Як працює медіапроєкт про мистецтво «Amuse A Muse».
Бути грайливим та простим, змушувати читача усміхнутися і водночас копати до глибин. Саме таким є медійний проєкт про історію мистецтва, сади, аромати, коштовності та смаки Amuse A Muse. Платформа, яка не лише збирає поціновувачів французького та українського мистецтва, але і виконує функцію маленького та влучного гіда кращими виставками Парижу. Засновниця проєкту Наталя Гузенко-Будьє розповіла про написання текстів та поділилася порадами, як створити якісний текст про мистецтво для широкої аудиторії.
Ідея створити проєкт про історію мистецтва з’явилася, коли Наталя переїхала з чоловіком до Франції. У Парижі в неї був шанс стати вільною слухачкою лекцій у Ecole du Louvre і курсів садового мистецтва в Люксембурзькому саду. Наталя помітила, що ставлення до історії мистецтва там зовсім інше: «У Франції будь-яка дитина має доступ до історії мистецтва та культури. Усе це подається не в серйозній формі, де тебе змушують учити дати, а з гумором. Я зрозуміла, що мені хотілося б зробити некомерційний, доступний кожному онлайн-проєкт, який би зміг розповідати про історію мистецтва. Хоча “Amuse A Muse” трохи більший за історію мистецтва, це також і історія парфумерії, історія моди, навіть історія cuisine ― приготування їжі. Історія всього, що є культурою, пов’язаною із Францією». Наталя згадує, що на час заснування проєкту вже були російськомовні медіа, але платформ про історію мистецтва в легкій формі українською не було. На заснування нової медійної платформи вплинув також і редакторський досвід Наталі: з 2003 року вона працювала редакторкою у Pink, а з 2008 головною редакторкою Harper’s Bazaar Ukraine. Їй хотілося створити щось своє й нарешті розповідати все так, як хочеться саме їй. Перед заснуванням власного проєкту вона пробувала надсилати тексти про історію мистецтва в інші українські медіа. Позитивних відповідей було небагато через небюджетність теми. Так у червні 2017 році з’явився «Amuse A Muse».
Наталя Гузенко-Будьє
Спершу Наталя була й авторкою текстів і редакторкою. Зараз окрім неї в проєкті є ще двоє людей, які ділять між собою функції літкоректора, перекладача та літредактора. Для проєкту іноді дописують автори-фрилансери, та через волонтерську основу не всі готові робити це регулярно.
Шукати нові форми
Ще на початку створення проєкту Наталя вирішила користуватися принципом edutainment ― не лише навчити читача, але й розважити його, дати сухим фактам свіжу форму. Наталя вирішила, що формат, який би давав змогу ефективно використати цей принцип ― це есеїстика. «Мені хотілося, щоб у матеріалах було багато фактажу, але щоби водночас вони були легкою розповіддю. Така собі казка для дорослих, яку цікаво читати. Коли я пишу мені завжди хочеться, щоби читач усміхнувся, коли читатиме. Тому й назва “Amuse A Muse” — хочеться, щоби навіть музі було весело», ― розповідає Наталя.
Засновниця вважає, що формат есе може бути цікавим для будь-якого проєкту. Він дає змогу висловити думку в креативний авторський спосіб. Есе дозволяє говорити з читачем, питати його, змушувати задуматись. Це велике поле для дискусій, де можна поєднувати контроверсійні погляди та копати углиб в пошуках правди. На думку Наталі, українське суспільство досі боїться мистецьких полемік та помилок. Тексти про історію мистецтва досі вважаються категорією «не для всіх». «Amuse A Muse» намагається показати, що це не так.
Обирати теми
Наталя розповідає, що використовує різні підходи для пошуку тем. Один із них ― навідуватися на виставки. «Коли я на виставці, то обираю одну тему, а не переказую все. Наприклад, у музеї Орсе була виставка присвячена темношкірим моделям у мистецтві. Мені захотілося дослідити та написати про темношкіру служницю, яка подає квіти на картині Едуарда Мане “Олімпія”», ― коментує Наталя.
Інший підхід ― реакція на українські події: «Я дивлюсь на те, що відбувається в українському суспільстві й це дає ідеї для текстів. Матеріал може бути реакцією на прості теми, як «Господи, пішов сніг», або ж на більш складні та абстрактні речі, які в моїй голові пов’язуються з тим, що відбувається».
