Лабораторія цифрової безпеки знає безпечний спосіб туди зайти.
У листопаді правозахисна організація Freedom House оприлюднила черговий звіт, присвячений дослідженню свободи інтернету. Згідно з ним Україна залишається серед «частково вільних» країн, як і останні чотири роки після початку війни з Росією. Фахівці кажуть, що на рівень свободи інтернету в Україні вплинуло те, що президент заблокував проросійські сайти, а також ініціативи блокувати веб-сторінки до рішення суду. Про неефективність та шкідливість таких методів боротьби з пропагандою, а також як обходити блокування, розповідали у Львові під час «Цифропаті» співзасновники Лабораторії цифрової безпеки Ірина Чулівська та Антон Кушнір.
Лабораторія цифрової безпеки — громадська організація, яка допомагає правозахисникам, активістам та журналістам уберегтися від кіберзагроз. А ще сповідує та пропагує принципи вільного інтернету. За словами Ірини Чулівської, ще півтора року тому особливих проблем зі свободою в онлайні в Україні не було. Проте все змінилося у травні 2017-го. Тоді президент видав указ про блокування низки російських сайтів, зокрема популярних серед українців соцмереж «Вконтакте» та «Одноклассники», пошти Mail.ru і пошуковика «Яндекс».
«Правозахисний рух тоді не зміг консолідовано на це відреагувати, адже досі такого не траплялося. Усе зам’ялося: це ж усього кілька російських сайтів, більше такого в нас не буде. Але ми помилялися», — каже Ірина.
За рік Петро Порошенко видав ще один указ, що обмежив доступ до майже 200 російських сайтів. Юристи та експерти у сфері свободи інтернету об’єдналися в коаліцію «За вільний інтернет» та вимагали його скасувати, оскільки він суперечить міжнародному та національному законодавству і порушує права людини.
«По суті, таким чином намагаються легалізувати обмеження інтернету: хтось сідає і складає список сайтів, які для українців є поганими — на думку когось. А потім указом президента ці сайти блокуються сотнями», — пояснює Ірина Чулівська.
За її словами, окрім президента, намагається регулювати інтернет Міністерство інформаційної політики, яке, хоч і стверджує, що не збирається нічого блокувати, все ж складає списки «поганих» сайтів. Свої переліки складає і Служба безпеки України та надсилає провайдерам непублічні листи з рекомендаціями заблокувати певні сайти.
Крім того, Нацполіція розробила законопроект, який передбачає досудове блокування сайтів. А в червні Верховна Рада внесла в порядок денний законопроект №6688, який може узаконити тимчасове блокування доступу до сайтів за рішенням не лише суду, а й прокурора, слідчого чи Ради національної безпеки і оборони. Тим часом у лютому Нацкомісія з регулювання сфери зв’язку та інформатизації (НКРЗІ) затвердила проект постанови Кабміну про встановлення так званих «чорних коробочок» — технічного обладнання, яке дасть спецслужбам доступ до трафіку інтернет-користувачів, як це відбувається в Росії.
«Припустимо, що в багатьох квартирах варять наркотики. І нам пропонують встановити у всіх квартирах камери спостереження, щоб правоохоронці відразу могли побачити, де почнуть варити наркотики. Ми ж на це не підемо, правда?», — наводить приклад Ірина Чулівська.
Лабораторія цифрової безпеки виступає категорично проти усіх цих ініціатив, на що є дві причини. Перша стосується прав людини, друга — технічна.
«Якщо ви подивитеся на заборонені сайти, то не побачите там нічого, що стосувалося би, наприклад, торгівлі людьми чи дитячої порнографії, які заборонені законодавством. Усе це стосується лише поширення інформації, яку, як хтось думає, ми не повинні бачити», — каже Ірина.
Вона нагадує, що у міжнародних документах визначено, що права, які ми маємо офлайн — на доступ до інформації, її поширення, недоторканність приватного життя, — поширюються також на онлайн-сферу. Блокування доступу до будь-якої інформації є порушенням цих прав.
«В інтернеті просто так зупинити поширення інформації неможливо. Якщо ми закриваємо 10 сайтів з певною інформацією, завтра з’являться інші 10 сайтів із цією ж інформацією. Через один неправдивий блог ми ж не закриємо весь YouTube? Таким чином боротися з пропагандою неможливо», — додає Ірина.
У свою чергу, Антон Кушнір пояснює, що з технічної точки зору блокування сайтів не є достатньо ефективними, адже їх можна легко обійти. А якщо держава схоче інвестувати в дійсно дієві механізми, це почне загрожувати приватності інтернет-юзерів. «Для того, щоб це дійсно працювало, має бути змога читати зашифрований трафік, наприклад, електронну пошту, переписки в соцмережах», — каже він.
В Україні поки що використовують перші методи — не надто дієві. Детальніше про них та про те, як їх обійти, можна почитати тут. У Лабораторії цифрової безпеки радять обходити блокування за допомогою VPN (Virtual Private Network), який не надто сповільнює веб-серфінг та має багато доступних і простих у налаштуванні реалізацій. Проте обирати VPN необхідно дуже уважно, адже фактично він бачить увесь ваш трафік так само, як і інтернет-провайдер.
«Якщо ваш провайдер є юридичною особою, що працює за українським законодавством, то VPN може бути якоюсь шарашкіною конторою. Підключаючись до VPN, зазвичай ви не знаєте, яка це юридична особа і за яким законодавством вона працює. І ви не маєте з нею жодної угоди. А VPN може модифікувати ваш трафік і, наприклад, підкинути якесь зловмисне програмне забезпечення», — пояснює Антон Кушнір і додає, що багато VPN випустили заборонені в Україні російські сайти.
Як обрати VPN? Якщо він платний і є безкоштовна випробувальна версія з обмеженнями швидкості чи трафіку, його комерційна модель є зрозумілою. Таким провайдером є TunnelBear. Підозру ж мають викликати ті провайдери, які надають користувачам необмежений доступ безкоштовно. Серед таких провайдерів, каже Антон Кушнір, перевіреним є Psiphon — безкоштовний VPN, який створила канадська громадська організація, що працює на ґрантах.
Фахівці Лабораторії цифрової безпеки можуть безкоштовно допомогти перевірити надійність VPN-провайдера громадським активістам та журналістам. Крім того, вони надають консультації щодо захисту від кібератак, проводять аудити і навчання з цифрової безпеки. Звернутися по допомогу можна у фейсбуку.
