Три ідеї, які можуть змінити ваш світогляд.
Філософія не є інструментом повсякденної роботи журналіста. Вона не продукує новин, не створює гострих політичних сюжетів, і для викриття корупції — теж так собі засіб. І все ж, філософія і журналістика пов’язані. «Новини прискорюють падіння нації, оскільки або навіюють необґрунтований оптимізм, або створюють атмосферу депресії», — напише Ален де Боттон. І буде правий, з огляду на те, якими саме засобами ви формуєте своє уявлення про світ. Добре мати різноманітний досвід, але не знаючи принципів, завдяки яким він постає, ви ризикуєте застрягнути у дофаміновій петлі, а з неї непросто вибратись.
Журналіст уже не може «просто писати в певному жанрі». Пріоритетність змісту над формою приводить вас до основної складової процесу інтерпретації, що вирізнятиме журналіста, — вміння змінювати перспективу. Ви коли-небудь запитували себе, чому між людьми виникають розбіжності у поглядах? А відповідь дуже проста: ми реагуємо на форми життя та способи комунікації, з якими маємо справу, і використовуємо цю реакцію для формування власної особистості.
Наше розуміння світу від самого початку є практичним: оскільки ми не можемо нейтрально оцінювати предмети, які нас оточують, ми завжди відкриваємо їх у зв’язку з тим, що вже має для нас значення. Тому-то розуміння є нашим основним інстинктом, бо тільки завдяки йому ми отримуємо можливість уникати невизначеності.
Історик філософії, медійний аналітик і викладач Києво-Могилянської академії Михайло Кольцов
Тож почнемо з того, що журналісти, через свою зайнятість і велике навантаження, навряд чи осилять повноцінний курс філософії. Та навіть якщо знайдуть час, то вимоги до викладача та якості матеріалів будуть високими, а задовольнити їх доступними засобами — непросто. Втім, коли журналіст пам’ятатиме хоча б ці три філософські ідеї, то їх буде достатньо для повноцінної професійної діяльності. Це принципи: «Знай себе», «Ідоли розуму» та «Крива деревина людства».
«Знай себе»
У вищенаведеній цитаті де Боттона про роль новин є одна помилка. Читаючи її, ви подумали, що вона стосується журналістської діяльності, адже саме журналіст, за побутовим уявленням, відповідальний за постачання новин широкому загалу. От тільки це завдання не журналіста, а кореспондента. Він використовує свої навички, щоб добути новий матеріал, тоді як журналіст спрямовує зусилля на те, щоб донести розуміння цього матеріалу до читача.
Почніть із простого запитання: «Нащо людині знати щось нове?» Для того, щоб її уявлення про реальність було близьким до самої реальності. Бо якщо вони сильно різнитимуться, є загроза втратити орієнтири, які дозволяють досягти повноти життя. Тут-таки й проявляється відмінність між кореспондентом і журналістом: кореспондент подає щось нове як факт, тоді як журналіст — як розуміння цього факту, в зв’язку з іншими фактами й основними принципами.
І от журналіст бере принцип «Знай себе» і намагається з’ясувати, навіщо використовувати його як орієнтир? На це є кілька причин. Перша з них — тому що цей принцип не настільки очевидний, як видається з першого погляду. Вимога «знати себе» не передбачає, що ви маєте зачинитись у кімнаті на кілька днів і «поринути у глибини своєї свідомості». Можете спробувати, але це марна справа. Бо коли Сократ робив акцент на цьому принципі, то він відразу показав, як його реалізовувати: щоб знати себе, потрібно розмовляти з іншими.
У своїй промові на суді («апології») Сократ говорить, що, звертаючись до різних людей із запитанням про те, як вони сконструювали уявлення про себе, він бачив власне принципи такого конструювання й міг застосовувати їх до себе. Журналісту також доводиться багато спілкуватися з різними людьми. То скористайтесь цим! Звертайте увагу не тільки на те, що вам говорять, але й на те, як. Так ви відкриєте для себе принципи, за допомогою яких можна доносити смисл сказаного про себе, як і приховувати його. Використайте розумно це знання — запитайте себе: «Чи можу бути інакшою чи інакшим?».
