Досвід чотирьох українців і українок, які здобули медіаосвіту не в Україні.
Вивчити мову, підготуватися до іспитів, вибрати навчальний заклад, налаштуватися жити в іншій країні — звучить складно, але герої матеріалу Антоніни Чундак справилися і готові ділитися досвідом. Вони розповіли, чому вирішили здобути освіту за кордоном, чим відрізняється навчання на журналістиці в Україні і в інших країнах та як вони вибирали програми. Після історій Ярини Серкез, Сашка Шевченка, Наталії Бекетової, Вікторії Копчі ви будете сміливіше розглядати різні можливості для журналістів. А їх багато!
Вікторія Копча, випускниця Ужгородського національного університету та Університету Яна Коменського у Братиславі. Наразі працює в ІТ-компанії у Словаччині
Про програму. Віка вибирала між навчанням у Польщі та у Словаччині. Вибрала Словаччину, адже незалежно від громадянства, освіта у державних вишах тут є безкоштовною за умови володіння мовою. Університет Яна Коменського у Братиславі є одним із найкращих у країні. У нього й вирішила поступити.
Віка
Про вступ. До заповненої онлайн-заявки потрібно додати виписки оцінок за всі роки навчання на бакалавраті. Середній бал є прохідним критерієм і якщо відповідає вимогам, то вступника приймають. Творчого відбору на магістерську програму немає.
Мовне питання. При вступі з усіма документами Віці допомагала викладачка словацької мови. Мову Віка почала вивчати аж улітку, тому під час занять доводилося сидіти зі словником; щодо сертифікату – його університет не вимагає.
«Я екстремалка. Взятися за мову я вирішила за кілька місяців до навчання, тож уже протягом навчання доводилося підтягувати її до рівня магістратури. Мені пощастило з одногрупниками: вони були дуже привітні, намагалися допомогти. Одна одногрупниця спочатку навіть надсилала книги зі словацької мови. Здебільшого викладачі були тактовними до моїх текстів, але і я розуміла, що виправдань через мову бути не повинно: це магістратура, де потрібно підтверджувати знання з бакалаврату», – згадує Віка.
Про навчання. У Братиславі була можливість обирати предмети, які студенти хочуть вивчати більш детально, та спеціалізацію: преса, радіо чи телебачення. Віка взяла останню. Пари проходили на державному телеканалі, а проводив їх викладач, який працює у новинах – практик, як і його колеги-викладачі. Ця дисципліна стала однією з найліпших, бо була технічно підкріплена.
Серед інших улюблених дисциплін опинилася інформаційна політика, де студенти детально розбирали закони щодо регулювання журналістики в Словаччині; викладач працює в міністерстві культури. Інша дисципліна – основи права й державного устрою – сподобалася завдяки підходу викладачки, яка ініціювала походи у основні державні устаноами: від президентського палацу до Народної Ради (відповідник української ВР). Практична дисципліна – журналістське розслідування – навчила думати й писати в конкретному жанрі на реальних прикладах; якраз у той час у Братиславі вбили журналіста, який писав про мафію, після чого в країні була революція, а після – зміна влади.
Переваги програми. Студенти мають багато можливостей долучитися до програм обмінів та освітніх проєктів. Так Віка потрапила до словацько-американського проєкту з медіаграмотності й поїхала два тижні у США. Протягом міні-курсу студенти записували бліци з місцевою молоддю, робили опитування, монтували розмови та презентували свої висновки. Після словацького етапу студенти зі Словаччини поїхали майже на два тижні до Нью-Йорку та Вашингтону, де робили аналогічний проєкт уже там.
На одному з видавництв під час програми у Вашингтоні
Недоліки магістерки. Одна з переваг – можливість вибирати предмети – потребує відповідальності. Зупиняючись на конкретних дисциплінах, потрібно ретельно рахувати кількість кредитів. На курсі Віки були студенти, які не набрали достатньо предметів і їх не допустили до держіспитів. У такому разі потрібно залишитися ще на рік та вже сплатити внесок за навчання.
Для деяких спеціальностей немає технічної бази. Якщо студентам-телевізійникам пощастило з викладачем-працівником каналу, то радійники мали заняття у звичайній аудиторії без навушників, мікрофонів чи комп’ютерів; програми студенти записували й монтували на власних гаджетах.
Що далі? Після шести років навчання на журналістиці Віка вирішила, що не хоче нею займатися. Залежність видань від власника, за її словами, така ж реальність для Словаччини, як і для України. Зараз Віка працює в ІТ-компанії у Братиславі. Каже, якщо захоче повернутися в журналістику, то буде працювати вже в Україні.
