті, де чимало сайтів регулярно використовують чужу працю для примноження свого трафіку. Ми вже писали про те, як діяти журналісту, щоб не стати плагіатором чи тупим копіпейстером. А що робити авторові чи виданню, чий матеріал украли та опублікували без дозволу, без посилання, без зазначення авторства або під іншим ім’ям? Як запобігти таким крадіжкам? Ми поговорили з правниками і склали для вас інструкцію.

Ще не вкрали: як убезпечитись

Ви написали текст. Із цього моменту, згідно зі статтею 11 Закону «Про авторське право та суміжні права», ви є автором. Для цього не потрібні додаткові формальності — сам факт створення тексту дозволяє вам користуватись усією повнотою авторських прав.

Як автор ви можете використовувати текст, дозволяти або забороняти його використання (стаття 15: майнові права), вирішувати, яким чином зазначати своє ім’я чи псевдонім і чи зазначати його взагалі (стаття 14: особисті немайнові права).

Майнові права ви можете передати іншій людині чи організації за авторським договором. Якщо, пишучи текст, ви виконували службові обов’язки, майнові права автоматично належать роботодавцю, хіба що ви з ним домовились про щось інше в угоді. Немайнові права передаватись не можуть — ніхто не має права всупереч вашій волі вирішити, яким іменем чи псевдонімом має бути підписаний текст.

Крадіжка — це коли текст опубліковано без дозволу чи всупереч забороні автора і/або текст підписано іншим іменем чи не підписано, хоча в оригіналі ім’я автора зазначене.

Тому перше, що слід зробити: чітко вказати авторство і умови використання тексту.

Це не зупинить зловмисного плагіатора. Але крадуть далеко не щоразу свідомо; часто це робиться з недбалості, лінощів, незнання чи хибного розуміння законодавства. У таких випадках потенційного крадія може відохотити чітка вимога не красти.

Прямо вказане авторство не буде зайвим на випадок, якщо доведеться звертатись до суду. За законом про авторське право автором вважається той, чиє ім’я прямо зазначене на примірнику, якщо немає інших доказів. Пленум Верховного Суду рекомендував судам урахувати цей момент при розгляді справ. «Людина, чий підписаний текст украли, звертаючись до суду, не має доводити, що саме вона є авторкою. Якщо хтось інший захоче спростувати її авторство, саме він повинен буде це довести», — пояснює юристка Центру демократії та верховенства права Аліна Правдиченко.

Можна убезпечитись іще ретельніше, зареєструвавши авторське право на текст у державному реєстрі. Якщо йдеться про текст, опублікований в інтернеті, експерт із інтелектуальної власності Юрій Трачук рекомендує додати сторінку з першою публікацією тексту до веб-архіву, наприклад, archive.org. Тоді довести авторство й захистити його буде легше.

Навіть якщо ви не зазначаєте умови використання, на текст поширюється загальне положення закону: для републікації потрібно отримати безпосередній дозвіл автора. Але деякі копіпейстери трактують цю ситуацію навпаки: мовляв, якщо жодних вимог немає, то текст можна копіювати як завгодно. Тож краще все ж зазначити умови републікації, а якщо ви вимагаєте отримання дозволу, дати контакти, за якими з вами можна для цього зв’язатись.

У соцмережах усе трохи інакше. Правила використання соцмереж зазвичай передбачають, що ви автоматично дозволяєте іншим користувачам репостити опубліковані вами матеріали. Тож репост не є порушенням авторського права. Але автор має право заборонити використання свого тексту окремим користувачам чи сторінкам-спільнотам. Їх можна заблокувати, обмежити аудиторію, яка має доступ до допису. Але, якщо хтось уже поширив ваш текст проти вашої волі, ви маєте право вимагати цього не робити.

Деякі сайти намагаються врятуватись від копіпейстерів, забороняючи виділяти текст і копіювати до буфера обміну. Таке блокування далеко не завжди ефективне: обійти захист не так складно, для цього не потрібно бути фахівцем. До того ж, воно не дає використати текст легально — процитувати.  