Цим Сократ і відрізнявся від тих, кого дослідники античної філософії називають «фізіологами». На додаток до запитання: «Чому все існує саме так, а не інакше?» — ми можемо запитати: «Чи може це бути інакшим?». Якщо перше запитання вимагає аналітичної процедури, щоб з’ясувати основні складові конкретного сущого, то друге — спрямовує в бік дослідження підстав і призначення такого існування. Доповніть процедури, здійснення яких визначає вас як журналіста перед авдиторією та професійною спільнотою, уявленням про те, що дозволяє вам відчувати повноту вашого життя в тому, що ви зробили як професіонал.
Ще одна причина використовувати принцип «Знай себе» — більш прозаїчна. За моїми спостереженнями, вибір журналістики як професії часто пов’язаний з уявленням про те, що вона дає певну міру свободи. Ви зможете писати про що завгодно (насправді ні!), як завгодно (ще раз ні!) та для всіх людей (вподобайки під постом про ваш матеріал поставлять ваші друзі). Свобода в журналістиці — ілюзорна, оскільки містить низку неочевидних обмежень. І щоб обійти їх, доведеться звертатись до «знання себе».
Здобувайте це знання в розмовах із людьми, які дозволяють вам відчувати себе значимим чи значимою. Пишіть про те, до чого маєте пристрасть, і не робіть це, наслідуючи чужий стиль викладу, пишіть «по-своєму». Спілкуючись із неприємною вам людиною, досліджуйте її — звертайте увагу на те, як вона говорить або діє. Адже ніщо так не сприяє самопізнанню, як зіткнення з чужістю. І припиніть, нарешті, приносити жертви невідомим богам, обманюючи себе, що зараз ви зробите отак, а наступного разу — вже по-своєму. «Знання себе» — це не самокопання в своєму минулому й емоційних переживаннях, це активне втручання у світ і його складові з однією простою метою: відчути, як цьому багатоманіттю сущого вдається існувати так цілісно.
«Ідоли розуму»
Що ж, із прийняттям цього принципу вас чекає неприємне відкриття: основним завданням журналіста є необхідність зберегти свій розум цілісним. Тож тримайте свій світогляд у чистоті. Зіткнення з когнітивним дисонансом, коли ваше бажання впорядкованості постане перед хаосом реальності, може підірвати вашу віру у власні можливості та власне покликання. Благо, Френсіс Бекон ще в XVII столітті доклав зусиль, щоб допомогти вам цього уникнути.
Нині концепт «ідолів розуму» назвали би когнітивними викривленнями. Він тримається на тому, що достовірності вашого уявлення про реальність заважають ваші ж інструменти розуміння цієї реальності. Бекон виокремив чотири з них.
«Ідоли роду» — уявлення, властиві вам через недосконалість вашої фізіологічної природи. Згадайте, коли ви розшифровували транскрипт інтерв’ю і ніяк не могли почути, що ж за слово говорить співрозмовник. Або коли ви вирішили не включати диктофон і не робити записів, а переказати почуте з пам’яті (дуже невдале рішення). Так-от особливість цих ідолів — у тому, що ви не можете їх позбутися, вони завжди з вами. Проте ви можете робити на них поправку або компенсувати їх іншими інструментами. Пам’ятайте про це, коли будете відповідати на запитання: «Наскільки я можу бути впевненою чи впевненим у тому, що я побачив чи почув?». Можливо, відповідь на це запитання, віднайдена ще до початку зустрічі, не тільки врятує вашу кар’єру, але й звільнить вам час для створення чогось абсолютно нового.
«Ідоли печери» — стереотипи, якими ви переповнені, оскільки отримали їх у результаті несистематичного дослідження або через соціальну комунікацію. В стереотипах немає нічого поганого, це базовий механізм економії енергії нашого мозку, адже увага — найцінніший ресурс у світі. Проте стереотипи, які викривляють ваше уявлення про реальність, можуть вам сильно нашкодити. Хороша новина: їх можна позбутися. Для цього потрібно лише дослідити ті з них, що призводили до втрати нових можливостей. На одну мить поставте під сумнів їхню достовірність і з’ясуйте джерела та підстави цих уявлень. Тоді вам залишиться лише зробити вибір: залишати їх чи позбуватися. Та пам’ятайте: немає в цьому світі гіршого покарання, ніж позбавити себе можливостей (як у загальному, так і в конкретному значенні цього слова).
«Ідоли ринку» — це обмеження нашої мови, які не дозволяють висловити наше бачення у всій його повноті, та мовні штампи, що їх ми запозичили і вважаємо необхідними ритуальними формулами. З ними теж можна працювати. Для цього варто лише зробити таку вправу: опишіть предмет звичними для вас мовними засобами, а потім спробуйте зробити те саме, але не використовуйте жодного слова з попереднього опису. Буде непросто, але тільки так ви зрозумієте, що мова — живий організм, а не статична структура.
