І розповідає не тільки про релігію.
У 1992 році Credo заснували для молодих вінничан-католиків. Зараз редакція вивчає свою аудиторію та експерементує з форматами: на сайті є короткі тексти, подкасти, відео та навіть стрими. Головний редактор Микола Мишовський розповів про розвиток і фінансування Сredo, напрямки роботи видання та перспективу релігійних медіа.
Кольоровий друк у Польщі, хор та брошура
У 1992 році у Вінниці з’явилася редакція католицької газети – Credo («Вірую» – авт.). Це була вже не перша спроба заснувати таке видання в Україні. За рік до цього В’ячеслав Брамський, який став першим редактором Сredo, почав випуск часопису Ave Maria. Під його керівництвом випустили лише кілька номерів і через деякий час над газетою став працювати інший місцевий священик із своєю командою.
Натомість В’ячеслав Брамський почав планувати запуск іншої газети. Перший кольоровий випуск Сredo вийшов у 1993 році. Ідею підтримували католицькі священики: вони шукали приміщення для редакції, друкарські машинки та транспорт, щоб доставляти газету парафіям.
Після періоду заборон, які були за СРСР, відновлювалося церковне життя. Тому місією видання стало розповісти про католицизм тим, хто мало про нього знає. Журналісти Сredo писали про історію Церкви, робили сторінки для молоді, влаштовували конкурси. На той час у кольорі видавали лише Credo та ще одну газету, яку фінансувала держава. Якісний кольоровий друк в Україні замовити було важко. Для того, щоб проявити кольорові світлини, В’ячеслав Брамський мусив їздити до Перемишля.
У редакції переважно працювали молоді журналісти-католики, але не усі працівники були віруючими. Також при Сredo діяв молодіжний хор, відомий в Україні, Білорусі та Польщі. Разом з журналістами молодь їздила по Вінницькій області і допомогла відновити близько десяти храмів.
У такому форматі газета існувала десять років і у 2002 році друк припинили. Тих ресурсів, які були у газети, виявилося недостатньо, щоб продовжувати повноцінну роботу. Видання відновили лише через чотири роки. Наступним головним редактором став канцлер Кам’янець-Подільської дієцезії отець Віталій Воскобойнік. Він почав видавати невелику брошуру на тисячу примірників для місцевої спільноти. Так видання існувало два роки.
«Думати – не боляче, вірити – не страшно»
Через деякий час отець Віталій запросив стати головним редактором Credo отця Миколу Мишовського. Для того, щоб очолити видання він спеціально поїхав на навчання до Люблінського католицького університету і отримав медіаосвіту. Після навчання отець Микола очолив редакцію і почав ребрендинг.
Отець Микола Мишовський
«Від попередньої редакції ми не отримали нічого, крім п’яти букв – «Сredo». З лекцій я знав, що треба думати про брендинг та концепцію видання. Ми почали переглядати концепцію і формат видання», – пояснює отець Микола.
Так у часопису з’явився власний стиль, редакційна політика та гасло «Думати – не боляче, вірити – не страшно». Його придумали за аналогією до фрази з енцикліки Святого Папи Івана Павла II Fides et ratio («Віра та розум» — авт.). У ній Папа порівнював віру і розум з крилами, які несуть людину через життя.
В оновленому часописі намагалися зберегти баланс між світським і релігійним, щоб він був наближеним до життя. Тому тепер Сredo публікує не лише інформацію про релігійні свята та події, а й висвітлює теми про повсякденне життя з погляду релігії.
Редакція Сredo і Ґрета
У 2009 році у Credo з’явився сайт. Це дозволило швидше комунікувати з аудиторією. Ті 42 матеріали, які зазвичай входили у друкований випуск, тепер з’являлися на сайті за два-три дні. Тож через кілька років друкована версія перестала існувати.
Сайт дозволив редакції активно експериментувати з форматами. З’явилася новинна стрічка і тексти – короткі роздуми над уривками Святого Письма, пояснення, і Літургійні читання (уривки Біблії, які читаються на Службі Божій у конкретний день).
