Засноване у ветеранському середовищі нішеве правоконсервативне медіа про культурологічні маргіналії.
Вогонь, що вихоплюється з розгорнутої книги — таку містку емблему має медіа «Пломінь». Це культурно-освітній проєкт, до якого входять сайт, видавництво і лекторій, об’єднані правою ідеєю.
Улітку 2016 року ветеран війни на сході Євген Врядник і його дружина Анна вирішили заснувати лекторій на цікаві їм теми.
«Тоді ми відчували в Києві гостру нестачу інтелектуальних дискусійних майданчиків, де могли б обговорювати філософські, метаполітичні питання і знаходити однодумців», — каже Анна.
Для назви вибрали містке архаїчне слово «пломінь», яке символізує вогонь ідей, новий початок, відродження з попелу. Згодом із лекторію органічно виросла ідея медіа, адже площина дискусії розширювалася й потребувала вираження в текстовій формі.
Логотип видання
Команда намагалась запустити медіа у 2018 році. Через рік вдалося зібрати колективавторів, після чого сайт «Пломеню» запрацював на постійній основі.
«Ми створили альтернативний культурний простір для тих, хто цінує глибину. Втомився плавати на поверхні трендів? Тоді ти у правильному місці. Тут ми пишемо і говоримо про метафізичне, історичне, містичне. Про контексти та про сенси», — зазначають засновники медіа.
Редакція медіа невелика. Головна редакторка Анна Врядник формує контент-план, займається організаційними питаннями, а також пише матеріали для сайту. Кінокритикиня Анастасія Капралова курує напрям кіно, а ще цікавиться історією культури й мистецтвом ХХ століття.
Історик і перекладач Сергій Заїковський курував перекладацький напрям, спеціалізувався на індоєвропеїстиці, історії ідей, особливо ідей і політичних рухів початку і середини ХХ ст. До повномасштабної війни для «Пломеню» постійно писало близько двадцяти людей.
Редакція відкрита до співпраці з авторами й авторками, які «мають стиль і цікаву оптику». Проте зізнаються, що платити гонорари фактично нічим. По змозі використовують гроші з видавництва; деякий час мали підтримку читачів через Patreon.
Про що ж пише «Пломінь»? Перший текст на сайті був про історію середньовіччя, якийпізніше видалили. Далі були публікації про осмислення війни в контексті історії комунікації.
«Ми нішеве медіа, — підкреслює Анна, — і не претендуємо, щоб сягати рівня видань на зразок Zbruč. У нас залишається спеціалізація. Ми не говоримо про філософію і все відразу, бо це нікому не цікаво. Натомість намагаємося вписати в контекст “вигнанців культури”».
Нині основні напрями — філософія й політика, історія, особливо історія ідей, релігієзнавчі теми, кіно, література.
Редакторка додає: «Ми націлювалися на висвітлення культурологічних маргіналій. Тих аспектів, особистостей, явищ та рухів, які зародилися з маргіналії, непомітності — і того, як вони стають смислотворчими».
Головний формат «Пломеню» — лонґріди. Також на сайті з’являються рецензії на фільми і книжки, багато оглядових статей.
«Ми починали в надто академічному форматі, а згодом прийшли до того, що нам потрібно більше публіцистики, живої мови і зрозумілих нашим читачам тем. Переосмислення допомогло позбутися зайвого формалізму», — продовжує Анна.
Редакція мала вдалий досвід партнерських матеріалів із дружніми проєктами. З нього одержали не фінансову вигоду, а прихід нової авдиторії. Крім того, нових читачів приваблює спеціалізація сайту: нерідко сюди заходять студенти в пошуках базових оглядів із філософії чи історії.
Ще раніше команда думала про друкований журнал. Зробили два пілотні випуски, але так і не пустили їх у друк.
«Ми дуже багато про це думали, — каже Анна. — Але в тих пілотних випусках нам постійно чогось не вистачало. Все було якесь надто нудне і фундаментальне, а тому незрозуміло, на кого це було розраховане. Я рада, що ми тоді не квапилися. Нині навіть із наявних матеріалів на сайті ми б, допрацювавши, зробили кращий журнал».