У пошуках тем також допомагає дослідження своєї аудиторії. Наталя розповідає, що «Amuse A Muse» читає приблизно 70 відсотків жінок і 30 відсотків чоловіків від 17 до 70 років. «У мене є тенденція написати щось про помади для жіночої аудиторії, але водночас не забувати про чоловіків. Так з’являються тексти про стосунки Сезанна з батьком, або про батька й сина Ренуарів».
Досліджуючи інтереси читачів Наталя бачить бажання читати про українських митців та мисткинь: «Людям це важливо. Тому намагаюсь поєднувати теми. Тут Моне, а поруч Нарбут і Примаченко. Читач може обрати, але матеріали однаково існують у одній цілісній системі».
Одною з головних цінностей «Amuse A Muse» є доступність для кожного. Читачі, які мають можливість поїхати в Париж на виставку, можуть прочитати в розділі «Париж із Музою» про актуальні події. Для тих, хто такої можливості не має, медіа робить усе, щоби створити відчуття присутності. «Я дуже не люблю снобістські проєкти й тому для мене важливо, щоби платформа була інклюзивною. Для будь-кого де би він не був», ― коментує Наталя. Крім того на сайті є рубрика «Одна муза сказала», у якій Наталя ділиться іншими проєктами про мистецтво, лекціями та фільмами. Окремо вона підтримує українське книговидавництво та публікує цікаві уривки з книг про мистецтво.
Будувати культурні містки
Сайт «Amuse A Muse» має три мови: українську, російську та французьку. Та перейшовши на франкомовну сторінку ви не знайдете текстів. Вас привітає напис «Вітаємо на сайті “Amuse A Muse” ― франко-української культурної організації».
Проживаючи у Франції Наталя відчула потребу говорити про культуру своєї країни. Так у травні минулого року з’явилася асоціація, яка існує на основі внесків людей. Мета цієї організації ― будувати культурні відносини між Україною і Францією. Одним з останніх проєктів було залучення до створення книги «Світова історія фотографок». Наталя допомогла потрапити в книгу чотирьом українським фотографкам, а також провела зустріч з укладачками та авторками на українському ярмарку фотомистецтва Photo Kyiv Fair. Коронавірус призупинив діяльність асоціації. Наталя розповідає, що в майбутньому вона планує залучати більше людей та розповідати про українську культуру у Франції.
Робити мистецький текст кращим
Наталя поділилася порадами з власного досвіду, як писати про мистецтво:
- Важливість фактажу. Досліджуйте все, що стосується матеріалу. Наталя для створення своїх текстів читає книги про мистецтво, шукає інформацію в онлайн-бібліотеках та навідується на курси до школи Лувру. Ну і, звісно, не забуває про джерела та гіперпосилання в тексті.
- Слухати себе. Це допоможе з’явитися легкості в тексті. «Варто запитати себе: “А що було б цікаво мені? Про що я думаю, коли дивлюся на картини зі снігом у Моне?” Коли з’явиться відповідь, то історія почне вибудовуватися так, як би ви хотіли її розказати. Варто змусити читача не думати про мистецтво, як про науку. Натомість запропонувати йому цікавезну історію із життя Моне, який чомусь вирішив поїхати в Норвегію малювати сніг. Як він страшенно мерз і не міг нікуди дістатися через сніги. Спробуйте додавати в розповідь індивідуальності. Варто шукати кут зору, який стосується безпосередньо вас і завжди залишатися із собою чесними».
- Шукати свій стиль заголовків. Наталя обрала модель із двох речень. Щось коротке й дотепне в першому та серйозне й інформативне в другому.
- Експериментувати з формою. Наталя каже, що в українських медіа про мистецтво мало есеїстики й багато серйозності та академізму. Натомість формат есе пропонує авторську присутність та свободу й цього не варто боятися.
- Бути Шахерезадою. Наприкінці своїх текстів Наталя намагається чіпляти читача, залишати нотки таємничості, щоби йому хотілося шукати більше.
Ілюстрацію дала героїня
Головне зображення Mark Fletcher-Brown
