Останнім часом всі кинулися вчитися або вчити – позитивний тренд часу, що й казати. Викладена тут добірка (багато у чому очевидних) тверджень і порад також писалася для майстер-класу з культурної критики та журналістики. Одразу попереджаю: вона не претендує на вичерпність і не оперта на ґрунтовні теоретичні підвалини – як і більшість культурних критиків, я не маю спеціального диплому (натомість маю диплом з теорії літератури та літературної творчості), і, укладаючи цей перелік, керувалася власним практичним досвідом.
Головне – не переплутати
Культурна критика і культурна журналістика – це не синоніми, і навіть не обов’язково ці галузі мають перетинатися у одного автора. Нижче – моя версія порівняльної таблиці «Як відрізнити, на що я здатен в цьому тексті?». Краще писати хорошу культурну журналістику, аніж погану культурну критику – шансів виглядати невігласом у другій сфері завжди значно більше. Хоч читачів – значно менше, майте на увазі.
Хто взагалі це читає: для кого і для чого ви пишете
Цільову аудиторію можна поділяти на категорії відповідно до різних критеріїв – віку, регіону, медіаресурсів (які все більше прямують до нішевого підходу). Останнє видається найбільш осмисленим; найкраще, як на мене, працює орієнтація на певне коло, середовище, на тих, до кого ви би хотіли звертатися. Тим більше, що у культурній сфері сучасних медіа максимально працює соцмережевий аспект, і прямі переходи за прямим поширеним лінком. Якщо ж мова йде про культурну критику, то ми тим більше говоримо про вже зацікавленого читача. Який він – залежить від видання, теми, і ваших власних амбіцій. Головне – навіть якщо ви пишете для районної газети, не зневажайте свого читача; або краще вже не пишіть. Інтонація – це основа вашої успішної комунікації з аудиторією.
Визначтеся, для кого ви пишете
Уявіть собі ідеального читача, який мав би сприйняти ваш текст, і спробуйте формулювати свої судження у доступній для нього формі; перевірте на тих, хто приблизно потрапляє у цей умовний портрет аудиторії.
Якщо текст замовили для конкретного ресурсу, то зорієнтуйтеся у ЦА саме цього ресурсу, і у стилістиці текстів на ньому – перечитайте кілька статей, огляньте сторінку у фб, подивіться коментарі; зважайте на тему, і узгоджуйте з редактором акценти тексту ще перед тим, як братися за роботу з матеріалом – від цього залежить фокус під час збору інформації.
Визначтеся, для чого ви пишете
- Яка загалом мета публічного письма для вас особисто? (якщо гроші – це не основний стимул; бо якщо основний – то краще пишіть не про культуру, найбільше платять за бізнес та нові технології)
- Які функції вашого тексту: освітня, розважальна, ознайомчо-пізнавальна, естетична, повчальна, критична?
- Чого ви хочете досягнути вашим текстом? (Письмо – це теж певною мірою перформативний акт: за умови сучасної швидкості інформаційних потоків, те, про що не написали медіа – наче і не відбулося; за вашим текстом подія/книжка/артефакт увійдуть або не увійдуть в історію).
Найпоширеніші помилки початківців у текстах, або як розлютити редактора
Мені здається, є сенс у тому, щоб давати можливість іншим вчитися на своїх помилках. Але досить часто бувають моменти, коли молоді автори вдруге, втретє і навіть увосьме повторюють ті самі помилки (включно з недотриманням термінів, і таке інше). Тут я спробувала зібрати саме такі стартові «заборонені ходи».
Не варто:
- Переказувати зміст твору/вистави, описувати картину, і т.д.
- Висловлювати свою думку у категоріях «мені сподобалося/не сподобалося», «автор не мав права», «герої поводяться аморально», і т.п.
- Обговорювати головні моменти твору у рецензії; не робіть спойлерів, не псуйте сприйняття публіці;
- Не дискутуйте з приводу морально-етичних якостей героїв. Питання «Чому герой зробив так-то?» – неадекватне, бо ми говоримо про фікцію – світ, який існує в межах твору, і можемо дискутувати з приводу того, з якою метою автор сконструював такий світ, якими методами він досяг такого ефекту, і як це працюватиме в голові сучасного читача, але не застосовувати питання нашої власної реальності до художнього часопростору.
- Не має значення, сподобався вам твір чи ні – в ідеалі читач може про це хіба що здогадуватися; це не відгук у читацькому щоденнику.
