До яких здобутків та втрат призвело закриття нюзрумів.

Роботу, яку раніше потрібно було робити з одного місця, зараз можна виконувати будь-де, необхідно лише мати доступ до Wi-Fi та імпровізувати. Рут Марґаліт дослідила досвіди віддаленої роботи і описала, які можливості вона відкрила перед редакціями та яких можливостей позбавила новачків у журналістиці.

Коли в морозяний березневий вівторок працівникам балтіморського видання The Sun прийшов емейл з проханням взяти додому ноутбуки на вихідні, репортерка Ліз Бові перебувала за своїм робочим столом у ньюзрумі. «Будемо все робити через Slack», – сказав редактор. Працівникам запропонували одногодинний курс, щоб пригадати як використовувати програму. Коронавірус зупиняв життя у Сполучених Штатах і видання The Sun, що належить компанії Tribune Publishing, оголосило про закриття свого головного офісу щонайменше до кінця року, можливо, на довше. Редакція The Sun лише нещодавно завершила переїзд з центру Балтімору то Порту Ковінгтон району на півдні міста, що розвивається. Тепер, у зв’язку з COVID-19, журналісти були змушені залишити приміщення.

Всіх, хто заробляв менше 67 тис. доларів на рік, відправили в неоплачувану відпустку від 3 до 6 тижнів; працівники, які заробляли більше, були змушені погодитися з скороченням заробітної плати в середньому на 2-3% (зарплату керівництва зменшили на 10%). Минулого року гедж-фонд Alden Global Capital став найбільшим акціонерним власником Tribune Publishing і почав реалізовувати особливо жорстку політику корпоративного «затягування пасків». Напередодні пандемії одинадцятьох працівників медіахолдингу The Baltimore Sun було звільнено. Це не поодиноке явище. По всій країні коронавірус лише загострив довготривалу кризу у журналістиці, яку спричинили падіння продажів та доходів від реклами. Ліквідація ньюзрумів, яку спровокували розпорядження залишатись вдома, проявила це.

В Reuters більш ніж двадцять п’ять людей, які займалися свіжими новинами, були змушені за кілька годин перейти у формат віддаленої роботи. До кінця березня 93% працівників організації, яка налічує понад 200 локацій, почали працювати не з офісів компанії. «Дивовижно, скільки речей ми можемо робити поза офісом», – каже головний редактор Reuters Стівен Адлер. Видання з довгою історією як Miami Herald та Charlotte Observer будуть газетами без ньюзрумів в найближчому майбутньому. «Доходи впали і ми не знаємо, скільки часу знадобиться для відновлення, – пише до своїх читачів Шеррі Чісенхол, виконавчий директор Observer, – переїзд з офісів у центрі міста допоможе нам зберегти роботу для наших локальних журналістів». Того ж самого місяця, коли Tribune закрив ньюзрум балтіморського The Sun, керівництво холдингу оголосило, що назавжди закриє ще п’ять ньюзрумів інших видань.

Бові з балтіморського The Sun почала пристосовуватись до роботи з дому. Це було не надто складно лише завдяки її міцному зв’язку з редакторами, який утворився за тридцять років роботи у виданні. «Зараз я можу комунікувати з ними через Slack чи емейл. Але коли я тільки починала працювати, це було неможливо», – каже вона. На початку року команда The Sun отримала Пулітцерівську премію за серію розслідувань про звинувачення у корупції та шахрайстві колишнього мера Балтімора Кентрін П’ю. Бові вважає, що цей проєкт не можна було б реалізувати віддалено. «Впродовж цих місяців роботи та дискусій у ньюзрумі наші історії ставали кращими, бо ми постійно ставили один одному запитання, — каже вона. — Я точно знаю, що наша робота не була б такою якісною, якщо б ми не мали можливості зустрічатися в офісі».

***

Гламурний та трохи хаотичний ньюзрум із фільму «Вся президентська рать» — переповнений рядами столів, звуками телефонних дзвінків та світлом люмінесцентних ламп, — дуже добре відтворював обстановку видання The Washington Post у сімдесятих. Коли тодішній виконавчий директор видання Бен Бредлі відвідав знімальний майданчик фільму, то, за свідченнями очевидців, роззявив рота і сказав: «Боже мій, я у своєму офісі!». Але сьогоднішній ньюзрум виглядає та звучить зовсім по-іншому. Замість галасливих телефонів тепер тут електронна пошта та Slack. Ньюзруми «стали тихими як офіси страхових компаній», – сказав мені редактор американського Press Institute. За словами професорки Університету Іллінойс Ніккі Ашер, журналістика з «індустріальної» професії стала «постіндустріальною». Офіси змінили своє облаштування та вигляд. Сьогодні вони нагадують «хаб», де центральне місце зарезервовано для журналістів, які опрацьовують найсвіжіші новини, довкола них розходяться кола, якими «новини поширюються від центру і до периферії».

Ньюзруми сьогодні знаходяться на піку змін. На ті, що продовжать працювати після пандемії, можуть очікувати суттєвого зменшення присутніх. Для деяких медіакомпаній невеликі офіси, де зустрічаються репортери та редактори, стають типовими. Може настати кінець для офісів відкритого типу. Видання також будуть використовувати переваги, які надає автоматизація: голосова активація, бездотикові інструменти, автоматичні двері, безконтактні дозатори мила та інше.

«Безофісна» робоча сила може стати чи не найбільш виразною ознакою життя після пандемії: у 2018 році близько 3% працівників у США повністю працювали дистанційно, сьогодні їх є 42%. Схоже, журналістику не оминуть масштабні зміни. Роботу, яку раніше потрібно було робити з одного місця, зараз можна виконувати будь-де, необхідно лише мати доступ до Wi-Fi та можливість імпровізувати.

