Чи може травматична зброя зробити життя медійника безпечнішим.
Якщо ви — журналіст, ви маєте право оформити дозвіл на пістолет, що стріляє гумовими кулями. Ця зброя може налякати чи зупинити нападника. Хоча може й убити, тому на Заході її називають «менш летальною». Знавці попереджають, що ефект травматичної зброї непередбачуваний, а власникові слід регулярно вправлятись. До того ж, оформлення й продовження дозволів — марудна бюрократична процедура. MediaLab спробував розібратись, чи варта справа заходу.
Богдан Новак живе в Краматорську на Донеччині. Переїхав з Донецька п’ять років тому, коли обласний центр був окупований. Богдан працює у місцевому виданні «Восточный проект». Він завжди мав за принцип не брати зброю до рук, але тепер вагається, чи не скористатися своїм правом на травматичний пістолет.
— Коли я беру участь в акціях протесту, розумію, що ні правоохоронці, ні інші активісти мене не захищатимуть, — каже Богдан. — 2018 року я прийшов на київський Марш жінок разом із журналістками, знайомими ще з донецького Євромайдану. Після маршу проводжав їх до метро. Коли я відчиняв двері, молодий хлопець бризнув мені в обличчя газовим балончиком.
Згодом націоналістична організація, до якої належав нападник, перепросила Богдана — мовляв, переплутали його з ЛГБТ-активістом. Та це був не єдиний випадок. 2017 року у Вінниці журналіст знімав акцію протесту проти забудови поля аграрного університету, на якому вирощували експериментальні сорти пшениці. На цьому місці хотіли відкрити кладовище, на думку протестувальників, незаконно. Коли Богдан знімав, як тітушки руйнували наметове містечко протестувальників, його намагались ударити тричі.
Богдан Новак — один із п’ятдесяти п’яти активістів і журналістів, занесених до «списку Гандзюк». Ці люди зазнали нападів за останні два роки. Четверо з них загинули. Більшість людей у списку — активісти, які розслідували корупційні схеми та протестували проти захоплення землі. Є у списку й журналісти: Михайло Берчук, Володимир Садиков, Світлана Підпала, Сергій Нікітенко та інші.
— Тепер розумію: було б чудово мати травмат, — говорить Богдан. — Я готовий застосувати зброю, щоб захистити себе і своїх близьких.
Василеві Дмитришину, який є у «списку Гандзюк», саме завдяки травматичному пістолету вдалося врятуватись, поранити й затримати одного з нападників.
Як отримати дозвіл на зброю для самооборони? Пневматичну чи газову зброю може придбати кожен громадянин із 18 років. Газові пістолети треба реєструвати в органах внутрішніх справ. Газовий балончик можна купити без спеціальних дозволів.
А ось на короткоствольну травматичну зброю, яка стріляє гумовими кулями, мають право тільки судді, їхні близькі родичі, працівники охоронних фірм, журналісти, народні депутати, військовослужбовці в запасі, члени громадських формувань із охорони громадського порядку і державного кордону.
У 2013 році Міністерство внутрішніх справ пропонувало ухвалити закон, який давав би право мати травматичну зброю всім громадянам віком від 25 років. За рік цей законопроект відкликали з Верховної Ради.
Щоб отримати дозвіл на травматичну зброю, до органу з довгою назвою — Відділу дозвільної системи та ліцензування державного охоронного нагляду управління профілактики правопорушень управління Міністерства внутрішніх справ у районі, місті чи області, де ви живете, — треба подати такі документи:
- письмове клопотання про видачу дозволу на ім’я керівника органу внутрішніх справ;
- заповнену картку-заявку;
- медичну довідку про відсутність протипоказань, які перешкоджають придбанню зброї (форма № 127/ ПРО);
- довідку управління інформаційних технологій Головного управління МВС України області про відсутність судимості (довідка за формою ІП-1);
- довідку про проходження навчання матеріальної частини зброї, правил обігу з ним і застосування;
- ксерокопію паспорта;
- дві фотокартки розміром фото 3х4 см;
- платіжні доручення (квитанції) про сплату послуг дозвільної системи та реєстрацію;
- копію посвідчення журналіста, завірену печаткою редакції;
- клопотання головного редактора щодо видачі дозволу на право придбання пристрою вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.
Зразки документів можна отримати у відділі, куди ви їх подаватимете. Дозвіл діє три роки — потім його потрібно буде продовжити. Маючи дозвіл, ви можете купувати травматичну зброю, яку треба зареєструвати в тому ж дозвільному відділі.
За часів незалежності в Україні зареєстровано кількасот тисяч травматичних пістолетів. Порахувати незареєстровані неможливо, втім відомо, що щороку травмат купують близько двохсот тисяч людей. Деякі нелегально переробляють зброю, збільшуючи її потужність — тоді вона стає небезпечнішою.
Легальне оформлення травматичного пістолета коштує близько тисячі гривень. Багато хто обирає дорожчий, але менш марудний корупційний шлях.
— У середньому — триста доларів, — розповідає президент федерації «Крав-мага Україна» Антон Фарб. — Відсотків десять власників зброї, а може, й більше, щоразу продовжують дозвіл корупційним шляхом. Це великий ринок, і Міністерство внутрішніх справ не хоче його втрачати. Зараз, поки немає закону про зброю, рішення, чи видавати людині дозвіл, залишається на розсуд працівника поліції.
