Наскільки і як тематика ЛГБТ присутня в українських медіа? Яких помилок найчастіше припускаються журналісти і до чого це призводить? Як потрібно інтегрувати ЛГБТ-спільноту у медіапростір? На запитання MediaLab відповідають ЛГБТ-активісти і медіаексперт.
Як українські ЗМІ показують ЛГБТ-спільноту?
ЛГБТ-активіст, один з організаторів Маршу рівності Зорян Кісь каже: останнім часом ситуація покращується. За його словами, з одного боку — це успіх ЛГБТ-активістів, з іншого — ознака того, що професіоналізм медіа зростає. Здебільшого, говорить Зорян, преса пише на ЛГБТ-тематику навколо Маршу рівності чи інших публічних подій. Або тоді, коли хтось із політиків скаже чергову дурницю.
Спільнота поки що не працює із медіа систематично, тому бувають дуже тривалі затишшя, коли ця тема взагалі зникає зі сторінок і екранів. Журналісти, і це зрозуміло, і далі хочуть бачити конфлікт, дві полярні позиції. На мою думку, часто бракує висвітлення нейтральної позиції, а саме такою вона є в більшості українців
Схожої думки дотримується і Святослав Шеремет, лідер Гей-Форуму України:
Наші медіа працюють переважно за принципом “що горить, про те й пишемо; що яскраво — те й показуємо”. Наприклад, коли у Раді була ледь не бійка через включення сексуальної орієнтації до трудового кодексу — оце була хороша тема для українських ЗМІ
Експерт Інституту масової інформації Роман Кабачій вважає, що останнім часом є виразний поступ у висвітленні ЛГБТ-тематики, і це заслуга активістів і медіаорганізацій. Перші не втомлюються розповідати про особливості життя ЛГБТ-спільноти. Другі працюють у сфері застосування етичних норм у журналістиці — наприклад, ІМІ у співпраці з ГО “Точка опори” розробили словник толерантної лексики. Роман каже: також у цьому відіграє роль і більш прихильне ставлення у суспільстві, налаштованому проти радикалів, яке асоціює тему ЛГБТ із європейськими, а відповідно й антикремлівськими цінностями”.
Що змінилося з точки зору висвітлення ЛГБТ-тематики в українських медіа за останні роки?
Зорян Кісь: Ситуація у пресі суттєво змінилась. Десять років тому це були переважно скандальні репортажі і, здебільшого, не про український контекст. Тоді журналісти не володіли термінологією, мислили і писали штампами і, як вони думали, відображали позицію більшості населення. Зараз ми бачимо, що медіа переважно вживають нейтральну, коректну термінологію. І необов’язково тому, що підтримують чи пропагують права людини для ЛГБТ, а тому, що цього вимагають стандарти професії.
Зорян Кісь
Найкраще це видно з використовуваних ілюстрацій — раніше це були епатажні, “екстремальні” фото і відео із західних гей-парадів. Зараз це поступово змінюється: з’являються матеріали з Маршів рівності у Києві і Одесі, з акцій у Запоріжжі, Львові, Чернівцях.
Звичайно, вони ближчі візуально і за контекстом. Це має позитивний вплив на сприйняття. Регіональна журналістика поки що пасе задніх — я регулярно бачу якісь страшилки і скандальчики з сайтів у тому самому Запоріжжі чи моєму рідному Львові. ЛГБТ-спільноті в Україні все ще катастрофічно не вистачає спікерів і звичайних людських історій. Мене і мого партнера Тимура жартома називають професійною гей-парою, бо ми уже занадто медійні. Нам це, звісно, подобається, однак дуже хочемо, аби таких медійних людей було більше.
Святослав Шеремет: У 1990-х роках гомосексуальні люди були диковинками для ЗМІ. Тому домовилися між собою про те, що необхідно ставати відкритими і починати формувати порядок денний. Десь за десять років стрімкої еволюції, ЛГБТ у медіа перетворилися з чужорідного посміховиська на “хлопців із нашого двору” і “дівчат із нашої бухгалтерії”. Плюс — до цієї людської компанії долучилися ще й трансґендери, які перетворилися з “пацієнтів нашої психлікарні” на “Слухайте! Це смілива і цікава людина, хоча і з фіолетовим волоссям”. Коротше кажучи, люди з ЛГБТ-спільноти отримали нарешті в очах медіа людське обличчя.
Яких тем бракує? Що залишається замовчаним?
Роман Кабачій: Окрім висвітлення парадів рівності і фестивалів толерантності, котрі відбуваються регулярно та супроводжуються скандалами (а деякі ЗМІ, на жаль, досі саме цих скандалів і очікують) тематика розширилася: як живуть матері і батьки людини з ЛГБТ-спільноти, як почувається ЛГБТ-підліток, хто із культурної та інтелектуальної еліти виступає відкрито за дотримання прав ЛГБТ. Дещо просідають просвітницькі теми, потрібна глибша розшифровка літери Т в абревіатурі, треба розкривати психологічні аспекти. Я би почитав журналістську аналітику на умовну тему “Як радянські ‘голубі’ перетворилися на українських геїв”.
Зорян Кісь: Усе ще бракує матеріалів, які вписували б ЛГБТ у загальний контекст, показували б їх частиною цього суспільства, а не інопланетянами. Бракує матеріалів про місцевих ЛГБТ у регіональних газетах.