За словами Ніккі Ашер, включення з дому надає репортерам певної автентичності й відчуття присутності. Але водночас, попереджає вона, глядачі можуть втратити довіру до свого джерела новин: «Фізична присутність має значення. Виходити до публіки через Zoom з власного дому – у цьому є загроза делегітимізації». Вона остерігається, що глядачі можуть дивитися і думати: «Ти висвітлюєш новини з дому. Чим ти відрізняєшся від мене?».

***

Минулого року Ануп Капле, головний редактор непальського Kathmandu Post отримав неочікуваний телефонний дзвінок. На зв’язку була Софі Шмідт, донька колишнього виконавчого директора Google Еріка Шмідта. Вона запитала, чи не хотів би Капле очолити новий проєкт, у який вона інвестувала: онлайн-журнал про технології, який розповідав би історії з країн, які недостатньо представлені у медіа. Журнал планували назвати Rest of World. «Оскільки я сам походжу з такої країни, то пропозиція привабила», — каже Капле. В середині лютого, якраз напередодні глобальних змін, він прибув до Нью-Йорка. Його дружина була на кінцевому терміні вагітності, вони очікували свого первістка у березні. Тоді ж був запланований запуск Rest of World. «Але лише одна з цих подій відбулась вчасно», – каже Капле. За тиждень після його переїзду до Нью-Йорка були введені карантинні обмеження. Довелося проводити телефонні конференції з винайнятої квартири, спостерігаючи за «горизонтом та річкою у, здавалося, дуже спокійному Нью-Йорку, що насправді був наповнений хаосом та звуками машин швидкої допомоги».

Rest of World запустили у травні у дуже несприятливий для ньюзрумів час. На щастя, у виданні ніколи не планувався ньюзрум. Існував нью-йоркський офіс для головних редакторів, дизайнерів та менеджерів продукту. Але більшість репортерів та редакторів знаходилась у різних містах по всьому світу:  Берліні, Гонконзі, Берґалуру і т. д. Редакторські наради відбувались тричі на тиждень у Zoom. Журналісти та редактори поширювали між собою текти через Google Docs. Історії та редакційні завдання контролювали з допомогою програми Trello. Увесь процес був впорядкований та ефективно налагоджений, згадує Капле, і, мабуть, буде реалізовуватись у такій формі після пандемії. У червні сайт запустив програму співпраці для шести міжнародних журналістів, які отримали інтенсивну менторську та редакторську допомогу у висвітленні подій зі своїх країн. Оскільки програма реалізовувалась онлайн, це створило можливість почати співпрацю з людьми зі всього світу, а не лише з випускниками американських університетів.

Вірус прив’язав журналістів до їхніх домівок і це змусило видання шукати способи подолати географічні обмеження. Для Капле ідея децентралізованого офісу пов’язана не лише з зручністю та фінансовою ощадливістю. Вона служить головній місії видання: «Важливо мати глобальний ньюзрум, щоби писати наші історії правильно, — каже він. — Важливо не лише те, про які країни ми говоримо, але хто говорить про ці країни». Питання репрезентації — які історії розповідаються, яким чином і ким — завжди були критичними у журналістиці, хоч часто недооціненими. Раптова зміна у перспективі, яку принесла віддалена робота, дуже чітко показала, як ньюзрум попри свої соціальні аспекти та переваги співпраці, може бути місцем виключення.

Доріс Чіонг, директорка відділу тренування та різноманіття у Poynter Institute вважає, що швидкий перехід журналістики в режим віддаленої роботи буде спонукати роботодавців брати на роботу людей з різним бекґраундом. «Оскільки ми бачили, що протягом пандемії люди можуть ефективно працювати з багатьох різних місць, то буде чудово найняти когось, хто не може, чи не хоче залишити якесь місце», — каже Чіонг. Якщо працівники не будуть змушені з’являтись в офісі у визначеній годині і матимуть гнучкі графіки, це дозволить їм займатися доглядом за дітьми чи літніми батьками. Ньюзрум майбутнього матиме потенціал стати більш інклюзивним місцем.

***

Один з найбільших викликів віддаленої роботи пов’язаний з входженням молодих журналістів на ринок праці під час пандемії та їх знайомство з тим, що залишилось від ньюзрумів. Для двадцятичотирирічної спортивної репортерки у Charlotte Observer Алекс Андреєвої виїзд з ньюзруму означав відсутність поблизу досвідчених працівників, від яких можна було б навчитись чогось нового. Вона отримала свою посаду у січні. Observer став місцем її першої роботи у журналістиці і вона була новенькою у місті. Разом з нею у виданні почала працювати ціла група новачків, проте зараз їхня співпраця обмежується спілкуванням у Zoom чи Facebook.

Коли ми говорили, Алекс, здається, змирилася з реаліями віддаленої роботи, яка виглядає як «багато друкування з випадкових місць у власному домі». Вона розуміє, що це допомагає зекономити, забезпечивши локальних журналістів роботою. Все ж, це важко. «Ти наче робиш все сам, — каже вона. — Така робота вимагає більше дисципліни і у ній легко почуватись самотньою». Вона додає: «Багато людей запитує мене, чи подобається мені працювати у Charlotte Observer відколи я переїхала сюди». Коли Алекс не знає, що відповісти, іронізує: «Мені подобається мій будинок».

 

Оригінальний текст Out of Nowhere

Переклав та адаптував Іван Шпинда

Головне зображення Andreas Gücklhorn

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.