Від студентського проєкту до провідного медіа про книги.
Одинадцять років тому дві студентки Оксана Хмельовська та Ірина Батуревич створили медіаресурс про книжки. Нині без «Читомо» неможливо уявити український літературний дискурс. Як стартували, як роками працювали на ентузіазмі, і як вчаться робити проєкт прибутковим, розповідає Оксана Хмельовська.
На початку була дипломна
«Читомо» — одне з небагатьох медіа про культуру, з’явилось як спільний дипломний проєкт Оксани Хмельовської та Ірини Батуревич. На третьому курсі дівчата активно досліджували про що пишуть західні медіа, які є формати, рубрики та тренди. Через рік вони запустили друковане видання і сайт. Однак, друковане видання було задорогим для студентів, тож згодом «Читомо» залишився тільки онлайн.
Від запуску автори безкоштовно писали для сайту: «Про гонорари навіть не йшлося, та й люди про це не запитували», — згадує Оксана. Не зважаючи на відсутність гонорарів на сайті було багато авторів — в основному друзі, однокурсники. За дизайн та ілюстрації теж відповідали студенти, усім хотілось долучитись до розвитку середовища. Це тривало декілька років, поки дійсно хороші автори не почали йти з медіа через відсутність гонорарів: «У нас з’явилися дуже круті автори, страшенно не хотілося їх втрачати. З того моменту ми з Ірою почали інвестувати свої гроші». Так тривало ще три роки.
Оксана Хмельовська та Ірина Батуревич, 2010 рік
Перші кошти «Читомо» отримало в 2012 році — мінігрант від ресурсу про можливості Unistudy. Поєднувати роботу та медіа, редакторкам ставало все складніше, тож за деякий час з’явились наймані працівники — гонорари платили теж з власної кишені або донатів, які складали приблизно 20% від бюджету.
Перша серйозна підтримка з’явилась 2015 року — Goethe-Institut запропонував втілити разом спецпроєкт і написати про німецькі книжки. Завдяки цьому редакторки змогли інвестувати кошти в інші матеріали. А вже наступного року з’явилась низка партнерів — «Українська правда» із серією матеріалів «Розстріляне Відродження», Чеський центр у Києві з серію «Історія чеської літератури», туристичний магазин Gorgany з книжками про подорожі.
Важливими були партнерства по бартеру — студенти УКУ писали репортажі із Форуму видавців на час своєї практики, PinchukArtCentre допомагав із розшифровками літературних подій, які проходили у них, Літературний центр імені Аґнона надавав есе своїх резидентів.
«Ми подавалися на різні гранти, але тоді для культурних медіа не було можливостей грантової підтримки. 2017 року ми потрапили на навчальну програму “Creative Enterprise Ukraine. Культура плюс підприємництво” — відтоді почалось переосмилення бізнес-моделі медіа», — розповідає Оксана Хмельовська.
За її словами, тоді з’явилась думка, що клієнтами можуть бути українські видавці. «Читомо» розробили для видавців спеціальні пакети підтримки: наприклад, за рік редакція робить три інтерв’ю з авторами видавництва, п’ять текстів про книжки, включає експертні коментарі у проблемні матеріали. За перший рік «програми» було троє видавців, наступного року вже п’ятеро, а зараз — вісім. «Важливо, що ми обговорюємо кількість матеріалів, але не обговорюємо, що саме це може бути: чи розгромна рецензія, чи інтерв’ю, чи гонзо-журналістика. Видавців це влаштовує, бо будь-який піар — це піар. Окрім того, за останніми даними, ми входимо у десятку медіаресурсів, які найчастіше перепощують читачі», — продовжує Оксана. Проте, додає, що у видавців теж не дуже прибутковий бізнес, а деколи і збитковий.
У 2017-го році в «Читомо» з’явилась постійна редакція: випусковий редактор та редактори стрічки новин і спецпроєктів.
Про «гнилі яблучка» та вибір тем
«Як випускниця програми Creative Enterprise Ukraine на початку 2020 року я виграла можливість менторського супроводу для сайту на пів року. Тоді сталася з нами Катя Кравчук, наша менторка. Вона розказала про “гнилі яблучка”. “Гнилі яблучка” в її розумінні — це брати гроші в усіх. Раніше ми відмовлялися брати гроші за рекламу книжок, із змістом чи оформленням яких ми не згодні. Катя переконала, що вони теж наші клієнти. І що треба ставитися до них, як до людей, які можуть дати гроші на щось хороше. “Гнилі яблучка” — це 10% бюджету, але це й 5-6 авторських статей, які можна оплатити за гроші з реклами. Це механізм виживання», — ділиться співзасновниця «Читомо» Оксана Хмельовська.
Команда «Читомо» з менторкою Катею Кравчук
Вона говорить, що розвитку видання посприяли також гранти. Цього року найбільше грантів у культурі з часів незалежності: УКФ, House of Europe, фонд «Відродження» та інші. «Я думаю, що це наша раніше недооцінена перевага: в нас є гарні ідеї і ми можемо їх добре прописати і втілити. Ми почали придумувати кращі проєкти, довше над ними працювати й залучати ще людей на аутсорс», — продовжує Оксана. Завдяки грантам «Читомо» підвищили зарплату працівникам редакції та гонорари авторам. Для «Читомо» почали писати Вахтанг Кіпіані, Діана Клочко, Тамара Марценюк, Олександр Ірванець, Ярина Цимбал та інші — це збільшило перегляди та аудиторію. Адже відомі автори мають не тільки свою аудиторію, але й експертизу, яка сприяє довірі до видання. Цього року «Читомо» зробили величезний крок уперед — ні Оксана, ні Ірина не докладали у проєкт своїх коштів.
Думати про інших
«Я бачу, як ми впливаємо на середовище. Наприклад, коли ми пишемо статті про випадки недоплати ілюстраторам — видавці нас читають і змінюють свої підходи. Або ми пишемо про неперекладені книжки, а пізніше їх перекладають», — розповідає Оксана.
Під час карантину редакція «Читомо» подумала, що їм, як бізнесу та медіа, необхідно підтримати інших. Так, вони запустили акцію #купуйумалих: написали про понад 100 книжок малих видавців, зробили розсилку, аби популяризувати їх. «Треба думати не тільки про те, як можна заробити, але як зробити сильнішими наших партнерів. Ми одне одного нарощуємо, підтримуємо цю екосистему. Перекладачі, ілюстратори, письменники, редактори — ми разом стаємо стійкішими», — продовжує вона.
«Читомо» — одне з медіа, які підтримав Львівський медіафорум в межах кампанії «Задонейть медіа». Пропонуємо і вам це зробити для улюблених медіа!
Матеріал створений на основі інтерв’ю Богдана Ославського
Фотографії від редакції «Читомо»
Головне зображення Paul Melki