Наталія Бекетова, випускниця КНУ імені Тараса Шевченка та Університету імені Адама Міцкевича в Познані (Польща)
Про програму. Наталія потрапила на програму подвійного диплому з медіакомунікацій від Інституту журналістики. Два з чотирьох семестрів вона навчалася у польському університеті на факультеті політичних наук і журналістики, за два роки отримала два повноцінні дипломи – український та польський.
Наталія
Про вступ. Щоб потрапити на програму, Наталія складала іспити з основ наукових досліджень та з іноземної (англійської) мови. Додаткових випробувань не проходила. Єдина особливість – потрібно сертифікат про володіння польською на рівні В1.
Мовне питання. Українські студенти відвідували мовні курси у Польщі, щоб встигати за програмою з польськими студентами. Усі лекції і семінари були виключно польською.
Про навчання. Другий і третій семестри, а також, літню практику між ними Наталія провела у Польщі. Із можливих п’яти спеціальностей вона вибрала управління бізнес-комунікаціями – аналогічного напряму в українському університеті немає. У програмі було мистецтво самопрезентації та публічних виступів, творчість у бізнесі, міжнародне та міжкультурне спілкування, лінгвістична прагматика, управління інформацією у кризовій ситуації, соціальна відповідальність бізнесу, аналіз дискурсу ЗМІ, дипломатія та місцева влада, інтегрована маркетингова комунікація, економікау ЗМІ, проєктний менеджмент.
Студентів залучали до різних активностей: телебачення, радіостанція, студпарламент, але весь час забирало навчання. У другому семестрі у Польщі Наталя складала 12 дисциплін, у третьому – 14.
Про можливості. Польський університет давав багато можливостей, зокрема, стажування/працевлаштування у польському уряді чи на телебаченні, куди студенти потрапляють на конкурсних умовах після випуску. Одногрупниця Наталії успішно пройшла відбір і залишилась після університету ще на кілька місяців у Польщі. Наталя подалася на програму обміну й виграла грант в Університеті Дубровніка в Хорватії (Erasmus+). Однак продовжити навчання у ньому було юридично неможливо.
Переваги програми. Викладачі не ставилися поблажливо до іноземних студентів, однак йшли назустріч в окремих питаннях. Наприклад, дозволили здати сесію достроково. Була можливість складати іспити на вибір: усно, письмово чи індивідуально.
Також найкращі випускники можуть отримати річну ректорську стипендію за відмінне навчання та активність у житті факультету – її Наталя й отримала у розмірі близько 1700 євро. Дипломну вона також захистила польською на відмінно, хоча могла й англійською чи російською.
Що далі? Наталія не розглядала варіант залишитися у Польщі. Після повернення в Україну вона хоче ділитися досвідом, а студентів закликає обов’язково погоджуватися на такі авантюри і повертатися додому, щоб передати нові знання.
Зараз Наталія протягом восьми місяців працюватиме у сфері міжнародних комунікацій у Німеччині завдяки гранту від European Solidarity Corps.
Сашко Шевченко, журналіст проєкту «Ньюзрум» Української служби Радіо Свобода, випускник КНУ імені Тараса Шевченка, спільної магістратури в Університеті Орхуса в Данії та City University of London
Про програму. Магістерська програма з журналістики, медіа і глобалізації від Erasmus Mundus фінансується Єврокомісією та передбачає дворічне навчання студентів у двох країнах: перший – обов’язково у Данії, другий – за вибором у виші в Німеччині, Нідерландах, Уельсі або ж в Англії, які різняться також спеціалізацією. Сашко вибрав Лондон та фінансову журналістику. Студенти можуть претендувати на стипендію, що покриває навчання (18 тисяч євро за два роки для негромадян ЄС) та проживання (1000 євро щомісяця).
Сашко
Вступ на магістерку почався ще під час навчання на останньому курсі, тобто до отримання диплому. Сашко підготував витяг оцінок за чотири роки, переклав назви дисциплін англійською і завірив цей документ у деканаті. До решти документів ввійшли анкета, портфоліо з трьох журналістських робіт, два рекомендаційні листи від представників академічної спільноти і професії, резюме та есе на одну з запропонованих тем. В анкеті потрібно було розповісти про свої досягнення і навички, бачення себе у професії; в есе ж Сашко описував проблеми журналістики в Україні.
Про навчання. Протягом першого року потрібно було вивчати 5 модулів, здебільшого з теоретичних дисциплін: висвітлення глобальних змін (з обговоренням проблем тероризму, змін клімату, підходів до політичних течій, загалом глобалізації та написанням теоретичних наукових статей); методи соціології; світовий порядок (аналогія до «міжнародних відносин»); глибинні медіадослідження (з обговоренням питань пропаганди, вестернізації медіа, фемінізму тощо); аналітична журналістика – єдина практична дисципліна, іспитом з якої була аналітична стаття на 12-13 сторінок з пояснювальною запискою (метазвітом).