Вже вкрали: як боротися

Автор має право захищати свої права через представників. В Україні авторськими правами займаються як юристи загальної практики, так і профільні — так звані патентні повірені. Якщо ж ви не маєте охоти чи змоги наймати спеціальну людину для того, щоб захистити свій текст, то можете зробити це самотужки.

Звертатись до суду — довго й трудомістко, тож почати варто з позасудових способів захисту. У законі про авторські права є стаття про порушення авторського права в інтернеті, але вони стосуються не тексту, а лише музики, відео та комп’ютерних програм. Тому, якщо у вас украли текст,  діють більш загальні положення.

Перше, що закон пропонує зробити, — звернутись до порушника з метою припинити неподобство. Зробити це можна особисто. У зверненні треба чітко сформулювати вимоги: дати гіперпосилання на джерело, вказати ім’я автора, взагалі прибрати текст абощо. Й попередити про наслідки невиконання: звернення до суду і/або публічний розголос. Звернення спрацьовує у випадках, коли текст украли несвідомо або з розрахунком на те, що ніхто нічого не помітить. А перспектива судового позову або скандалу може налякати навіть злісних порушників.

Чи можна вимагати компенсації — гонорару, відшкодування недоотриманого доходу чи моральної шкоди? Закон згадує про це лише в контексті судових позовів, але включати такі вимоги до позасудового звернення не заборонено.

Звертатись має той, кому належить порушене право. Якщо текст опублікували без зазначення авторства, звернення має бути підписане автором. Якщо йдеться на републікацію без дозволу матеріалу, який написав співробітник редакції, тоді звернення може бути написане від імені медіаорганізації як власниці авторських прав та підписане керівником.  

Є проблема з тим, до кого звертатись. Часто крадіжками текстів грішать третьосортні ресурси, де немає жодних контактів редакції чи власника, а також групи/сторінки в соціальних мережах. Адміністрація соціальних мереж, особливо західних, досить прискіпливо ставиться до порушень авторського права. Тож якщо немає змоги зв’язатись із конкретним користувачем або адміністратором сторінки, можна подати скаргу до адміністрації соцмережі.

Донедавна інформацію про власника сайту можна було знайти в базі hostmaster або whois, але з травня частину даних там приховали. Для багатьох сайтів можна побачити лише інформацію про реєстратора — організацію, яка зареєструвала адресу сайту за зверненням власника. Можна спробувати звернутись до реєстратора, але отримати в такий спосіб інформацію про власника шанси невеликі.

Для пошуку власника ресурсу, який украв ваш текст, можна залучити кіберполіцію. Але й вона, за словами патентного повіреного Юрія Трачука, поки що не дає результату: «З нашого досвіду кіберполіція працює точно не на правовласників. Усі наші звернення до них закінчувались бездіяльністю чи формальністю». Доводиться звертатись до суду, який може зобов’язати реєстратора розкрити власника ресурсу.

Ще один досить екстравагантний спосіб захисту авторського права, передбачений законом, — вимога публікації у засобах масової інформації. Так, ви можете вимагати публікації оголошення про порушення самих прав не від самого порушника, а й від сторонніх ЗМІ, які не мають жодного стосунку до конфлікту. Перелік і кількість медій закон не визначає, тож теоретично ви маєте право звернутись хоч до всіх редакцій України з вимогою написати про те, що ваш текст украли. Від редакції: будь ласка, не намагайтесь робити цього з MediaLab! 🙂

З іншого боку, пояснює Юрій Трачук, в авторському праві спосіб порушення визначає спосіб відшкодування, а масштаб компенсації має бути пропорційним масштабу порушення. Тобто, якщо ваш текст без дозволу опублікувала районна газета, звертатись із вимогою написати про це до телеканалу «Інтер» не варто.

На щастя для редакцій, виконувати позасудову вимогу публікації повідомлення про порушення чиїхось авторських прав кимось іншим вони не зобов’язані. Крім того, редакція має право вимагати оплатити публікацію на правах рекламного оголошення. Суд може покласти ці витрати на порушника, а в позасудовому порядку вам доведеться платити самому. Легше вже поскаржитись на порушника в соціальних мережах.

Закон також відносить до позасудових «інші засоби, не заборонені законодавством». Тут ви не обмежені нічим, крім фантазії та кримінального кодексу. Хочете — пікетуйте редакцію кривдника, хочете — організуйте флешмоб у коментарях.

