Які епік фейли трапляються в журналістських матеріалах і як їх звести до мінімуму.
В одному анекдоті більшість мешканців далекого шотландського села запам’ятала на все життя: старий Макгрегор трахнув козу. Водночас сам Макгрегор обурюється, що випадок з козою — не єдина його характеристика. Старий заснував паб і побудував церкву, чому ж про це ніхто не говорить?
Помиляються всі і соромитися цього не варто. А от визнавати і виправляти помилки все ж слід навчитися правильно. Або принаймні так, щоб не втратити довіру аудиторії. Чи може медіа, яке зафейлило, знову стати тими, хто побудували церкву, протягом майстер-класу «(Не)епік-фейл» від VoxUkraine з’ясовували шеф-редакторка «The Бабель» Катерина Коберник, спецкореспондент Meduza Ілля Жегульов, головна редакторка сайту «Новое время» Юлія МакҐаффі, заступник директора інформаційного агентства «Інтерфакс Україна» Дмитро Кошовий та редакторка проекту VoxCheck Олена Шкарпова.
Звідки беруться помилки
Найчастіше журналісти помиляються через лінь, вважає головна редакторка сайту «Новое время» Юлія МакҐаффі. Вони не хочуть шукати першоджерело інформації і тому потрапляють у незручні ситуації. «Нещодавно ми опублікували новину про те, що в Україні найближчим часом можуть легалізувати маріхуану, — розповідає Юлія. — Цією новиною поділилась редакція “НВ.Бізнес”, а журналісти радіо “Новое время” зробили сюжет. Таким чином ми зганьбилися тричі. Коли виявилося, що новина неправдива, мені було дуже соромно. Інший фейл трапився тоді, коли ми передрукували новину про заяви тодішнього голови Одеської облдержадміністрації Міхеїла Саакашвілі з посиланням на “Радіо Свобода”. Новинарі “Радіо Свобода” взяли ці заяви зі твітер-акаунта Саакашвілі, який виявився фальшивим. Довелося перепрошувати читачів».
Журналісти також помиляються, коли роблять висновки із некоректних даних, каже редакторка проекту VoxCheck Олена Шкарпова: «Коли Арсеній Яценюк лише став прем’єр-міністром, він дуже любив розповідати, що на початку його прем’єрства на рахунках Держказначейства було лише 108 тисяч гривень. Я вирішила це перевірити і почала шукати дані. Знайшла цифри за кінець лютого та березня 2014 року, і там фігурували мільйони. Після того, як матеріал вийшов, мені почали дзвонити і радити все ж подати запит у Держказначейство. Виявилося, що Яценюк мав рацію і нетривалий період одразу після втечі Януковича у казні дійсно було лише 108 тисяч гривень, а ми полінувалися одразу подати запит».
Кореспондент видання Meduza Ілля Жегульов вважає своїм найбільшим професійним недоліком неуважність. Наприклад, одного разу він почав писати історію про маловідомого олігарха, а закінчив її історією вже зовсім іншого маловідомого олігарха. «Таким чином ці два різні олігархи стали одним, — пригадує Ілля. — Редактори виправили все, звичайно, але було дуже смішно».
Людський фактор — ще одна причина помилок. Юлія МакҐаффі пригадує, як журналіст написав у тексті про хобі політиків, що Наталія Вітренко любить грати у фризбі. Пізніше виявилося, що цю інформацію він взяв у якомусь профайлі livejournal і вона не відповідала дійсності. А Олена Шкарпова колись назвала героя свого тексту одіозним і лише після публікації матеріалу і дзвінка героя подивилася, що насправді означає це слово.
Заступник директора інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» Дмитро Кошовий нещодавно опублікував новину про те, що Білл Ґейтс став співінвестором компанії «Кернел». Але виявилося, що насправді ним став Віталій Хомутинник. «Помилка знайшлася швидко: інвестиційні фонди Хомутинника і Білла Гейтса називаються однаково — Cascade Investment», — розповідає Дмитро.
Як виправити помилку, про яку всі вже знають
Нещодавно на сайті hromadske.ua з’явилася новина про те, що танцівник Сергій Полунін відхрестився від своєї заяви про підтримку політики Путіна. Згодом з’ясувалося, що журналісти говорили зовсім з іншим Сергієм Полуніним — його повним тезкою. Шеф-редакторка «The Бабель» та заступниця директора Департаменту новин «1+1 media» Катерина Коберник каже, що новинарі сайту ТСН вже встигли на той час передрукувати «Громадське»: «Пізніше ми написали окрему новину про те, що припустилися помилки. Стару новину не видаляли, а просто всередині тексту дали лінк на спростування. Мені здається, що це правильно, хоч і в будь-якому разі болісно».
