Як видання The Claquers привчає українців до класики та бореться з російською пропагандою.
Торік в Україні з’явилося видання про класичну музику — The Claquers. Тоді його творці амбітно заявляли, що вчитимуть українців слухати класику й провокуватимуть критичний погляд на академічну музику в Україні та за її межами.
Зрештою, це вони й роблять: на The Claquers (хто такі клакери?) ви знайдете тексти про українських (і не тільки) музикантів, відомих (та поки не дуже) композиторів і виконавців, подкасти про сучасну оперу, критичні тексти про музичні події у Києві та ще кількох містах України. Також видання розповідає про українських музикантів англомовному світу і спростовує так звані російські музичні фейки.
Про те, як працює The Claquers, хто і яким коштом створює це видання, і про класичну музику ми поговорили з головним редактором, музикознавцем Стасом Невмержицьким.
Просвітницька мета та спростування фейків
Видання задумувалося як проєкт для всіх: професійних музикантів та організаторів музичних подій, які б почали зважати на думку критиків, поціновувачів академічної музики, людей, які хочуть більше дізнатися про світ класичної музики, композиторів, виконавців.
«Ми чіпляємо на гачки ту аудиторію, яка потенційно може стати нашою. Пишемо просвітницькі тексти, розповідаємо про відомих композиторів, про музику, яку використовують у кіноіндустрії. Це все робиться, щоби зацікавити аудиторію, щоби читач, який ще не дуже в темі класичної музики, прочитав наші тексти, написані простою мовою, зацікавився, й почав досліджувати класичну музику, відкривати її світ для себе», — розповідає Стас.
Стас Невмержицький, головний редактор The Claquers. Світлина надана ним.
Аби популяризувати українську музику, композиторів та виконавців, на The Claquers виходять англомовні тексти — рецензії на релізи українських авторів та інтерв’ю з музикантами. Так творці видання прагнуть завоювати англомовний світ і розповісти про українське широкому загалу.
«Ми хочемо, щоби українська музика звучала у світі гучніше. Можливо, це банально, але я не бачив, щоб хтось робив подібне, тиснув на цю точку. Не бачив, аби ще хтось видавав англомовні інтерв’ю з українськими музикантами та рецензії саме на українську класичну музику. Всі ці англомовні тексти ми поширюємо для західної аудиторії. Нам приємно чути відгуки американських колег, які читають про наших композиторів, дізнаються про їхню музику й кажуть, що вона класна».
Ще одна місія англомовних текстів на The Claquers — донесення інформації, що українська музика не є частиною російського наративу, адже вона суб’єктна. Тому, за словами Стаса Невмержицького, у рецензіях, оглядах та інтерв’ю автори The Claquers наголошують на цьому, адже через вплив російської пропаганди, багатьох українських композиторів та виконавців вважають російськими. Наприклад, Максима Березовського, якого ми вважаємо українським композитором, а росіяни — російським.
«Коли диригент Кирило Карабиць привозив сюди симфонії Максима Березовського, ми видали рецензію англійською і росіянам це не сподобалося. Звісно, що Березовського в рецензії ми називаємо українським композитором», — додає Стас.
А Сильвестров — чий?
За словами Стаса, про українських композиторів-шістдесятників, представників так званого київського авангарду, що писали музику, яку не толерувала партія, теж часто говорять як про радянських авангардистів. Наприклад, відомий музикознавець Норман Лебрехт називав українського композитора Валентина Сильвестрова представником московського авангарду. «Це безглуздо, адже навіть у Вікіпедії можна прочитати, що Валентин Сильвестров народився в Києві, навчався, жив тут усе життя. До чого тут Москва? Яким чином він стає представником московського музичного авангарду? Проте коли такі речі пишуть відомі музикознавці — люди вірять у це», — пояснює Став Невмержицький.
Матеріали, присвячені київському авангарду, на The Claquers виходять англійською. У них пояснюється, що українська музика відрізняється від російської. За словами Стаса, йдеться про боротьбу ідей, адже Росія активно використовує класичну музику задля досягнення своїх політичних цілей. «Вважаю, якщо декілька людей прочитають правдиву інформацію, наприклад, про того ж Максима Березовського, це буде успіхом».
Оскільки The Claquers нема і року, важко судити про те, наскільки подібна тактика у боротьбі з російською пропагандою у контексті музики є дієвою. Стас каже, що зважаючи на реакції росіян, які часом обурюються через спростування усталених міфів про українських композиторів, видання рухається у правильному напрямку.
Чому про класику не пишуть великі ЗМІ?
Окрім боротьби з пропагандою, команда The Claquers робить працюють над тим, щоби ввести класичну музику в інформаційне поле, як це працює, наприклад, у Великій Британії, де потужні ЗМІ можуть написати рецензію на реліз, концерт класичної музики чи оперну постановку. «Чи можна уявити, щоб велике українське ЗМІ часто писало про класичну музику? Навряд, адже в Україні класична музика рідко потрапляє в інформаційне поле, часом здається, мов її не існує, — зазначає Стас. — Ми ніби й нахапалися якихось мінімальних знань із реклами, чули імена відомих композиторів — Моцарта, Бетховена, Вівальді. Але що саме вони створювали, за яких умов — мало хто з пересічних українців знає. Тому наше завдання — ввести класичну музику в інформаційне поле, розповідати історії про композиторів. Ці тексти пишуть музикознавці, але у популярному, доступному стилі, аби зацікавити широку аудиторію».
