Про досвід, оплату і самооцінку.
2013-2014 роки — час, коли я працювала на двох російських біржах копірайтингу, писала тексти за долар й сподівалась, що їх читатиме ще хтось, крім замовника та Google. Це було корисно: я побачила, що таке конкуренція, навчилась дотримуватися дедлайнів та протестувала десяток сервісів з антиплагіату. Ділюся думками про те, чи варто талановитим й досвідченим авторам реєструватись на таких ресурсах, та у чому можна розчаруватися працюючи на них.
Чому біржа, а не медіа
Коли я навчалась на першому курсі, мою статтю, яку готувала на один предмет, опублікували в журналі «Однокласник». Гонорар за матеріал не отримала, але цей випадок надихнув мене шукати медіа, куди я зможу ще дописувати. Проте чим більше оглядала вакансії на спеціалізованих сайтах, тим більше розчаровувалась в собі. Навіть в тих онлайн-виданнях, які «готові взяти студента», вимагали ідеально писати російською. А я цього не вміла. На неоплачуване стажування теж не просилась, бо боялась насмішок та невтішних рекомендацій.
Але вихід знайшла — зареєструвалась на двох російських біржах копірайтингу Advego і Turbotext. Зацікавило, що на цих ресурсах замовляють не лише статті, а й коментарі та відгуки, щоб підвищити активність на сайтах. Тож відразу на думку спав план дій: спочатку вчитимусь писати російськомовні коментарі, а згодом візьмусь за більші обсяги. Здавалось, це ідеальний варіант. Навіть якщо буду припускатись багатьох помилок, ніхто не дізнається, що то саме я автор цих робіт (на деяких біржах необов’язково вказувати справжні ім’я та прізвище).
Писати коментарі було суцільним задоволенням: ділитеся досвідом чи враженням від фільму, а вам ще й за це платять. Через тиждень після вдалого старту взялась за рерайт. У 2013 році за тисячу знаків платили в середньому 50-60 центів або 16-20 рублів. Найчастіше я переробляла тексти про туристичні об’єкти, комп’ютерні ігри, хвороби та новини російських медіа. Пригадую, перший долар в інтернеті заробила за рерайт статті про Замок Річарда Левове Серце.
Зразок завдання
Згодом спробувала себе в копірайтингу, який оплачувався трохи краще — $1-1,2 за тисячу знаків. В університеті нас вчили, що копірайтинг — це написання авторського тексту, який допомагає розрекламувати певний товар, послугу чи ідею. Але на біржах під цим поняттям часто розуміють компіляцію кількох джерел з першої сторінки пошукової видачі, бо фахівців, які б розбирались в одній-двох темах і при цьому вміли добре писати, там мало. Складно щось видати оригінальне, наприклад, про миловаріння, якщо самі ніколи цим не займалась, чи про молодіжний відпочинок в Греції, коли ніколи не подорожували за кордоном. Тому я теж брала кілька статей з інтернету на потрібну тему та змішувала, аж поки не виходило 100% унікальності.
Завдання написати текст для ресурсу про туризм
Текст для цього ресурсу
А що з текстами
Нині з жалем визнаю: тексти, які я писала 6-7 років тому, були поганими, а деякі — і взагалі безладними. Справа не у тім, що я халатно ставилась до роботи. Навпаки — старалась з усіх сил, але тоді мені не вистачало досвіду, знань російської мови та компетенції, щоб адекватно оцінити свої тексти. Я припускалась орфографічних помилок, ставила зайві пробіли, вживала канцеляризми, штампи й кліше, але гадала, що пишу пристойно. Тим паче, жодну з моїх робіт не відхилили. Хіба що у деяких випадках допрацьовувала тексти на прохання замовника. Пригадую, статтю про те, як підкорити чоловіка-тельця жінкам різних знаків зодіаків, мені відправляли на доопрацювання шість (!) разів. Основні претензії замовник пред’являв до оформлення тексту, однак після цього я зареклась, що більше ніколи не писатиму про астрологію.
Але чому ж мої роботи приймали? Я завжди дотримувалась основних вимог — шліфувала текст до унікальності 95-100% і вживала ключові слова. Замовників не дуже цікавила читабельність та людська мова в статтях, у 2013-2014 роках більшість гналась за високими позиціями в Google і намагалась витрачати на це якомога менше грошей. Часом доходило до абсурду на кшталт «органічно вплетіть в кожен абзац ключову фразу “купить натяжной потолок Челябинск” без відмінювання, але щоб показник заспамленості був низький». Хоча я за подібні завдання не бралась, але однаково розглядала текст як певний набір слів, який має відповідати певним показникам, зовсім забуваючи про зміст.
Біржі копірайтингу: не все так просто
Advego і Turbotext діють за схожим алгоритмом, але все ж є кілька суттєвих відмінностей між цими біржами. Після реєстрації на Advego маєте доступ до більшості завдань в розділі «копірайтинг», а от на Turbotext, поки не пройдете швидкий тест на грамотність і не напишите твір на 4 чи 5 балів, можете виконувати лише мікрозадачі (репости й коментарі). З цими випробуваннями я на диво впоралась. Напевно, модератор, який перевіряв мій твір, був або в доброму гуморі, або неприскіпливим, оскільки на форумі самого сайту багато користувачів скаржаться на неможливість отримати хорошу оцінку.
Тестове завдання
Друга відмінність між Advego й Turbotext полягає в заробітку. На першій оплачують завдання в доларах, а на іншій — в рублях. Обидва ресурси беруть комісію за посередництво. Але якщо Advego знімає по 10% з виконавця та замовника, то Turbotext — 20% лише з автора, аби спонукати замовників платити виконавцям більше, ніж на інших біржах. Однак я не помітила суттєвої різниці в розцінках. Тим паче, в 2014 році почав падати курс рубля, тож виявилось, що на Advego все-таки працювати вигідніше.
