…і які рани воно цементує.
Під час майстер-класу в Школі журналістики УКУ редакторка проекту Донбас.Реалії Тетяна Якубович увімкнула аудіозапис. Це був радіорепортаж її колеги про пісні, які слухали в Донецьку до окупації. Почувши цей матеріал, присутні здивувалися, чому журналістка так беземоційно його начитала. Беземоційна начитка, пояснила Тетяна Якубович, — психологічний захист від надміру почуттів і переживань. У редакції Добнас.Реалій працюють люди з Донецької та Луганської областей.
Радіо Донбас.Реалії збиралося із черговим виїзним ефіром на схід України. Перед поїздкою журналісти запитали киян на вулицях міста, що би ті хотіли переказати мешканцям Щастя Луганської області. Дорослі бажали їм миру. Діти казали, що вони молодці, бо не бояться жити там, звідки б усі повтікали. «Коли люди у Щасті дивилися це відео, вони плакали. Чому? Можливо, не очікували, що до них звернуться з такими словами. Можливо, думали, що усім байдуже на них», — розповідає редакторка Донбас.Реалій Тетяна Якубович. Із такими виїзними ефірами радіо відвідало вже вісім прифронтових міст, серед яких, наприклад, Авдіївка, Красногорівка, Маріуполь. Зі слів Тетяни, місцевих мешканців вражає, що хтось цікавиться ними та їхнім життям. А ще — що вони почуваються самотніми.
Редакторка радіо Донбас.Реалії Тетяна Якубович
Окрім того, що виїзні ефіри — шанс для місцевих мешканців розповісти свої історії, це також основа для довіри до журналістів. «Ми в ефірі питаємо: що ви чуєте від нас такого, що вам не подобається? А які, на вашу думку, ви чуєте міфи й які хотіли б спростувати? Не знаю, чи хтось питав їхньої думки про це», — розповідає редакторка. — «У Красногорівці нам сказали, що інформація інколи доходить із запізненням: по ТБ кажуть про обстріли, а люди дивляться на вулицю й бачать, що вже два дні спокійно. Виходить, неправда. І це сприймається емоційно».
Проектові Донбас.Реалії вже два роки. Від початку він, як і Крим.Реалії, створювався для слухачів на окупованій території, але частково охоплює і підконтрольну Україні прифротнову зону. За таких умов більш-менш точні заміри аудиторії неможливі. Свого слухача журналісти можуть хіба уявляти. «Думаю, це людина середнього віку 30-50 років, чоловіки й жінки середнього достатку. Враховуючи, що ми є частина конвергентного ньюзруму, то покриваємо як аудиторію класичного радіо, так й інтернетівську. А вони відрізняються. Людина, як слухає нас по радіо, швидше за все не читає в Інтернеті й навпаки», — розповідає Тетяна Якубович.
Коли проект лиш запускали, хвилювалися, аби його пересічною слухачкою не була патріотично налаштована людина, яка так чи так не слухає російські пропагандистські ресурси. Натомість хотілося, аби радіо вмикали й проросійськи налаштовані люди. Навіть коли вони телефонують в ефір і висловлюють недовіру, це можливість висловитися й бути почутими в рамках закону. «Це я вважаю успіхом», — каже редакторка.
Коли людям бракує інформації одне про одних, вони віддаляться. Тому радіо Донбас.Реалії ставить собі за мету долати інформаційну відстань і зближувати аудиторії, які навзаєм ворожі чи просто мало знаються. Перешкод на цьому шляху кілька: проблеми із мобільним зв’язком на окупованих територіях та обмежене пересування через пункти пропусків, втомлена від необхідності критично аналізувати інформацію аудиторія і небезпека працювати по той бік фронту. Так, у червні 2017 року бойовики ДНР незаконно захопили журналіста Станіслава Асєєва (псевдонім — Васін), який співпрацював із радіо Донбас.Реалії. Сподівалися, що його звільнять під час останнього обміну полоненими, але цього не сталося. Команда радіо стежить за ситуацією і інформаційно підтримує цю тему. Редакторка Тетяна Якубович називає Станіславові матеріали для Донбас.Реалій, яких він зробив близько сорока, енциклопедією окупації: «Читаєш і бачиш життя в усіх зрізах: політичному, побутовому. На тій території він не робив нічого незвичного, лише здійснював репортерську роботу».
Гарантувати безпеку людям, які працюють за лінією розмежування, неможливо. Але саме вони не дають окупованим територіям в інформаційному сенсі перетворитися просто на об’єкт. Розповідати про те, що коїться за лінією фронту, показувати, що там триває життя і що це не чорна діра, на думку Тетяни, потрібно: «Можливо, це звучатиме гостро, але думаю, що не треба давати “рані” загоїтись. Якщо ми дамо — ця рана зацементується». Поруч із тим, на радіо не розповідають ані «добрих», ані «поганих» новин з-за лінії розмежування. Намагаються фіксувати факти.
Донбас.Реалії жертвують рейтингом, коли не мають що сказати. А ще не поспішають із аналітикою гострих і неоднозначних подій на зразок протестів Саакашвілі чи затримання Савченко: розповідають про них, але глибший аналіз відкладають у часі, аби подивитися на ситуацію спокійно й віддалено. «Я не люблю слово “об’єктивність”, воно надто широке. Але журналістські стандарти — це досить зрозумілі критерії, як в математиці. Застосовуючи їх — точність, повноту, збалансованість, безсторонність, відокремлення фактів від коментарів, оперативність — журналісти можуть робити якісні матеріали», — каже Тетяна Якубович. Розповідати історії за стандартами вдається навіть попри те, що команда редакції — це люди винятково із Донецької та Луганської області. З одного боку, вони емоційно залучені у ситуацію, а з іншого — знають регіон. «Ми опинились відрізаними від тої території, контактів туди не було. Лише у журналістів, які працювали там роками. Саме ці люди змогли вибудувати редакцію в екзилі», — розповідає редакторка.
Прогнозувати майбутнє окупованих нині територій Тетяна не береться. «Я можу лише сказати, про що б я мріяла, — попрацювати на Радіо Донбас.Реалії у звільненому Донецьку», — говорить Тетяна. Коли це стане можливим, журналістам роботи не забракне.
Головне фото — Тетяна Кабакова.
