Районна газета «Обрії Ізюмщини» — одна із двох сотень державних видань, які уже до кінця року стануть самостійними. Головний редактор Костянтин Григоренко разом із разом із НСЖУ та Адміністрацією Президента України проводить тренінги для редакторів районних ЗМІ про роздержавлення і запевняє: у його виданні усі співробітники розуміють, що іншого шляху у районних газет тепер немає.
Костянтин Григоренко розповів MediaLab про фінансування газети, стосунки з владою і те, як з бойових листків рад робити конкурентні медіа.
Про газету
Районна газета «Обрії Ізюмщини» виходить один раз на тиждень у місті Ізюм Харківської області. Близько 2150 примірників продають за передплатою, ще 1000 — у роздріб. Розповсюджується в Ізюмському, Борівському і Барвінківському районах. Газета виходить на 10-12 сторінках форматом А3.
Раніше газету випускали двічі на тиждень, однак вже кілька років видаємо один раз. Це пов’язано з економією, а також із тим, що насправді у газети, яка виходила двічі, більшої оперативності не було. Номери у вівторок і суботу ми заздалегідь набирали і верстали. Тепер, наприклад, під час виборів, ми можемо випустити і дві газети. У нас є така можливість. Хоча, варто зазначити, що під час останніх виборів політичної реклами значно поменшало. У Харківській області 4 із 27 районних газет виходять двічі на тиждень, бо засновники їм забороняють публікуватися рідше.
«Обрії Ізюмщини» у роздріб коштує три гривні. Це ринкова ціна, і через бідність населення ніхто більше платити не буде. У 2016-му ми підняли ціну на 50 копійок. Більше не можемо ще й через конкурентів. Часто районка — це єдиний вид ЗМІ у районі, але у нас є конкуренти: приватні газети, два телеканали, два радіо. Основний конкурент — одна рекламно-інформаційна приватна газета, яка вже більше десяти років виходить у районі. Вони відбирають добрий шматок нашого рекламного ринку.
Про співробітників і практикантів
Сьогодні у нас шість працівників: редактор, заступник, репортер, два кореспондента, які працюють у редакції і обробляють вхідну кореспонденцію, листи. Один із кореспондентів виконує роботу дизайнера. Є ще бухгалтер. Один раз на тиждень приходить коректор, також залучаємо менеджера зі збуту, який розвозить видання по пунктах продажу. Журналістська освіта є тільки у заступника редактора. Він закінчив Інститут журналістики КНУ імені Шевченка.
Середня зарплата у газеті — близько трьох тисяч гривень. Ми користуємося Постановою Кабміну, яка встановлює нам зарплату. Це залежить не від наших доходів.
Останнім часом на практику приходить мало студентів. Років п’ять тому була черга, всі хотіли попрацювати, отримати досвід. Ми давали їм завдання, вони писали, фотографували. Однак за десять років жоден практикант не повернувся на роботу в Ізюм. Їдуть у Харків, Київ, Дніпропетровськ, але не в Ізюм. Ми стежимо за ними, підтримуємо зв’язок, але після третього курсу вони втрачають інтерес до повернення на Батьківщину, до роботи в регіональному виданні.
Ми весь час шукаємо співробітників: самостійно, через центр зайнятості, відділ освіти, але люди у газеті не залишаються. Я впевнений, що проблема з молодими кадрами є у всіх районних газетах. Проте після реформування, сподіваюсь, ця ситуація зміниться.
Про стосунки з владою
Із 2006 року наша редакція взаємодіє зі своїми співзасновниками на основі договорів про співпрацю. Ми єдині у Харківській області, хто працює на таких умовах. Зараз, у нас є угоди з міськрадою, райрадою. Ми не підписали договір із райдержадміністрацією і зараз на сторінках газети ви не знайдете про них матеріалів.
За перше півріччя Міськраді ми надали послуг на 25 тисяч гривень, а Райраді — на 10. У підсумку, думаю, вийдем десь на 50 по місту і 20 по району.
З 1 січня цього року ми з бюджету коштів більше не отримуємо. Цей перехід був не простий і тривалий. Засновників доводилося не один рік переконувати, що умови співпраці потрібно змінювати.
Раніше Обласна рада часто розсилала повідомлення, які треба було публікувати. Ми цього ніколи не робили. якщо матеріал був дійсно цікавий, то самостійно брали його із офіційного сайту. Але колеги — так, друкували цю інформацію.
Під час виборів ми завжди стараємося друкувати всіх, хто уклав із нами угоду. Але були 10-12 районів, де друкували рекламу тільки провладної партії.
У Харківській області існує практика, коли на державних підприємствах «рекомендують» передплатити районну газету. Однак, із з 2003 року у нас такого немає. Ми просимо повідомляти, коли газету змушують передплачувати. У нас жодного примірника адміністративно передплаченого немає. Читач має свідомо голосувати гаманцем за інформацію.
Звідки гроші?
Основні наші доходи — реклама. Якщо в інших газетах це передплата, то ми від 2009 року зрозуміли, що треба шукати інші джерела надходжень. Це взагалі світова тенденція, коли видання заробляє 70% від реклами і лише 30% від продажів.
