Як це — жити в Південно-Східній Азії й керувати запорізьким міським виданням.
«Заноза» — на позір звичайне міське видання. Пише про змій на острові Хортиця, про кадрові зміни в Запорізькій міській раді та про те, як мешканці міста відзначили День перемоги. Ось тільки засновника сайту Євгена Безлюдного та головну редакторку Аліну Новгородцеву відділяє від Запоріжжя майже десять тисяч кілометрів. Торік вони купили квитки в один бік і переїхали на Балі. MediaLab розпитав Аліну про те, як це — керувати онлайн-виданням на відстані півсвіту.
«Заноза» з’явилась 2013 року. Айтішник Євген вклав у проект гроші, а журналістка Аліна взялася за наповнення. Тоді вона працювала в місцевому виданні «Запорожское время», підконтрольному Партії регіонів. У редакції діяла жорстка цензура, як і в більшості запорізьких онлайн-видань. «У нас були “смотрящие”, й нічого з того, що я справді хотіла, я написати не могла. Партія регіонів змушувала нас публікувати чорний піар проти її конкурентів. Коли я розібралася, що до чого, то зрозуміла, що довго не витримаю. Тоді розігнали Майдан, а тут, у Запоріжжі, стався переворот у свідомості людей, — розповідає Аліна. — І ми створили свій сайт, де можна було все».
«Заноза» справді стала виданням про все. На сайті виходили інтерв’ю з військовими, матеріали про незвичну каву в місцевих кав’ярнях, історії про водіїв маршруток або про жінку, яка подорожує круїзними лайнерами. Публікували новини про пограбований ломбард, бійки хуліганів, зґвалтування водійки трамвая чи чоловіка, який украв із вантажівки п’ять коробок цукерок.
Паралельно Аліна працювала на сайті Forpost, який фінансується місцевим осередком Блоку Петра Порошенка. Після першого невдалого досвіду вона обрала роботу, з якою б не було внутрішнього політичного конфлікту. Також Аліна стрімила з мітингів і записувала опитування на вулиці для каналу 112. Потім спробувала працювати прес-секретаркою місцевого депутата від партії УКРОП, швидко знудилась і за місяць звільнилась.
«Місцеві депутати дуже люблять саджати дерева, і в мене для цього терпіння не вистачало. І бракувало часу займатися сайтом, — каже Аліна. — Але цей місяць дав мені багато нових тем: люди приходили, жалілилися, ми з депутатом їздили дивитись на міський транспорт, розбиралися в конфліктах Запоріжгазу й місцевих мешканців, які не хотіли встановлювати лічильник. Я побачила деякі речі з іншого боку».
Врешті перемогла «Заноза»: Аліна відмовилась від підробітків і взялася за своє видання. Робила все сама — брала інтерв’ю, редагувала, верстала, шукала рекламодавців. На те, щоб узяти когось на роботу, не було грошей. «Важко було пояснити людям, чому вони мають працювати безкоштовно», — пояснює редакторка. Згодом до проекту долучилися фотографка-фрилансерка та кілька позаштатних авторів. У всіх зараз є додаткові роботи — хтось працює в місцевих онлайн-виданнях, а хтось — помічниками місцевих політиків.
«Офісу в нас немає, все дистанційно. Я встаю вранці, моніторю новини, продивляюсь документи на сайті мерії та облдержадміністрації, реєстри. У двох-трьох людей є теми, над якими вони працюють — я уточнюю, на якому вони етапі, консультую, вичитую за потреби, ставлю на сайт. Якщо текстів нема, це не проблема, я тоді просто заповнюю сайт новинами».
На гонорари йде невеликий дохід від реклами на сайті. «Нам надсилають готові рекламні тексти і ми їх ставимо на сайт. Під час виборів був навіть окремий розділ “Вибори 2019”, де ми публікували всі рекламні матеріали від політиків. Єдине, що ми категорично відмовлялись від усяких бойків, медведчуків і вілкулів. Ми не хочемо бути причетними до присутності цих політиків у владі», — розповідає Аліна. Ще один спосіб заробітку — через російську систему онлайн-промоції Miralinks. «Українських аналогів цієї системи нема, тому ми користуємось російською. Але намагаємось не співпрацювати саме з російськими компаніями — рекламуємо, як правило, щось на кшталт “Алло” чи 24 каналу», — пояснює редакторка. Проте самоокупною «Заноза» ще не стала, тож Євгенові доводиться далі вкладати в проект гроші.