Якщо все-таки до суду

Позасудові засоби боротьби з порушенням прав спрацьовують не завжди. Деякі порушники систематично крадуть чуже й ігнорують вимоги законних авторів. Тоді єдиний спосіб захистити свої права — звернутись до суду.

Почніть із подання позовної заяви. Її слід подавати до суду за місцем, де зареєстрований відповідач (людина або організація), особисто або рекомендованим листом із позначкою про вручення. Подаючи заяву, треба сплатити судовий збір — його ставки, які залежать від характеру позову й типу заявника, є тут. Зверніть увагу, що якщо крадій зареєстрований в іншій країні, треба подавати заяву до тамтешнього суду, й розглядатись вона буде за тамтешнім законодавством.

Загальні вимоги до оформлення позовної заяви в цивільному процесі можна побачити тут. Крім того, можна знайти готові зразки позовних заяв про захист авторських права із різними вимогами. Найбільша проблема — забезпечити докази.

Доводити обставини має сторона, яка на них посилається. Отже, позивач має надати суду докази того, що він є автором і його права були порушені.

Щоб довести авторство, треба подати до суду примірник тексту із зазначенням імені автора та/або власника майнових прав, а якщо право було офіційно зареєстроване, то свідоцтво про реєстрацію. А ось довести факт порушення, якщо йдеться про публікацію в інтернеті, буває досить складно. Скриншоти веб-сторінок суд не приймає як докази, а процедури їх нотаріального засвідчення український закон не передбачає.

Що робити? Перший варіант звернутись до нотаріуса за кордоном, у тій країні, де органи нотаріату можуть засвідчувати друковані копії веб-сторінок. Є приклади справ, у яких «протоколи оглядів», складені російськими нотаріусами, приймались українським судом як докази. Якщо не хочете звертатись до російського нотаріуса, можна до білоруського.

Другий — звернутись до української експертної установи. Медіаюристка Аліна Правдиченко рекомендує, зокрема, науково-дослідний інститут судових експертиз. А юрист Європейської правничої компанії Яків Іванців на сайті «Українське право» пише, що правом засвідчувати наявність тексту на онлайн-ресурсі фактично наділене державне підприємство «Національні інформаційні системи». Тож його висновки можуть бути повноцінними доказами в судах.

Чи вимагати в крадія грошової компенсації? Закон дає авторові, чиї права порушені, право вимагати відшкодування моральної шкоди, матеріальної шкоди (в тому числі упущеної вигоди), стягнення на свою користь прибутку, отриманого відповідачем унаслідок порушення авторського права, та отримання компенсації. Ці вимоги можна включити до позовної заяви.

«Компенсація моральної шкоди чи відшкодування збитків не є популярними способами захисту авторського права, — коментує Аліна Правдиченко. — Найчастіше вимагають разову компенсацію». Адже для отримання компенсації достатньо довести факт порушення, а визначити розміри матеріальної, а надто моральної шкоди дуже непросто.

Донедавна закон встановлював чіткі межі компенсації: від десяти до п’ятдесяти тисяч мінімальних заробітних плат, тобто від 32 тисяч до 160 мільйонів гривень. Далеко не завжди позивач отримував бажану суму,  але, довівши факт порушення, можна було добитись бодай мінімальної компенсації.

Закон «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», який почав діяти 2018 року, знімає обмеження суми компенсації. Тепер вона визначається відповідно до гіпотетичного розміру винагороди. Суд має визначити суму, яку сплатив би порушник автору, якби звернувся по дозвіл на використання твору, та помножити її на два (якщо порушення ненавмисне) чи на три (якщо навмисне). На практиці це важко — автор має довести, що крадій уклав би з ним договір на певну суму. Але закон не дає жодних об’єктивних критеріїв визначення цієї суми. Поки що ні судді, ні правники до ладу не розібрались, як застосовувати цю нову норму.  

І наостанок: якщо маєте свої більш чи менш успішні історії відстоювання авторських прав у суді чи в позасудовому порядку, присилайте їх нам. Нам це цікаво.

Головне зображення Josh Withers

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.