Мало або зовсім не пишуть про домашнє насильство та інші проблеми у гей-парах, про психологічні проблеми і самогубства серед представників спільноти, про цькування молодих ЛГБТ у школах. Однак також і про позитивні рольові моделі, про внесок спільноти у розвиток суспільства.
А ще — про вплив конфлікту і зростання рівня агресії на життя ЛГБТ. Мало пишуть про життя трансґендерних, інтерсексуальних людей, про ЛГБТ в інших дискримінованих групах, таких як люди з інвалідністю і національні меншини. Існує табу на цю тему у церкві, яка робить вигляд, що серед її служителів таких нема.
Усі ці теми давно обговорюють в США і в деяких країнах ЄС. Україна теж рано чи пізно до них прийде. Ми поки що встигли більш-менш з’ясувати основні поняття, зняти табу і трохи негативу з теми, і зробити кілька хороших життєвих історій.
Святослав Шеремет: Усій країні, а не тільки ЛГБТ, критично потрібен від медіа системний підхід — коли будь-яка подія чи новина розглядається не сама по собі, а як ланка певного ланцюжка, який десь почався і до чогось при(з)веде.
Святослав Шеремет
Ось приклад: нам через ЗМІ розповідають про одностатеві шлюби за кордоном, у тому числі про ті, що укладають українці, які виїхали геть. Це виглядає модно, прогресивно, естетично. А що за цим стоїть? Ви знаєте, скільки недораховує бюджет і Пенсійний фонд, коли з країни виїжджає одна-єдина людина? Якими є втрати професійного й творчого потенціалу? Яким є економічне і демографічне значення шлюбу між особами однієї статі? Скільки тисяч українців та українок уже уклали такі союзи в копенгагенах, мадридах і нью-йорках. Що втрачають і що здобувають діти у цих парах? Який взагалі стан справ в Україні із сімейною політикою? Ось таке заглиблення в тему — будь-яку, не тільки ЛГБТ — виконувало би роль дороговказу: де ми стоїмо і якою дорогою варто йти далі, що з собою треба взяти, аби післязавтра дійти до рівня Сінгапуру чи бодай Польщі.
Потрібно припинити сприймати ЛГБТ через призму сексу і самовираження. Так, секс і ґендер — це цікаво й гаряче, пікантно і естетично. Однак допоки ми цікавитимемося виключно горизонтальним рівнем, то перебуватимемо, відповідно, у горизонтальній площині. Кожна людина з ЛГБТ — кристал із багатьма гранями. І грань, на якій цей кристал стоїть — далеко не секс.
Яких помилок припускаються журналісти, висвітлюючи ЛГБТ-тематику?
До чого призводить непрофесійний підхід?
Зорян Кісь: Найбільша помилка минулого року — це історія із фестивалем рівності у Львові, який всі — у тому числі й преса — називали маршем і гей-парадом. Насправді це мала бути серія культурних подій без маршів і розмахувань прапором на Площі Ринок. Усе це призвело до зростання агресії, спроб фізично напасти на учасників і учасниць фестивалю і, врешті-решт, погано позначилося на репутації міста і міжнародному іміджі України.
Усе ще часто трапляються помилки у термінології. Найчастіша — вживання терміну “гомосексуаліст” замість “гомосексуал” і “транссексуал” замість “трансґендер”. Це заважає людям розібратися об’єктивно і скласти свою думку. У пошуках протилежної позиції журналісти, на жаль, найчастіше змушені давати слово, як на мене, не дуже адекватним людям. А я б робив більший акцент на професіоналах і експертах.
Роман Кабачій: Помилок трапляється менше, але впадає у вічі небажання шукати нових героїв матеріалів. Дуже часто експерти з ЛГБТ-організацій фігурують і як звичайні представники спільноти.
Роман Кабачій
Інша справа, що деяких журналістів власний ЗМІ демотивує глибше занурюватися у цю тему. Я опікувався групою журналістів з Білорусі, які перебували з ознайомчим візитом у Києві, і , перебуваючи у гостях в ЛГБТ-організації, одних ця тема страшенно зацікавила, а інші відверто нудились бо “ми про це не пишемо”.
Добре, що фактично зникли з медіа образливі слова щодо ЛГБТ. Проте у ситуації коли нерідко інфоприводи задають соцмережі, а не ЗМІ, некоректні і образливі терміни пробиватимуться в ефір і роз’єднуватимуть суспільство.
Як включати представників ЛГБТ-спільноти у медіапростір?
Зорян Кісь: Тут більше залежить від самої спільноти. Треба самим включатися, пропонувати медіа якісні матеріали, історії, створювати більше інформаційних приводів. Усе це вимагає ресурсів, яких постійно бракує: людських, часових, фінансових. Нам дуже потрібні камінг-аути різних людей: знаменитостей, профспілкових активістів, політиків, ветеранів АТО. Тобто, самим треба максимально включатись.
Важливо вписувати ЛГБТ у загальний контекст, розглядати різні соціальні проблеми. Наприклад, як російсько-український конфлікт позначається на житті ЛГБТ, який зв’язок між відсутністю реєстрованих партнерств і протидією корупції, як голосують ЛГБТ і чи залежить політична орієнтація від сексуальної, чи враховує медична реформа потреби ЛГБТ тощо.
Фотографії надані героями матеріалу.
Зображення: Євгенія Скалига