Ще одне джерело — наш інтернет-портал. Він працює з 2010 року. Коли ми плануємо новий фінансовий рік, ми знаємо приблизні доходи, які отримаємо від сайту. У нас є банерна, контекстна реклама, «Вітання», «Співчуття». У 2014 році ми заробити 40 тисяч гривень від сайту. Відчуваємо цю тенденцію, коли рекламодавець переходить у цифрові медіа.
Ще одне джерело — наші поліграфічні проекти. Останній — туристична план-схема ізюмського району. По периметру зображення розташовані логотипи рекламодавців, які сплатили за поліграфію. Перед цим була схема Ізюма.
Із минулого року ми почали займатися депозитами і нам вдалося. Це був ризик, але другий рік поспіль так ми заробляємо близько 30 тисяч гривень.
І останнє — наша участь у різних проектах і конкурсах. Пишемо про євроінтеграцію, реформу місцевого самоврядування та переселенців.
Про нові медіа
Сайтом займаються усі працівники редакції. Навіть бухгалтер може самостійно додавати фінансові чи економічні новини.
Ми подавали декілька проектів на гранти для оновлення нашого сайту, але не виграли. Я вважаю, що головна причина — це наша комунальна форма власності. Сподіваюсь, що політика донорів зміниться, бо уже у четвертому кварталі ми станемо приватним підприємством.
У 2014 ми закрили наші сторінки у соціальних мережах «Одноклассники» та «Вконтакте». Відмовилися від російських сервісів, закрили усі російські пошти. Сторінку у «Вконтакте» довелося відновити у 2015 році. Там молоде покоління, люди шкільного віку, які все одно цікавляться місцевими новинами і неохоче йдуть у Facebook. Ми проводимо інформування, зустрічі, я буваю у навчальних закладах і бачу, що молодь не завжди готова до більш інформативної соціальної мережі.
Аудиторія газети — це 50+. Основна аудиторія сайту — жінки 35-45 років.
Чверть районок закриються
Я вважаю, що 20% із 550 районних видань просто закриються через два роки і не зможуть існувати без фінансової підтримки влади. Ми були вражені, що більш як 250 редакцій роздержавлюються у першій черзі. Цьому сприяла робота протягом останнього року. Ми провели семінари, показали інструменти, з якими можна заробляти і працювати з владою. У районах з маленьким населенням буде найскладніше. Але це природній відбір, економіка. Ми будемо пропонувати уряду зробити якусь державну підтримку для комунальних газет.
Там, де люди не хочуть змінюватися, де редактори «підсіли» на бюджетну голку і не можуть без цих грошей, вони будуть змушені закритися. Таким чином залишивши без роботи себе і свій колектив. Із бойових листків рад потрібно робити конкурентні газети. Але там, де закриється газета, на її місце обов’язково хтось прийде і зробить іншу, приватну.
Якщо видання не зможе працювати, відбудеться процес ліквідації. Як правило, приміщення редакції — це власність територіальних громад, міст чи спільна власність райради чи міськради. Редакції його передають в оренду на 15 років. У разі ліквідації власник має вирішити, що робити із приміщенням. А все інше — обладнання, оргтехніка — або реалізують, або все передадуть іншим бюджетним установам.
Плани — нові жанри і комерційні проекти
Переважно усі районки — це газети-близнюки. На першій сторінці — голова адміністрації, його фото, він щось відкриває, кудись їде. Далі наради. А людей цікавлять соціальні питання. Це теми податків на нерухомість, змін до пенсійного законодавства, субсидії. Інформація про комунальні послуги і тарифи. Людей турбує те, про що вони говорять на базарах, в магазинах. Ми це відчуваємо по продажу газети у роздріб. Нещодавно ми зробили карту-схему про перейменування вулиць на першій шпальті і її просто шалено розкупили.
Ми хотіли би підняти тираж до 5000 примірників, це число задовольняло би і наші фінансові потреби і видатки. Сподіваємося, що через кілька років зробимо нові комерційні проекти. Наприклад, окремо рекламне видання, а окремо — інформаційне.
У нас немає досвіду журналістських розслідувань, але ми цього прагнемо. Зараз посилаємо одного свого репортера на тренінг з цієї теми.
Про речі, за які соромно
Мені соромно за вибори 2010 року, коли ми давали по договору зі штабом Януковича чорнуху про Ющенка. Після виборів мене першого запросили до прокуратури, але я показав договір і платіжку про оплату рекламних послуг. Вони думали, що я за це отримав готівку. Однак у договорі було чітко прописано, що за матеріал несе відповідальність замовник. Мені не хотілося давати той текст, але я не зміг знайти привід, аби відмовити. Я не один такий був, у області 27 редакцій його надрукували. Якби це було сьогодні, я знайшов би сили, можливості і мотивацію його не публікувати.
Фото: obrii.com.ua
*Матеріал підготовлено за підтримки Національного Фонду на підтримку Демократії (National Endowment for Democracy (NED)