Перед війною випробували новий формат — серію відеоінтерв’ю з «живими маргіналіями української політичної публіцистики 1990-х». Задум виник як продовження публікації на сайті з оглядом найпомітніших політичних проєктів за часи незалежності.
З’ясувалося, що є безліч яскравих постатей, чия складна еволюція не відображена в медіа й маловивчена.
«У наших планах було зняти низку таких відео. — пояснює редакторка. — Це відповідає суспільному запиту на подолання амнезії дев’яностих і віднаходження коренів сучасних політичних ідеологій, рухів і подій у політиці, як вони проростали на початку незалежної України».
Проте з цієї серії встигли записати лише першу розмову Сергія Заїковського з Дмитром Корчинським.
Для кого пише «Пломінь»? Анна пояснює: «Ми активно шукали свою авдиторію, адже спершу розраховували робити проєкт “для своїх”. Наш читач — це людина, яка дивиться кіно, читає книги, ходить на виставки та акції, воює, працює. Він чи вона приходить до нас не за тим, щоб ми їм впарили пережований підручник. А приходить із наріжними питаннями, наприклад, що таке “культура скасування”, як це розуміти і оцінювати, як із цим жити? За порадами, що прочитати, на що звернути увагу, що подивитися, як узагалі жити в цьому світі. Саме тому в якийсь момент у нас стало значно більше оглядів і рецензій на актуальні події».
Географічно медіа найбільше орієнтується на Київ і місцевих мешканців. Хоча редакція зізнається, що київську авдиторію їм доводиться завойовувати. Це контрастує з ситуацією в інших містах, де на заходи «Пломеню» приходить багато зацікавлених людей.
У роботі медіа на зразок «Пломеню» багато складнощів. Серйозні перешкоди, зі слів головної редакторки, це брак досвіду перед запуском, нішевість, що ускладнює рекламну і партнерську співпрацю, а також відсутність зовнішнього фінансування. Ще одна проблема пов’язана з камерністю авдиторії.
«Через цю закритість у якийсь момент з’являється відчуття, що ви не ростете і не розвиваєтеся. Відчуття браку динаміки й даремності роботи демотивує», — каже Анна.
«Пломінь» це пережив, коли в редакції вичерпався початковий перелік тем. 24 лютого, після повномасштабного вторгнення Росії, роботу «Пломеню» заморозили. Євген Врядник, Сергій Заїковський й інші чоловіки з редакції пішли воювати.
Анна Врядник зайнялася волонтерством на інформаційному фронті, а її колега Анастасія Капралова опинилася за кордоном.
«Фізична розірваність редакції дезорієнтувала на деякий час», — каже редакторка.
24 березня у боях під Києвом загинув натхненник «Пломеню», інтелектуал і перекладач Сергій Заїковський. Команда тяжко переживає цю втрату.
«Сергій був локомотивом ідей, “мозковим центром” “Пломеню”. З ним пішла значна частина нашого потенціалу. Це прибило нас морально. З іншого боку, це додало нам осмисленої злості й розуміння, що треба продовжувати справу Сергієвого життя», — каже Анна.
Сергій Заїковський
На після війни редакція планує розширювати коло тем, думаючи про можливі платні партнерства, а також зміцнювати механізм читацької підтримки авторів.
«До великої війни це залишалося камерною історією, тож ми в тісному контакті з нашими читачами. У цьому сенсі ми відповідаємо текстами на запити авдиторії, навіть формуємо цей запит», — додає редакторка.
Головне, що роль культури й філософії для пізнання сучасності лише зростає.
«Такі нішеві проєкти, як наш, залишаються актуальними. Людям необхідно у щось вірити, осмислювати те, що відбувається. Потрібні й ті, хто готовий аналізувати історію й попередній досвід, шукати у трагедіях трансісторичний характер. Ми вже бачимо, як руйнується система безпеки, європейська політична система, зазнає критики політична першість Німеччини, відбувається переосмислення Східної Європи і портрету біженця… Ми хотіли б продовжити займатися порівняльною міфологією, осмислювати руйнування й породження смислів під час війни, війну нового типу в геополітичному, геостратегічному, метаполітичному контексті», — підсумовує Анна.
Інші матеріали про те, як працюють медіа, тут.
Головне зображення: Giammarco