Про те, щоб переїхати з Запоріжжя до Києва, Аліна думала давно. Торік вона поїхала, але в іншому напрямку: вони з Євгеном переселилися на індонезійський острів Балі. А за півроку переїхали у В’єтнам. Коли й де завершиться ця подорож, вони не знають, але припускають, що можуть повернутись до Запоріжжя за кілька місяців. Втім це — не відпустка: пара не припиняє працювати. «Мені часто бажають приємного відпочинку, хоча це зовсім не те, чим я тут займаюсь. Востаннє повноцінна відпустка в мене була торік у серпні, коли я доручила “Занозу” на два тижні колегам і взагалі не працювала», — каже Аліна.
Змусити себе працювати в подорожі важко. Все навколо нове, хочеться їздити, роззиратися, знайомитися з місцевими: «Почуваєшся школяркою, яку кличуть гуляти, а вона мусить робити уроки». Щоранку Аліна прокидається, кілька годин працює, а потім гуляє околицями до заходу сонця. З 18 до 23 години знов працює, потім вечеряє або знов гуляє.
«Зараз ми переїхали в Нячанг. Сюди літають прямі рейси з Москви, тому тут дуже багато російських туристів. Багато хмарочосів на березі моря, досить чисто, хороші дороги, ми багато купаємось. Друзів у нас тут особливо нема, але ми й не шукали. В Індонезії були друзі, причому найчастіше з Росії. Щоправда, вони всі проходили обов’язковий попередній курс лекцій з новітньої історії України», — розповідає редакторка.
Різниця в часі між Україною і В’єтнамом — чотири години.
«Коли ми жили в Індонезії, різниця з Україною була шість годин. Робочий день закінчувався опівночі. Натомість ранок можна було спокійно починати з кави й зарядки, нікуди не бігти й не вмикати ноутбук у ліжку. А якщо вмикати, то публікувати новини оперативніше за колег із Запоріжжя, адже в них іще ніч. А ще такий графік надихнув на вигадування нових тем — на це з’явився час», — розповідає Аліна.
Одна з таких тем — сміття та його вплив на довкілля. «Заноза» пише про те, як за радянських часів люди жили без усюдисущих одноразових пакетиків; як жити за принципом zero waste і заощаджувати завдяки цьому. «Попри те, що в Запоріжжі купа проблем з екологією, я ніколи не замислювалась про те, куди дівається сміття, просто виносила пакет із відходами до смітника біля під’їзду. Його подальша доля була мені байдужа. В Азії ми з Євгеном зайнялись серфінгом в океані — й виносили на берег у волоссі пакети», — розповідає Аліна. Тоді вони почали зауважувати, що власниця помешкання, яке вони орендували, викидає пластик за паркан, а сусіди — палять у дворі. Так «Заноза» почала писати про те, як поводитися зі сміттям відповідально. Щоправда, матеріали про життя без шкідливого пластику цікавлять читачів менше, ніж кримінальні новини: набирають по кількасот переглядів замість кількох тисяч.
Хоча «Заноза» публікує кримінальні новини «заради переглядів», їх намагаються збалансувати рубрикою «хороші новини». Аліна вважає, що людям бракує позитиву й хочеться читати щось радісне. Пишуть і про бойові дії на Донбасі, адже Запорізька область межує з Донецькою, тож війна неподалік. Рубрикація на сайті майже не змінювалась за шість років, але незабаром «Заноза» кардинально оновиться — розробники вже працюють над новим дизайном, за який заплатять три тисячі доларів.
На оновленій «Занозі» буде більше текстів про соціальні проблеми, екологію, цікавих людей і мандри. А новин, можливо, не буде взагалі. «Зараз я заганяю людей на сайт новинами і сподіваюсь, що після цього вони читатимуть важливіші матеріали», — пояснює Аліна.
«По суті я створила Занозу, бо не знала, де мені працювати. І зараз нічого не змінилось, — каже редакторка. — Я не змогла знайти собі робоче місце, і створила його сама. Правда, половина людей, із якими я спілкувалась, уже виїхала з міста. І я їх розумію: цілком можливо, що ми теж не затримаємось у Запоріжжі. Комфортним для життя це місто не назвеш».
Головне зображення Scott Webb