Крім цього, редакція почала записувати подкасти і відео. Так сайт адаптують під потреби та вподобання різної аудиторії, адже комусь більше подобається читати, комусь – слухати чи дивитися. «Ми постійно у пошуку того, що сподобається людям. Аудіоформат впровадили у 2010, коли про подкасти ще не говорили. Однак наша аудиторія більш прихильна до ютубу», – каже отець Микола.
Редакція створила свій ютуб-канал і обладнала професійну студію для запису відео. На сайті регулярно публікують записані інтерв’ю, відеоблоги отців на різні теми та Літургії онлайн, на які зріз запит під час карантину.
Служба Божа онлайн на карантині
Для аудиторії цього медіа важлива жива взаємодія, тому у програмі «Вечірній чай» отець Микола спілкується з глядачами, у прямому ефірі відповідає на запитання про віру та повсякденне життя. Зізнається, не на всі питання може відповісти відразу, для відповіді на деякі має подумати і підготуватися, але не комплексує щодо цього.
Отець розповідає, що запис відео спростив процес авторизації матеріалів. Люди Церкви часто прискіпливо ставляться до своїх слів і довго узгоджують фінальні тексти.
«Один єрарх авторизував своє інтерв’ю протягом трьох місяців. Зрозуміло, що воно втратило актуальність. А у нас невелика команда і розкидатися своїми робочими годинами ми не можемо. Тому відеозаписи і трансляції рятують наш час».
Студія
Польська версія, церковні ЗМІ та краудфандинг
У 2018 році Сredo запустило польську версію сайту. Це дозволило залучити українських польськомовних читачів та поляків, яким було б цікаво дізнаватися про релігійне життя України їх рідною мовою.
«Дві мовні версії сайту дозволяють людям визначити пріоритети. А для України важливо почати зауважувати не лише свої національні меншини, а й найближчих сусідів, щоб не бути лише у російському контексті», – вважає отець.
Додає, що з появою нової версії у редакції додалося більше роботи, бо тепер частину матеріалів доводиться перекладати. Якщо переклад з польської зробити простіше, то щоб перекласти український текст, потрібно добре знати тонкощі мови.
Отець каже, що саме досвід Польщі у комунікації релігійних медіа можна вважати успішним – у країні є десятки таких ЗМІ і усі вони популярні. Наприклад, журнал Gość niedzielny має тираж понад 100 тисяч примірників.
Українським християнам теж потрібні не лише матеріали про тонкощі Літургійного життя і церковні особливості, а пояснення світських тем з релігійного погляду – те, чого немає у інших медіа. «Наприклад, у матеріали про здоровий спосіб життя часто вплітають інформацію про йогу чи медитацію, а це суперечить християнству», — розмірковує отець Микола.
Credo не фінансує Церква чи церковні організації. Видання існує завдяки читачам. Отець стверджує, що це найбільш чесно.
Якщо глядачі надсилають гроші, значить видання їм потрібне. Саме аудиторія повністю утримує Credo вже багато років. У цьому є наш успіх. Ми не витрачаємо грошей на рекламні акції, щоб залучити читачів штучно, каже отець Микола.
Про витрати редакція постійно звітує окремими публікаціями на сайті. Найбільше грошей йде на техніку та гонорари для працівників.
Зараз над медіа працюють 13 людей, деякі з них залучені тільки до окремих проєктів. Головний офіс редакції знаходиться у Вінниці, але на місці знаходиться лише частина команди. Роботу планують через месенджери і кілька разів на рік збираються на спільні зустрічі. Кажуть, частіше збиратися немає потреби. Кожен знає свою роботу і виконує ту частинку, за яку відповідальний.
Юлія Завадська
Юлія Завадська, тепер головна редакторка медіа, працює у Сredo з 2008 року. До цього була волонтеркою церковної газети, а потім журналісткою у міському глянцевому виданні Кам’янця-Подільського. Тоді Юлія не думала, що буде працювати у релігійній журналістиці. Однак стала кореспонденткою Релігійної інформаційної служби.
Юлія вважає, що саме у Сredo може реалізовувати себе як журналістку – розповідати про надзвичайних людей, яких зустрічає, про те, що релігія – це не щось старе та нудне, а важлива частина життя. А також про те, що християнство має багато відповідей на проблеми, з якими стикаються сучасні люди.
Фотографії надала редакція
Головне зображення Alex wong
