І чи потрібні взагалі?

Не можна бути лікарем, якщо ти ніде не вчився. Без спеціальної освіти не станеш богословом, інженером-конструктором чи адвокатом. А от у журналістику можна прийти звідусіль — хоч після хімічного факультету або зварювальної бурси, хоч зі шкільної парти. То чи має сенс фахова журналістська освіта, яка забирає час і гроші, не даючи видимих переваг? Фелікс Селмон, редактор і колишній блогер Reuters, і Білл Ґрускін, викладач Колумбійської школи журналістики та заступник редактора The Wall Street Journal, наводять свої аргументи за і проти.

Фелікс Селмон: вони не потрібні

Головне питання про школи журналістики поставив американський письменник і фінансовий журналіст Майкл Льюїс у cвоєму блискучому матеріалі 1993 року.

Він спитав: це фігня? Тоді відповідь була однозначна: так.

Якщо ви зустрінете богослова, юриста чи лікаря, можете бути певні, що вони довго здобували спеціалізовані знання у фаховому виші, перш ніж узятись до роботи. У журналістиці все інакше. Навіть найкращі школи журналістики не будуть заперечувати, що диплом не конче потрібний, щоб працювати в медіях.

Хтось скаже, що навчання на журналістиці може бути корисним для редакторства чи, скажімо, репортерської праці. Але найкращі журналісти часто взагалі не вчилися на журналістиці, і немає жодного підтвердження тому, що журналістський ступінь дає шанс здобути кращу роботу. То чи потрібна школа журналістики?

Якщо вона протягом більш ніж століття свого існування не змогла досягти мети, сформульованої Джозефом Пулітцером, підняти журналістику до рівня вченої професії, то світ, у принципі, нічого не втратить, якщо її не стане.

Водночас система, за якою працюють школи журналістики, заснована на нерівності.

Неефективна журналістська школа це марнування часу і грошей для студентів. Але є й переваги: якщо студенти платять, то викладачі та інші працівники університетів отримують зарплати. Єдині люди, які насправді програють, це студенти.

Журналістська освіта може бути й ефективною, але вона дорога. Наприклад, річна програма в Колумбійській школі журналістики коштує близько 150 тисяч доларів, а дворічна більше 200 тисяч. Є альтернативні варіанти. Можна закінчити чотирирічний коледж і піти на роботу. Очевидно, з таким бекграундом ви прийдете на роботу більш досвідченими, ніж ті, хто береться до журналістської праці відразу після середньої школи.

Але як щодо тих людей, які вирішили не здобувати журналістську освіту? Вони мають конкурувати з тими, хто, скажімо, має ступінь журналістики з Колумбійського університету. Вочевидь, дипломовані більше приваблять роботодавців.

Виходить так: людина вже завдала собі значної шкоди, бо витратила купу грошей на навчання. А тепер вона ще й заважає іншій людині влитися в журналістське середовище. Просто через те, що та людина була достатньо розумна, аби не здобувати журналістську освіту.

На практиці це означає, що якщо ти бідний, з села, маєш якийсь не той колір шкіри чи інвалідність, або ти самотня мама з двома дітьми, ти не можеш піти вчитись до школи журналістики. Тим часом у професії якраз і потрібно більше людей із різним досвідом.

Найкраще, що можна зробити, це взагалі скасувати ступені з журналістики або звузити цю освіту до суто дослідницької. Це заощадить студентам мільярди доларів і зрівняє можливості людей, які хочуть іти в професію. Також це неминуче поверне професію до моделі навчання на роботі. Початківці швидше опановуватимуть основи журналістики, роблячи перші кроки в професії, та відчуватимуть більшу відповідальність. Адже ніхто не вижене вас зі школи журналістики за те, що ви неправильно написали прізвище мера в заголовку.

Білл Ґрускін: вони потрібні

Я викладач і колишній декан Колумбійської школи журналістики. Моя зарплата залежить зокрема й від того, чи до школи вступатимуть студенти і чи платитимуть вони за навчання. Навряд чи хтось може хтось бути більш заангажованим у цій темі, ніж я.

Але мій погляд на цю проблему ґрунтується радше на тридцяти роках журналістського досвіду, ніж на десяти роках викладання в університеті. І там, і там я спостерігав постійні зміни в індустрії.

Нам пощастило, що в Америці влада не вимагає, щоб редактори чи журналісти мали журналістський ступінь. І я ніколи не зустрічав викладачів, які б вважали за доцільне запровадити таку вимогу. Багато журналістів досягають чудових результатів у своїй праці без журналістського диплома.

Школа журналістики не може навчити співпереживати, цікавитись і бути розумним. Але там можуть пояснити, як відрізнити класну історію від просто хорошої, як розговорити людей, як перевіряти інформацію, використовувати цифрові інструменти для створення й поширення контенту,  як не наразитись на судовий позов і захистити себе, якщо це таки станеться.

Я не ходив до журналістської школи, бо розумів, що більшість медій має таких редакторів, які надеруть мені дупу, якщо я зроблю щось не так. І які натренують мене так, що я стану таким репортером, яким завжди хотів бути. Саме так було зі мною, коли 1981 року я почав працювати в місцевій газеті. Редактор навчив мене бути уважним до дрібниць, пообіцявши, що наступного разу, коли я переплутаю чиєсь ім’я, він мене звільнить.

Редактори, які чогось тебе вчитимуть, усе ще існують. Але їх меншає з кожним днем. Одна з причин — фінансова. Видавці урізають бюджет, скорочують штат, і редактор більше не має часу займатися навчанням. А ще в онлайн-виданнях думають, що помилку можна буде виправити, коли її помітить читач і повідомить про неї, наприклад, через твітер.

Тож сьогодні молоді люди, які потрапляють до редакцій без журналістської освіти, мають значно менші шанси навчитись азів професії від редактора.

Багато молодих журналістів ніколи й не працюватимуть у традиційних редакціях. Це здорово. Але вони можуть зарано почати публікувати власні історії зі своїми заголовками без редакторського нагляду. Це погано.

Коли я був репортером, я написав кілька ганебно провальних історій. Зараз ці матеріали майже нереально знайти, хіба що покопирсатися в бібліотечних архівах. А якщо ви помилитеся в інтернеті, ваша лажа нікуди не зникне, а зберігатиметься роками. Диплом бакалавра чи магістра журналістики не захистить вас від помилок, але дасть розуміння, як уникнути найгірших.

Багато американських шкіл журналістики зараз стають своєрідними інкубаторами інновацій і медіадосліджень. Це важлива зміна. Раніше на журналістиці готували гарматне м’ясо для місцевих радіостанцій, телебачення чи газет, а про дослідження тоді не йшлося взагалі.

Зараз викладачі розуміють, які виклики стоять перед вищою освітою, і бояться, що скорочення робочих місць вплине на те, скільки буде охочих вступати на журналістику. Тому вони змінюють підходи до навчання й відмовляються від застарілих дисциплін.

Будь-яка навчальна програма з журналістики повинна виходити за межі аудиторій. Зокрема, давати можливість студентам, окрім журналістських навичок, здобувати знання з літератури, історії та економіки.

Проте сильна програма з журналістики допоможе молодим репортерам кидати виклик стереотипам і упередженням, вчитиме виходити за межі своєї зони комфорту, спілкуватися з людьми й бути гнучкішими, адже сфера, в якій вони працюватимуть, невпинно змінюється.

 

Оригінал: Do We Need J-Schools?

Переклала й адаптувала Альона Вишницька

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.