- Те, що твір сподобався публіці – ще не є його абсолютною перевагою; якщо ви позиціонуєте себе як критик, то краще висуньте гіпотезу, чому цей твір став бестселером, або навпаки – не став.
- Зважайте на мовні штампи – «всесвітньовідомі музиканти», «генії високого духу», та й загалом найвищі ступені порівняння прикметників викликають у читача кислий присмак районної газети; перечитайте ваш текст після написання і виділіть усі най- у ньому, а потім приберіть їх всюди, де це можливо; пафосу вистачає у канцелярській мові, публіцистику треба звільняти від цього.
- Уважно перечитуйте свої тексти після коректури редактора – вчіться на власних помилках; втретє редактор вже не братиме текст, в якому автор чи авторка далі не бачать червоних підкреслень редактора.
Секретні прийоми, які завжди працюють
Насправді, ці прийоми не секретні, ясна річ, і швидко поширюються – аж так швидко, що тепер вікенду замало, щоб перечитати усі якісні українські тексти на теми культури, опубліковані протягом тижня. Ще швидше розростається сектор маленьких нішевих медіа, які вже у сам свій концепт закладають оригінальні ідейні основи редакційної політики – і там, я думаю, можна нашукати ще багато цікавих методів для нетривіального висвітлення культурних тем.
Ніколи не завадить:
- Несподіваний погляд на звиклу тему – наприклад, опитати дітей про дитячу виставу в театрі (запитати також дитячого психолога і батьків, але основою матеріалу хай будуть діти); або поговорити про останні прем’єри сезону і про театр з буфетницею в театрі Заньковецької.
- Поєднання різних несподіваних сфер – економіки і мистецтва (наприклад, на чому тримаються сучасні творчі спілки в Україні, і чи має це щось спільне з мистецтвом? Які механізми розподілу бюджетних коштів у культурі в області і в місті? Як насправді можуть (чи не можуть) ефективно використовувати їх культурні менеджери в державному секторі?)
- Перевіряйте свої тексти на орфографію, перевіряйте назви та імена, завжди зберігайте у тексті в дужках оригінальну назву/ім’я іноземною мовою – це ознака хорошого тону і часто спрощує життя редактора.
- Беріть коментарі у спеціалістів, і потім стискайте їх до переказу своїми словами у 2-3 речення – це теж ваш зібраний матеріал, ви не повинні повністю викладати дослівно усе, що сказав вам експерт; достатньо послатися на джерело інформації (зберігайте запис, якщо передбачаєте, що будуть спроби спростування даних).
- Перечитайте енциклопедичні статті стосовно основних понять, які зачіпає ваш матеріал.
- Не цурайтеся академічного світу – погугліть автореферати або дисертації на відповідну тему, подивіться там списки літератури, почитайте статті, вдумайтесь.
- Перегляньте обов’язково попередні тексти на тему – гугліть за основними ключовими словами; особливо це стосується інтерв’ю – не повторюйте тих самих запитань, або повторюйте концептуально, з метою порівняти попередні відповіді з актуальними; не думайте, що знайомство з попередніми рецензіями зіб’є вас з пантелику – якщо ви тільки починаєте писати, то швидше за все, ви побачите найбільш очевидне, про що вже написали до вас; краще прочитати статті інших авторів, і вступити з ними в обґрунтовану полеміку – хай навіть непряму чи не очевидну.
- Давайте читачеві максимум інформації – щоб він не потребував переходу на зовнішні лінки: у реченні, де ви окреслюєте, наприклад, героя інтерв’ю чи автора книги, втисніть усе, без чого читач не зможе обійтися – але не більше; нікому не потрібна детальна біографія з датами і селищами міського типу, якщо ці деталі не мають стосунку до безпосередньої теми вашої оповіді.
- Пишіть просто, якщо ви хоч на йоту сумніваєтеся у ваших складнопідрядних конструкціях.
- Сумнівайтеся – це майже завжди йде на користь фінальному тексту.
Мені здається, для зацікавленої особистості з відповідним способом мислення, рухатися у своїх текстах поступово від культурної журналістики до критики – природно. Але це потребує постійної і впертої самоосвіти у сфері, про яку ви збираєтеся писати, і (крім постійного читання старших і молодших колег задля розуміння актуального контексту) додаткової лектури. Не бійтеся запитувати і шукати першоджерела: краще одного разу чесно визнати, що ви не читали Ролана Барта, аніж як папуга повторювати про «смерть автора», і навіть не підозрювати, як це пов’язано з Роланом Бартом.
Фото: Ігор Фецяк
