Переклад матеріалу Poynter про те, чому журналістика даних важлива у висвітленні соціальної нерівності.
Для журналіста і письменника Алекса Котловіца, що працює у Чикаго, сторітелінг — це те, що допомагає забрати читача з собою у подорож.
На семінарі про економічну нерівність в Poynter Institute Алекс Котловіц сказав: “Сила сторітелінгу полягає в емпатії. Для нас — тих, хто розповідає історії — викликом є співпереживати з людьми, про яких ми пишемо, змогти уявити себе кимось іншим, і, очевидно, змусити наших читачів зробити те саме”.
Журналістська кар’єра Котловіца оберталася навколо культивації такої емпатії. Одна з його книжок “There Are No Children Here: The Story of Two Boys Growing Up in the Other America” розповідає про двох хлопчиків, що виростали у просяклому злочинністю соціальному житлі в Чикаго у пізні 1980-ті. Вона була вибрана громадською бібліотекою Нью-Йорка як одна зі 150 найважливіших книжок двадцятого століття.
Котловіц радить журналістам бути щирими з джерелами щодо своїх намірів і вважає, що інформатори повинні розповісти про будь-що, що могло б завдати їм шкоди. Він радить репортерам тримати свої записники на видноті як нагадування джерелам — з якими вони неодмінно побудують певні стосунки — про їх мету.
“Ось найголовніше: ніщо, про що ви напишете, не має здивувати вашого героя”, – каже Котловіц. – “Іншими словами, ви повинні бути абсолютно відвертими з ними про все, що ви робите — я цілком переконаний у цьому”.
Є певні невизначеності, з якими йому доводилося стикатися — особливо коли мова йшла про грошову компенсацію. Пишучи репортаж для The New Yorker або The New York Times Magazine (котрі мають дуже чіткі правила, що забороняють таке) своїм інформаторам він не платив ніколи, але джерелам для книжок та документальних фільмів — обов’язково.
За приклад він поставив Джона Кракауера — журналіста, який відкрито заявив, що заплатив 20000 доларів США джерелу за її неопубліковані до того щоденники. У своїй книжці 2007 року “The New New Journalism” Кракауер пише, що робив це через розчарування — бо зазвичай високооплачувані журналісти не винні нічого героям, на яких вони заробляють.
Аналогічно, багато людей, що про них писав Котловіц, жили у бідності або страждали від насильства. У таких випадках, заплативши їм за обід або ж купивши квитки у кіно, він певним чином будував зв’язок і довіру зі своїми інформаторами. Проте він попереджає про ризики, пов’язані з виходом за межі журналістики.
“Знову ж таки, усвідомте — ви просите людей впустити вас до свого життя, і існує неписане правило “послуга за послугу” — ви ставитиметеся до них добре і з гідністю, що дуже важливо. Проте ви не можете цим самим зруйнувати свою журналістську об’єктивність”, – каже він. – “Добре зрозумійте, що маєте на увазі під проханням про доступ”.
Також важливо переживати історію разом зі своїми читачами, каже Котловіц. У своїй книзі він вирішив починати радше з безневинної сцени, де діти полюють на вужів, аніж зі сцени насильства, з якою, на його думку, читачам буде важко знайти контакт.
“Щоб обійти стереотипи потрібно розповідати людські історії зі всіма їх ускладненнями, повнотою і багатством”, – радить Котловіц. – “Люди складні, і якщо персонаж не вийшов складним, ваші читачі відчують це.”
У підсумку він звертає увагу на пораду письменниці Чімаманди Нґозі Адічі, котра застерігає проти лише “одної історії”.
Котловіц радить бути обережним з такими словами як “бездомний”, “бандит”, “зек”, “мама-підліток”: “Не характеризуйте людину за періодом в її житті, або ж так, як вона бачить себе сама. Нам потрібна інформація, щоб подолати нерівність.”
Бен Касселман з сайту FiveThirtyEight під час тієї ж конференції зауважив, що інформація є незамінною для журналістів які пишуть про економічну нерівність: “Цифри допомагають при творенні історії. Мені здається, що це розуміння губиться, коли я чую дискусії про журналістику даних”.
Як редактор і головний економічний оглядач сайту, джерелом якого є статистика, Каселлман пише про нерівність в доходах, освіті і про кримінальне судочинство. Цифрові дані, на його думку, можуть “вести” репортажі — і навпаки.
У 2014-му він написав статтю про наслідки убивства Майкла Брауна офіцером поліції Фергюсона Дарреном Вілсоном яка називалася “Найбідніший закуток містечка”. Коли він почав вести розмову з жителями міста, вони поскаржилися на те, що репортери зі всієї країни абсолютно неправильно зрозуміли ситуацію. За словами Каселлмана, багато з них описував Фергюсон як провалля бідності і відчаю.
Команда Каселлмана почала досліджувати демографічні дані. Стало зрозуміло, що Фергюсон не був особливо бідним чи відокремленим — тобто діаметрально протилежним від того, як його сприйняли медіа.
Проте дані також показали, що у місті був один квартал, який майже повністю складався з чорношкірого населення і де рівень зубожіння був неймовірно високим. Це був той квартал, де загинув Майкл Браун, і саме ця інформація допомогла Каселлману сформувати фокус його репортажу.
“Це не зовсім та журналістика даних про яку всі говорять, але вона бере свої знання з інформації, що дає нам впевненість в нашій історії”, – каже він.
Касселман вважає, що точний збір даних теж дуже важливий: “Деякі речі правдиві — рівень соціальної нерівності справді зростав впродовж останніх десятиліть в США. Проте ми можемо розібрати це явище по-різному: можемо подумати як це сталося, може в порівнянні останнім часом він зростав не так інтенсивно, або ж може він ріс менше в залежності від того, з якого боку на це дивитися”.
Касселман радить дослідницький центр Pew як чудовий ресурс для корекції даних. “Однак якщо інформація нечітка, не вагайтеся і зателефонуйте експерту”, – каже він.
“Залучати когось, хто орієнтується в даних по телефону зекономить вам більше часу, аніж намагання розібратися самотужки”, – говорить Касселман. – “Кожного разу, коли я беруся за новий набір даних, я телефоную або в агенцію, яка збирає їх, або ж до якогось академіка, або мозкового центру, де безпосередньо працюють з такими речами, і прошу поговорити зі мною про це”.
Особливо коли йдеться про нечіткість, що існує навколо читацького сприйняття концепції соціальної нерівності, дані можуть підвищити рівень достовірності історії в свідомості читача, каже Касселман: “Дискусія навколо нерівності настільки повна припущень і пишномовності зі всіх боків, що нам усім потрібні цифрові дані аби прояснити ситуацію”.
Оригінал статті: The Poynter
Переклад: Меланія Подоляк
Візуалізація: Євгенія Скалига