«Ідоли театру» — з цими когнітивними викривленнями працювати найскладніше, оскільки вони становлять собою комплексне бачення світу, яке може бути цілісним саме по собі, але призводити до трагічних помилок. Візьмімо гасло комунізму: «Від кожного — за здібностями, кожному — за потребами». Логічно — в ньому немає суперечності. Воно навіть виглядає привабливим. Аж доки ви не починаєте з’ясовувати спосіб досягнення, а він вимагатиме багатьох жертв не одного покоління. До ідолів театру належить й уявлення про «ефективних менеджерів» і «якщо змінити цього корупціонера на чесну людину, то все зміниться». Працюючи у сфері політичної журналістики, ви часто їх зустрічатимете. Тож тренуйтесь, ставлячи такі уявлення під сумнів — досліджуючи історичний досвід і довіряючи аналітично віднайденим числам.
Ось так принцип «ідолів розуму» може змінити те, чим ви займались як журналіст дотепер або будете займатись у майбутньому. Повторюсь: тримайте свій світогляд у чистоті. Тільки так ви зможете побачити нові можливості для досягнення власної цілісності там, де інакше ви їх не помітили б.
«З кривої деревини людства нічого прямого так і не було зроблено»
Коли Іммануїл Кант описав цим висловом загальну й індивідуальну природу людства, він зробив це мимохідь, не акцентуючи на цьому особливої уваги. Втім, він все ж вловив важливий принцип, про який журналістам варто пам’ятати: у своїх уявленнях і діях людина рідко й недовго буває раціонально послідовною, тож ірраціональні сили у ній — значно сильніші, ніж наша віра в логіку та послідовність.
Якщо попередні два принципи — «знай себе» та «ідоли розуму» — були орієнтовані на розуміння вашого уявлення про реальність, то цей принцип уже говорить про прийняття дій інших такими, якими вони є. Ми ж маємо справу не так із речами, як з іншими людьми. А тому мусимо не тільки докладати зусиль, щоб зрозуміти інших, але й завдяки (або наперекір) цьому розумінню приймати дії та наслідки цих зустрічей.
Перш ніж навести цей вислів, Кант зауважив, що «верховний правитель сам повинен бути справедливим і водночас залишатися людиною. Ось чому це завдання — найважче з усіх; ба більше, повністю вирішити цю проблему неможливо». І коли ви будете зустрічатися з різними людьми заради розуміння стану речей, вам доведеться пам’ятати, що перед вами водночас — і хтось, хто втілює в собі певну функцію чи засіб, і людина. Зі своїми недоліками, неусвідомленими «ідолами розуму» та своєю історією. І ви з’ясуєте, що ви така ж людина: одночасно сильна в своєму баченні та вразлива — в засобах його захисту та обґрунтування.
Однак не сприймайте цей принцип як негативний. Так, начебто ніколи-ніколи з людини не зможе вийти щось упорядковане. Насправді він позитивний: цей принцип лише каже, що раніше цього не вдавалося. Та, можливо, це все ж можна виправити. Навчіться приймати все, з чим або з ким зустрічаєтесь, як таке, що існує в своїй унікальності та водночас не є досконалим. Так ви зможете не тільки «знати себе», робити поправку на «ідолів розуму», але й діяти та випробовувати ті можливості, які будуть вам надані. Пам’ятаючи про кривизну власної природи та природи інших, ви усунете бар’єри для спілкування, дослідження, експериментування і будете приймати виклики як те, що дозволить вам задоволено промовляти: «Щось пряме я таки можу створити».
Насамкінець
Ще в середині 2000-х років стало зрозуміло, що журналіст має бути універсальним спеціалістом і володіти настільки широким інструментарієм, що провокує закономірне запитання: чи можна після цього називати його «працівником журналу». Сьогодні ми доповнили ці вимоги ще й знанням філософських принципів. Що ж, може видатись забагато як для такої низькооплачуваної роботи. Та що як дотримання цих трьох принципів дозволить вам віднайти власну цілісність і зробити світ дещо інакшим, аніж він був у той момент, коли ви тільки почали створювати щось від свого імені?
Літературна редакторка Наталія Якубчак
Фотографію надав автор
Головне зображення Paweł Czerwiński
