Як за допомогою Бетмена вивчати світову історію.
Вільям Уріккйо, професор Массачусетському інституту технологій (МІТ), у травні вперше приїхав до України. Під час свого виступу на Львівському медіафорумі він порівняв сучасні медіа із напівзруйнованими старими будинками, де залишилися лише дві стіни. Традиційні медіа практично зруйнувала цифрова революція. Щоправда, вони не померли, а існуватимуть і далі в інших форматах.
Вільям Уріккйо займається порівняльним дослідженням медіа та очолює Відкриту лабораторію документалістики. Він викладав в університетах у різних країнах світу та є співавтором декількох книг про медіа та культуру. Зокрема, він написав книгу «Багато життів Бетмена: критичний підхід до супергероя та його медіа». Через різних Бетменів дослідник хотів показати різні історичні періоди. Наприклад, Бетмен у 40-х вчить німецьку та японську мову, адже то був час Другої світової війни. А от Бетмен із 60-х — уже більш розслаблений і хоче насолоджуватися життям. У книзі про Бетменів професор показує, як змінювалася політична, культурна та медійна картина світу.
Попри те, що медіа працюють за однією схемою, вони завжди різні. Це дещо схоже на колесо. Погляньмо на технологію VR 360. У 70-80-х роках дуже популярними були будівлі з панорамним видом. Звідти теж можна було роззирнутися на 360 градусів. А у XVIII столітті люди дуже схоже відгукувалися і про фотографію. Люди захоплювалися звичайним зображенням, потім — панорамним видом, а тепер — VR 360. Технології змінюються, але працюють за тим самим принципом.
Про алгоритми слід думати як про цеглини. Кожна має свою функцію. Деколи можна використати ті самі цеглини багато разів, щоб збудувати нову стіну. Дія цих алгоритмів, звичайно, залежить і від їхньої кількості.
Ми часто говоримо про те, що було би добре, якби Google показав свої алгоритми. Але ж це неможливо. Сам Google їх не розуміє. Армія інженерів не здатна їх зрозуміти. Алгоритми об’єднуються у великі та складні системи і разом видають певний результат.
Немає простої відповіді, як найефективніше доносити інформацію до аудиторії. Тут на Форумі ми говоримо про сторителлінг, візуалізацію даних. Але для чого це все? Залежить від того, до кого треба достукатися. Ту саму історію можна розповісти за допомогою різних інструментів різним людям. Для лікарів чи політиків може підійти дорогий звіт з величезною кількістю даних. Для не-фахівців можна зробити телефонний додаток. Важливо подати інформацію подати просто, щоб кожен міг її зрозуміти.
А ще звертайте увагу на те, що ви власне розповідаєте. Якщо у вас багато інформації, то краще її все-таки візуалізувати, а не вдаватися до письмового аналізу. Для цього є різні інструменти, які дуже швидко опрацьовують інформацію та виконують команди. Це дає можливість думати про більш візійні речі, як-от про стратегію розвитку медіа.
Алгоритми уже проникли у журналістику. Штучний інтелект доцільно використовувати, коли потрібно отримати структурований текст. До прикладу, це спортивні матеріали. В різних видах спорту є свої чіткі правила, є розмітка, є поле, є гравці. Робити звіти зі спортивних ігор краще все-таки роботам. Те саме із фінансовими новинами. Я веду до того, що одноманітну роботу краще віддати роботам. Все, що не можна описати алгоритмами, залишатиметься людям.
Штучний інтелект також згодиться у сферах, які не надто приваблюють журналістів. До прикладу, дитячий спорт. У США багато 10-річних дітей грають у бейсбол, але журналістам такі матчі не цікаві. Проте за спинам цих дітей стоять батьки, для яких такі ігри важливі.
Може задаватися, що штучний інтелект не збреше і надасть об’єктивну інформацію. Але за допомогою великих даних так само можна маніпулювати. Вони ж пропонують погляд на ситуацію лишень з одного боку. А цього для об’єктивної картини не достатньо.
Медіям треба виходити в місто. Може, звучить дивно, але скоро так і станеться. Ми багато говоримо про те, як інтернет зруйнував традиційні медіа і забрав у них гроші. Це все правда. Але що ж особливого у принті? У преси є неймовірні архіви. Але де вони? Десь у глибині будівель за товстими цементними стінами. А чому б нам не взяти трохи цих газет і не перенести їх на локації у місті? От уявіть: ви йдете містом і можете одразу дізнатися, що сталося на цьому самому місці 100 років тому, 50 років тому, 20 років тому. А якщо би ви могли самостійно простежити якусь історію у місті, рухаючись від локації до локації? Це би спонукало думати про час і простір трохи ширше.