Стас додає, що тішиться, коли люди, які не є музикантами, читають матеріали видання та пишуть у відгуках, що не знали, що, наприклад, той самий Вівальді був священником. Просто знали його ім’я, десь чули його музику, але ніколи не цікавилися його історією поглиблено, а матеріал The Claquers допоміг їм сформувати враження про нього, як про композитора і людину.
«Тобто люди читають, слухають його музику, і для них Вівальді вже не просто чувак, музика якого звучить у рекламі, а цікава постать. Вони починають розуміти, що він був реальною людиною — зі своїми особливостями, проблемами тощо», — розповідає Стас.
Також The Claquers публікує інтерв’ю з людьми, які не є музикантами й ніяк не залучені до світу класичної музики, проте цікавляться нею. У цих інтерв’ю вони розповідають, чому слухають класичну музику, чому для них це важливо. Також це робиться, аби популяризувати класичну музику серед не музикантів.
Як працюють критики The Claquers
Одне з основних завдань The Claquers — критика. Принаймні, саме такі цілі видання ставило перед собою влітку 2020-го, коли лише почало існувати. З критичних матеріалів усе й починалося: на сайті з’являлися рецензії на музичні події, однак через карантин і відсутність концертів творцям медіа довелося шукати й інші формати.
«В якийсь момент через пандемію й скасування концертів просто не було що критикувати. Проте музична критика — це важливо й ми плануємо розвивати цей жанр в Україні. Вона потрібна для того, аби робити музичні події чи музикантів кращими. Наші критики ходять на концерти, до яких організатори ретельно готуються: відбирають музикантів, працюють над програмою». — каже Стас.
Критики видання — студенти старших курсів Національної музичної академії імені Чайковського: Сашко Островський, Ліза Сіренко, Дзвенислава Саф’ян. Через те, що вони ще навчаються в консерваторії, бувало, що музиканти та їхні прихильники обурювалися. Проте у фаховості своїх авторів та авторок Стас упевнений.
«Вони не щойно увійшли в музику, вони бачили купу партитур, чули чимало виконань, володіють аналітичним апаратом, знають, що і з чим порівняти, як писати. Ми пишемо рецензії за певними правилами, аргументуємо всі свої твердження. Тобто якщо пишемо, що музикант зіграв добре чи погано, то обов’язково пояснюємо, чому думаємо саме так. А ще ми пишемо рецензії з добрими намірами, аби показати людям, що їхня музика цікава, однак хочемо, аби вона ставала ще кращою. Та люди чомусь думають, що ми хочемо їх принизити, й нерідко ображаються на критику». — розповідає Стас.
Стас ділиться своєю мрією — писати рецензії не лише на ті концерти, що відбуваються у Києві, а й на події, які проходять в інших українських містах. На сайті з’являлися матеріали про музичні події Житомирського театру, про концерти у Харкові та Львові, але на думку Стаса, цього замало. «Я інколи шукаю регіональних критиків, які могли б писати гостро та фахово, адже критика має бути аргументованою, аби не виникало питань щодо професійності видання та авторів, які нам дописують. Поки що мені складно знаходити потрібних людей в регіонах, але я над цим працюю», — розповідає він.
Про авангардний джаз та плани на майбутнє
Наразі The Claquers не має сталого фінансування. У створення видання Стас Невмержицький вклав власні гроші. За свою роботу редактора він нічого не отримує, а авторам інколи виплачує гонорари за власні кошти й ті гроші, які надходять на Патреон видання від читачів та читачок. На думку Стаса, виданню, яке пише про класичну музику, важко заробляти на рекламі чи залучати спонсорів. «Проте ми раді, що є люди, які в тяжкі карантинні часи готові долучатися до створення медіа, ділитися з нами своїми коштами. Це дуже приємно та цінно».
Планів на майбутнє у The Claquers чимало. Однак поки що невідомо, чи існуватиме видання далі. «11 червня виданню виповниться рік. Наша команда матиме зустріч, на якій ми обговоримо, чи потрібно нам існувати далі, чи готові ми працювати над створенням контенту у такому режимі. Можливо, до того часу у нас з’явиться повноцінне фінансування і тоді ми вирішимо, хто й за що відповідатиме, як зміниться модель роботи. Якщо ж фінансування не з’явиться, однак усі будуть готові й надалі працювати — все залишиться, як є. Але можливо, що медіа припинить своє існування. Поки що невідомо», — розповідає Стас Невмержицький.
Якщо ж видання продовжить існувати, воно надалі розповідатиме читачам про класичну музику: писатиме рецензії й тексти про музику, що звучить у кіно. Також видання писатиме про авангардний джаз, занурюватиметься у світ музики із комп’ютерних ігор.
«Я б хотів, аби ми писали про джаз більше, адже в мене й самого є потреба дізнатися про цей жанр більше. Мені здається, що про авангардний джаз пишуть ще менше, ніж про класичну музику. Про електроакустичну музику також хочеться писати більше. Окрім цього, ми плануємо розвивати так званий інформаційний центр — окремий розділ сайту, який зараз, на жаль, довелось приховати, адже просто не маємо ресурсу на його наповнення. Там з’являтиметься довідкова інформація про композиторів. Тобто читач матиме змогу прочитати біографію автора й одразу на тій же сторінці послухати його твори». — додає Стас.
Головне зображення: Dayne Topkin