Для людей, які хочуть носити травмат, але не мають підстав для отримання дозволу, один із найпростіших шляхів — вдати журналіста. Кілька років тому розслідувачі викрили організацію, яка торгувала редакційними посвідченнями та іншими документами, необхідними для оформлення дозволу на травматичну зброю. Даних про те, скільком журналістам виданий дозвіл на травмат, поліція не розголошує. Нема й статистики застосування пістолетів, що стріляють гумовими кулями, для самооборони.
За словами Антона Фарба, з усіх засобів самооборони, доступних для журналістів, травматичні пістолети найефективніші. Втім просто купити травмат і покласти його до кишені — погана ідея:
— Це складна у використанні зброя. Потрібно регулярно тренуватись, хоча б раз на місяць ходити до тиру. Це не зброя для дилетантів.
Експерти заперечують проти того, аби пістолети з гумовими кулями називали нелетальною зброєю.
— Це зброя непередбачуваної дії, — говорить керівник Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін. — З одного боку, декілька шарів одягу можуть захистити від травми. З іншого, пострілом впритул можна вбити.
Якщо пощастить, застосовувати травмат не доведеться — нападника знеохотить сам вигляд пістолета в руці потенційної жертви. Втім, є ризик, що у відповідь нападник дістане справжній пістолет із бойовими набоями. Адже в Україні зберігають сотні тисяч незареєстрованих одиниць вогнепальної зброї.
Людина, проти якої вчиняють злочин, має право на самооборону. Але, завдаючи шкоди нападнику, потрібно пам’ятати про межі самооборони, встановлені Кримінальним кодексом. Не можна бити того, хто лежить. Якщо нападник травмований сильніше за жертву, суд може визнати це перевищенням необхідної самооборони. Тоді за завдання легких тілесних ушкоджень під час самооборони можна отримати до двох років обмеження волі, середніх — до трьох років ув’язнення, тяжких — від п’яти до семи. За вбивство з необережності можуть дати до десяти років в’язниці.
У суді потрібно буде доводити, що постріл був з безпечної відстані; експертиза має визначити, куди цілилась людина, а суд оцінить, наскільки реальною була загроза її життю та здоров’ю. Втім перевищення необхідної самооборони неможливе у випадках, якщо нападник був озброєний, він вдерся до вашого житла або ж нападників було кілька.
На керівника громадської організації «Небайдужі» Сергія Стерненка нападали тричі. Під час останнього нападу він отримав ножове поранення в руку. Одного з нападників Сергій убив, другий втік, але згодом був затриманий. Потім нападника відпустили — він проходить у справі як свідок. Поліція починала розслідувати справу як умисне вбивство, але звинувачень активісту не висунули.
— Під час другого замаху нападник стріляв мені в спину з травматичного пістолета, переробленого на вогнепальну зброю, — розповідає Сергій. — Мені вдалося його наздогнати.
До того, як почались напади, Сергій звертався до поліції і просив дозволити йому носити травматичний пістолет, але правоохоронці відмовили. На думку активіста, з політичних мотивів.
— Якби я мав право застосувати травматичну зброю, наслідки третього нападу могли бути іншими. Можливо, всі б залишились живими, — каже Сергій. — З іншого боку, будь-яка людина, яка збирається на когось напасти, має усвідомлювати, що може отримати травми.
Попри те, що напади тривають, Стерненку чотири рази відмовлялись надати охорону.
За словами Сергія, більшість людей, які мають травматичну зброю, не є журналістами, та й до інших категорій, яким це дозволено, не належать. «Я не берусь судити цих людей. Вони хочуть мати законні способи захиститись, тому намагаються обдурити державу», — каже активіст. Із репортажу «Заборони» можна скласти уявлення про «журналістів» із травматом. Роздавання травматичних пістолетів сотням фіктивних журналістів на Херсонщині розслідував Сергій Нікітенко, який, як і Сергій Стерненко, є у «списку Гандзюк».
Тим, хто отримав травматичний пістолет для самооборони, точно не варто ним зловживати. Шість років тому журналіст, озброєний травматом, зайшов до стоматологічного кабінету й почав погрожувати лікареві та його сину. Почалася штовханина, нападник вистрелив, але влучив у підлогу. Дострілявся: 4 роки умовно.
До зони бойових дій журналістам брати зброю не можна. Людина зі зброєю — частина конфлікту, а не спостерігач. Озброєним тут бути небезпечно.
— Бронежилет і шолом мають захистити під час обстрілу. З собою можна мати аптечку й ніж, щоб різати хліб, — говорить воєнкор телеканалу «Україна» Олександр Махов. — Журналісти, які працюють на фронті, — цивільні. Вони не можуть відстрілюватись. Їм потрібно чітко відрізнятись від бійців і носити жилет із написом «Преса», щоб бойовики не прийняли їх за військових.
Хоча п’ять років тому, коли Олександр працював журналістом у Луганську, він хотів мати зброю для самозахисту. Тоді в місті почалась так звана «Російська весна». Бойовики погрожували журналістам розправою, а деяких ув’язнювали.
— Добре було б мати пістолет, щоб захистити себе і близьких, — каже Олександр Махов. — Але дозвіл я оформити не встиг. Події розвивались швидко: за два місяці після захоплення будівлі СБУ в Луганську я поїхав з міста. А потім почав їздити на фронт, де цивільним зброя не потрібна.
Головне зображення Vectorarte