Уже в Лондоні Сашко міг обирати як графік, так і дисципліни. Він вивчав дата-журналістику, фінансову журналістику, журналістські інновації і просунуте програмування. Навчання проходило у форматі воркшопів та практичних завдань: аналітичні статті на економічну тематику, вправи, тести, обговорення, командні проєкти тощо. За цей рік вдалося прокачати навички підготовки бізнес-плану, розрахунку бюджету, вимірювання цільової аудиторії у межах створення уявного стартапу, вивчити мову програмування R.
В обох університетах програми гнучко підлаштовувалися під запити студентів: викладачі дослухалися до порад.
Робоче місце Сашка
Про практику. До стажувань студентів заохочували, але не скеровували. Оскільки у Сашка не було стипендії, йому потрібно шукати кошти на навчання та проживання. У Лондоні він прийшов до консультаційного центру в університеті, однак для іноземців пошук роботи ускладнює потреба готувати робочу візу. А втім, йому вдалося податися на так званий work experience – неоплачувану короткотермінову практику – у The Guardian.
Переваги програми. Завдяки їй, у Сашка є мережа журналістських контактів зі всього світу. До того ж, рядки в резюме про міжнародну освіту та стажування в британському медіа сприяють успішному пошуку роботи.
Ярина Серкез, випускниця факультету журналістики і факультету іноземних мов ЛНУ імені Івана Франка, магістратури з соціології та медіастудій Польської академії наук, магістратури з дата-журналістики в Університеті Міссурі, програма Фулбрайта
Ярина вирішила податися на програму Фулбрайта вже маючи досвід самостійного вивчення дата-журналістики та мотивацію отримати глибші знання. Американська освіта пропонувала найкращі можливості для реалізації такої цілі.
Вступ на програму Фулбрайта починається за рік до потенційного навчання в університеті: потрібно заповнити багато форм, анкет, аплікаційних і мотиваційних листів, пройти онлайн-співбесіди, підготувати портфоліо. Мовний іспит апліканти складають на останньому етапі відбору і його вартість оплачує програма. Коли Ярина готувалася до нього, її друзі поїхали у Непал, а їй довелося пожертвувати поїздкою.
Ярина
Про навчання. Першим викликом для Ярини стало адаптуватися до життя на іншому континенті. Це означало й переосмислення багатьох речей, наприклад, у США потрібно мати власне авто та призвичаїтися до бурхливого темпу життя. Впродовж насиченого першого року вона мала викладачів, про яких раніше чула та якими захоплювалася; відвідувала курси з Python, JavaScript, графічного дизайну.
Профільних курсів не було достатньо, щоб заповнити два роки навчання, тому Ярина відвідувала заняття на факультеті комп’ютерних технологій та географії. Протягом усього того часу вона продовжувала готувати матеріали для «Текстів» і навіть подорожувати, відвідуючи профільні конференції, та працювати над стартапом. Увесь цей досвід допоміг навчитися планувати час.
Про можливості. Разом з іншими студентами Ярина долучилася до конкурсу студентських стартапів, який її команда виграла і в подарунок відвідала головний офіс Apple. Університет зовсім не опікувався практикою чи стажуванням, але й не забороняв студентам шукати такі можливості. Після першого року Ярина, попри всі перестороги, вирішила податися на літнє стажування. Так вона потрапила в The New York Times.
Потрапила в The New York Times, ура 🙂
Перша практика стала фантастичним досвідом: тепер вона працювала з людьми, якими захоплювалася. Друга практика пройшла у виданні The Wall Street Journal, де Ярина залишилась працювати на наступні кілька років.
Переваги програми. Найбільш приємними для Ярини були свобода вибору в складанні навчальної програми і підтримка: наукового керівника, менторів і всіх довкола.
Ярині складно сказати про недоліки магістерки. Вона приїхала в США вже з певними навичками, тож деякі курси були неактуальними.
Що далі? Після свого навчання у США Ярина залишилася за кордоном. Отримані знання вона застосовує щодня, але розуміє, що цей напрямок постійно розвивається та оновлюється, тож вчитися самостійно не припиняє. Тим, хто хотів би повторити її досвід, радить формулювати дуже чіткі очікування від програми, а відтак розвивати дисциплінованість, яку не зруйнують щоденні клопоти чи маленькі невдачі.
Матеріал створений у рамках проєкту Львівського медіафоруму, який співфінансується урядами Чехії, Угорщини, Польщі та Словаччини через Вишеградські гранти від Міжнародного Вишеградського Фонду / International Visegrad Fund. Місія фонду полягає у просуванні ідей щодо сталого регіонального співробітництва в Центральній Європі. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію Міжнародного Вишеградського Фонду.
Фотографії з архівів випускників
Головне зображення Cynthia del Río