Ще на Turbotext існує цікава фішка: замовник може оцінити роботу автора за п’ятибальною шкалою, що впливає на середню оцінку й відповідно на рейтинг. Кілька разів я отримувала «трійки» за рерайт від одного і того ж замовника. Він зазначив, що тексти «криві та логічно безладні». Замість того, щоб переглянути свої помилки, я вирішила більше не брати його завдання, аби не псувати свою статистику.
Перелік виконаних завдань з оцінками
Чи всі проблеми через демпінг
Минулої осені редакція MC Today вирішила перевірити, чи можуть тексти вартістю $1-2 бути якісними. На двох біржах замовили описи кафе, компанії-виробника бетону й нової послуги салону краси, вказавши в брифі мінімум інформації. Однак у картках замовлення зазначили, що автори можуть додатково питати про будь-що. Результати виявились невтішними: надіслані тексти були надто узагальненими, наповнені штампами та не для людей.
Для чистоти експерименту, вважаю, редакція мала детально прописати завдання, щоб потім оцінити саме стиль та подачу авторів, а не правдивість та повноту інформації. Очікувати фідбеку від копірайтерів, які працюють у форматі конвеєру, було марно. Щоб вийти на пристойний дохід, людям треба видавати побільше текстів за невеликий проміжок часу, а поставити правильно запитання — це теж зусилля. Бувають випадки, коли замовник впродовж днів не з’являється на біржі, тож відповіді можна просто не дочекатись.
Хай там що, але $1-2 за текст на 2000 знаків — не найнижча ціна на біржах копірайтингу, які приваблюють потенційних замовників гаслом «унікальний контент за доступною ціною». Нерідко люди, які приходять працювати на такі ресурси, до цього не мали серйозну справу з текстами. Деякі свій досвід і описують як «створив для знайомих кілька дописів у соцмережі» чи «я новачок у копірайтингу, але у школі писала хороші твори». Тож переважно початківці не нехтують низькооплачуваними завданнями, а під час тендерів пропонують низькі ставки. Досвідчені автори вважають новоприбулих демпінгаторами і скаржаться, що через них страждає весь ринок. Мовляв навіщо замовникам підвищувати оплату, якщо є вдосталь охочих працювати за копійки.
Можна, звісно, сказати когорті копірайтерів: «Ігноруйте низькооплачувані завдання», але навряд чи всі послухаються. Одна річ — коли людина працює ледь не задарма, бо має синдром самозванця, інша — складні життєві обставини, обмежений перелік доступних професій тощо. Гадаю, проблему з оплатою праці могли б частково вирішити самі біржі копірайтингу. З одного боку, підвищити мінімальний поріг цін для текстів різних видів. З іншого боку, на етапі реєстрації влаштувати атестацію, яка дозволить визначити рівень виконавця — від початківця до профі. Тоді професійним авторам не доведеться робити безліч малооплачуваних завдань, щоб знайти щедрих замовників та підвищити рейтинг, а початківці зможуть набивати руку на текстах за умовний долар, не чуючи звинувачень в демпінгу. Подібна система, до речі, вже існує на біржі копірайтингу etxt, яка пропонує початківцям від 25 рублів/1000 знаків, «середнячкам» — від 50 рублів, а копірайтерам високого рівня — від 100 рублів. Однак це лише на словах: нерідко «добрі» замовники підштовхують новачків писати за 5-10 рублів/1000 знаків, обіцяючи натомість хороші відгуки. І etxt це ніяк не регулює.
Замість висновку
Мій приклад показує, що біржі копірайтингу дозволяють студентам, які планують працювати в медіа, набути певного досвіду в комфортних умовах. На третьому курсі мене направили на практику в російськомовне онлайн-видання. Не уявляю, чи пройшла б її успішно, якби до цього не тренувалась писати російською. Ще через рік я влаштувалась на першу журналістську роботу, де теж, на жаль, писала не українською.
Завдяки біржам усвідомила, що можу співпрацювати з іншими людьми та отримувати гроші за те, що найбільше люблю робити. Мене додали до «білого списку» вісім замовників, а ще один написав на пошту й запропонував рерайтити тексти за $0,5/1000 знаків. Однак радості я не відчувала. Після того, як трохи попрацювала на біржах й пережила ейфорію перших грошей, дійшла сумного висновку: мої «качественные тексты в короткие сроки» нікому непотрібні. Ні аудиторії, ні мені, ні замовнику, якому головне — якомога швидше привабити рекламу на свій більш-менш заповнений сайт та почати заробляти.
Нещодавно через сервіси антиплагіату вирішила пошукати старі тексти. Жодного не знайшла, окрім вітального віршика, який писала на замовлення майже сім років тому. На одному із тематичних сайтів його так і розмістили з помилкою, якої я колись припустилась, а на іншому — вже без. Що ж, той віршик-привітання був єдиним авторським текстом, а не рерайтом чи компіляцією чиїхось перероблених статей, який я створила під час праці на біржах.
Загалом, біржа копірайтингу — непоганий майданчик для старту, але великі надії на неї покладати не варто. Звісно, деяким авторам вдається там знайти хороших замовників і співпрацювати з ними над справді цікавими проєктами, але це вимагає певного запасу терпіння чи удачі. Але в будь-якому разі і замовники, і автори, і власники бірж мають зрозуміти: текст — це щось більше, ніж певна кількість унікальних знаків.
Ілюстрації від авторки
Головне зображення Lucas Sankey