Іллі Жегульову теж доводилося писати спростування: «Це була новина про загиблих під час падіння літака і я сплутав прізвища. Не думаю, що родичам приємно було таке побачити і редактори написали вибачення з правильними іменами загиблих». Дмитро Кошевий також додає, що в серйозних випадках його журналісти стараються якомога швидше все виправити і спростувати або уточнити інформацію. Однак дрібні недоліки виправляють без пояснень і вибачень.
Катерина Коберник одного разу звільнила працівницю за помилку в тексті: «Журналістка просто не змогла пояснити, чому в самій новині герой сказав, що він гетеросексуал, а у заголовку написано, що він підтвердив свою гомосексуальність. Нам довелося попрощатися з цією журналісткою».
На жаль, спростування набирають набагато менше переглядів, лайків та репостів, ніж фейки або помилки. Олена Шкарпова каже: «Фейки, зазвичай, дуже емоційні, тому люди на них реагують. Однак бувають випадки, коли спростування значно сенсаційніші. Ви ж пам’ятаєте кейс про Бабченка, який постав з мертвих?».
Як уникнути помилок у майбутньому
Найчастіше підробляють саме суспільно-політичні новини, каже Катерина Коберник. Більше ніде не побачити інформації про те, що на хорватському кордоні двадцять тисяч озброєних ножами мігрантів намагаються прорватися до ЄС (це фейк). Вона порівнює журналістику з бігом, де новинар або стартував першим і прибіг чемпіоном, або зробив фальстарт і поніс репутаційні втрати.
Щоб уникнути дискваліфікації у новинному забігу Юлія МакҐаффі перш за все рекомендує орієнтуватися на офіційні джерела інформації і не вірити всьому, що написано в інтернеті. «Пост студентки КПІ про буцімто сексуальні домагання від високопоставленого поліцейського чиновника розійшовся фейсбуком дуже швидко. Але ми розуміли, що виглядала та історія підозріло, тому чекали якоїсь реакції всіх фігурантів справи і лише потім опублікували новину», — наводить вона приклад. Також, на її думку, допомагає залучити третю сторону. Наприклад, коли два чиновники говорять різні речі на одну тему, можна залучити експерта і проаналізувати їхні слова.
Інколи, втім, інформацію в соцмережах неможливо перевірити швидко, а вона може виявитися важливою. Юлія пригадує, як російська журналістка Вікторія Івлєва написала на своїй сторінці у фейсбуці, що Олега Сенцова випускають із колонії і він летить до Києва (це виявилося неправдою). «Ми тоді опублікували цю новину, але одразу в заголовку зробили посилання на Івлєву», — каже Юлія.
Схожий випадок був і в Іллі Жегульова: «Моя знайома Марія Альохіна написала мені, що її подруга залізла на автозак і перерізала собі вени. Я зробив новину про це лише після того, як отримав фотодоказ, і то з посиланням на Альохіну одразу в заголовку». А з неуважністю боротися можна, даючи тексти на вичитку колегам-журналістам, як це робили у Forbes, або наймаючи фактчекера. «Колись я працював у журналі, який платив по 300 доларів тому, хто знайде найбільше помилок в номері. Один чоловік завжди знаходив і йому доводилося платити. Зрештою, дешевше було найняти його на роботу, що редакція власне і зробила», — пригадує Ілля.
Не обов’язково мучити інших журналістів своїми помилками, якщо є редактор. Наприклад, Дмитро Кошовий колись випадково помітив помилку в уже надрукованій газеті: «У 1996 вбили політика Євгена Щербаня. Ми написали велику історію про нього і дали портрет на всю першу шпальту. Але це виявилась не його фотографія, а іншого політика — Володимира Щербаня».
Захиститися ж від помилок, навіть дотримуючись усіх правил, неможливо, якщо офіційні джерела інформації перебільшують, маніпулюють чи брешуть. Багато хто пам’ятає історію про розіп’ятого хлопчика на Донбасі, але мало хто згадає про схожий випадок під час російсько-грузинської війни в Південній Осетії. «Всі телеканали тоді показали, як якась бабуся розповіла про кілька тисяч загиблих під час бойових дій, — пригадує Ілля Жегульов. — Насправді загинуло в багато разів менше людей. Але хіба когось потім хвилювала правда?».
