Як російська пропаганда робить українське суспільство адекватнішим.
Третина новин центральних російських телеканалів — про Україну. Це підрахували в Українському кризовому медіацентрі. 90% новин про Україну — негативні. Погано здебільшого говорять про українські державні інституції, які російська пропаганда намагається знеславити й поставити під сумнів. «В Україні громадянська війна», «Росія рятує Донбас», «при владі в Києві фашисти»… На кого це все розраховано, як мало б діяти на росіян і як зрештою діє на українців? Про це на Львівському медіафорумі дискутували український колумніст та телеведучий Павло Казарін і ведуча російської редакції «Радіо Свобода» Олена Риковцева.
Павло Казарін працював сімферопольським кореспондентом російської інформаційної агенції «Росбалт». Він згадує: «Коли Віктор Ющенко був президентом, українська тема теж була топовою для російських ЗМІ, адже він пропонував новий шлях розвитку країни. Коли ж до влади прийшов Віктор Янукович, усе вщухло. В Росії вирішили, що Україна рухається за російським курсом». Знов актуальними для росіян новини з України стали в листопаді 2013 року, коли в Києві почався Євромайдан.
Дещо згодом популярним став мем «Чё там у хохлов?», що символізує нездорове зацікавлення росіян подіями в Україні. Медіаоглядачка російської служби «Радіо Свобода» Олена Риковцева каже, що аудиторії справді цікаво, що відбувається в Україні — перш за все, через війну. Але цей запит задовольняють здебільшого провладні пропагандистські медіа, альтернативою яким є «маленька кватирка ліберальних ЗМІ»: «Новая газета», «Эхо Москвы», «Дождь» та кілька інших. Ці можуть дозволити собі повніше та більш різнобічне висвітлення подій в Україні, але мають невеличку аудиторію й мало на що впливають.
«У Росії люди мислять телебаченням, — пояснює Риковцева. — Навіть дитина, яка не дивиться телевізор, а сидить в інтернеті, все одно залежить від батьків і вчителів, які нав’язують їй спожиту з телебачення пропаганду». Поширення інтернету, на її думку, не зможе змінити ситуацію докорінно. В провінції користувачів мережі досі обмаль, а у великих містах люди з «промитою ящиком головою» шукають у мережі той самий пропагандистський контент, що й на телебаченні. Ток-шоу кремлівських телеканалів мають величезну кількість переглядів на ютубі.
«Російські телеканали — це отрута, зброя масового ураження. Треба мати потужний стрижень, аби встояти проти цієї пропаганди», — говорить журналістка. І пояснює: російська пропаганда спрацьовує, бо грає на почуттях. Перш за все, на страху.
«Кримчанам свого часу промили мізки, й вони почали боятись, що, якщо не відокремляться, їх усіх переріжуть. Зараз кремлівські медіа розповідають про те, як хоробрі повстанці на Донбасі борються за свою незалежність, нікого втім не вбиваючи, адже всіх, хто гине, оголошують жертвами окупаційного київського режиму», — каже Риковцева. Проте зараз переконувати проросійських громадян України в тому, що влада в їхній державі нацистська, вже не потрібно – всі, хто міг повірити, повірив у перші роки війни.
Тепер російська пропаганда радше працює на російську аудиторію, відвертаючи увагу від внутрішніх проблем наголосом на ситуації в інших країнах і допомагаючи будувати вертикаль авторитарної влади.
«Глядачів підсадили на щоденні новини про Україну як на пігулки, — говорить журналістка. — У вас маленька пенсія? То подивіться на Україну, там узагалі світло вимкнули. Погляньте, на які руїни перетворилась Україна — ви що, хочете, щоб у нас було як там? Коли ж головними темами були хімічні атаки в Сирії та отруєння Скрипаля, новини й ток-шоу обходились без української тематики по три-чотири дні».
Впливати на російську аудиторію пропагандистам допомагають українці. Ті, що погоджуються брати участь в ефірах ток-шоу чи давати коментарі російським новинарям, бо прагнуть донести до росіян альтернативну точку зору. Риковцева стверджує, що це не працює: українські учасники лише допомагають створити ілюзію балансу й підвищити рейтинги пропагандистських програм.
«Те, що ці люди приходять до студії, дозволяє показати Росію справедливою — мовляв, вона дозволяє озвучувати в ефірі позицію України. Але в більшості випадків цю позицію не дають добре аргументувати. Російські ведучі роблять з українських спікерів посміховисько, часто влаштовують бійки та скандали. Єдиний, хто, на мою думку, зміг добре триматись у такій ситуації – український телеведучий Дмитро Гордон, якого включали скайпом», — пояснює медіаоглядачка.
На думку Павла Казаріна, план Кремля розірвати Україну не був здійснений через те, що пропагандисти мислили примітивно й уявно поділяли Україну на цілком проросійську російськомовну та цілком прозахідну україномовну частини. «Вони не врахували волонтерів, добровольців, інші ознаки становлення української політичної нації. Москва думала, що після захоплення Криму й частини Донбасу інші російськомовні регіони впадуть до її рук, як стигле яблуко. Цього не відбулося, бо вони сприймали Україну надто схожою на Росію й не вважали за необхідне розібратись», — каже журналіст.
Проте саме масова безглузда російська пропаганда допомогла українцям самим адекватно осмислити ситуацію. Вигадані історії про розп’ятих хлопчиків у Слов’янську та вбивство снігурів, до якого заохочують у школах українських школярів, дали змогу багатьом людям увімкнути критичне мислення. Врешті ці люди стали більш захищеними від впливу пропаганди.
«З історії про те, що школярів навчають любити синичок і вбивати снігурів, усі сміялись. Я ж дуже радий, що ці історії з’являлись. Вони допомогли нам вистояти. Неадекватність — це не страшно. Було б гірше, якби вони почали аналізувати нас тверезо. Тож слава розп’ятим снігурам!» — говорить Казарін.
Втім експерти Українського кризового медіацентру та Євразійського центру Атлантичної ради не рекомендують легковажити російськими медіями, які поширюють пропаганду. Вони пропонують вважати кремлівські засоби масової інформації інструментами, спрямованими на розпалювання ворожнечі. У перші два роки російської агресії більшість тих телеканалів були заборонені для ретрансляції в Україні, а зараз влада розглядає можливість блокувати осередки пропаганди й дезінформації ще й в інтернеті. Чи піде це на користь, читайте тут.
