Обійтися без Facebook, Google, Apple, Amazon і Microsoft можливо, але не просто.

Журналістка і редакторка видання Gizmodo Кашмір Гілл спробувала не користуватися послугами найбільших технологічних компаній — Amazon, Facebook, Google, Microsoft та Apple. Її експеримент тривав шість тижнів: щотижня Кашмір відмовлялася від сервісів однієї з компаній, а на шостий заблокувала їх усі. Її знайомий розробив спеціальний VPN, який перешкоджав пристроям журналістки з’єднуватися із серверами цих корпорацій. Протягом тижня Гілл користувалася ноутбуком компанії Purism на операційній системі Linux і кнопковою нокією 3310. Переказуємо найважливіші спостереження та міркування журналістки за час експерименту.

Відмова від Amazon, Facebook, Google, Microsoft та Apple коштує часу і зусиль. Щоби провести інтерв’ю з людиною з іншого штату, Кашмір не скористалася скайпом — це продукт Microsoft. Натомість записала розмову з гучномовця телефона на диктофон. Потім, однак, зрозуміла, що не знає, як надіслати цей аудіофайл іншій людині через інтернет. Google Drive — не варіант, Dropbox теж, бо його хостер — Amazon Web Services, дочірня компанія Amazon. Send.Firefox.com не підходить, бо використовує Google Cloud, а Share.Riseup.net міг би підійти, але більше 50 Мб ним не перешлеш. Сервіс Onionshare, який розробив друг журналістки і який дозволяє передавати файли приватно через даркнет, теж не годиться, бо саме тепер послуги хостингу йому надає Amazon Web Services. Зрештою Кашмір підказали, як завантажити програму Onionshare безпосередньо із сервера друга-розробника за допомогою командного рядка. Вона це зробила, потім створила тимчасовий сайт, куди завантажила аудіо, і надіслала посилання колезі. До речі, це аудіо так ніде й не знадобилося.  

Іноді питання не тільки в часі і непропорційних зусиллях, а й у грошах. «Один зі способів уникати компаній-монополістів — переглянути установку на те, що все в інтернеті має бути безкоштовне», — каже Кашмір. Вона називає цю думку незручною, оскільки розуміє, що доступ до платного контенту — питання економічної нерівності. Коли їй знадобилося купити преміум-підписку на ProtonMail, щоб упорядкувати свої листи, вона заплатила 50 доларів на рік. «Втім я розумію, що не у всіх людей є можливість витратити ці гроші, — каже журналістка. — Отож, багаті матимуть змогу отримати приватність і захистити її, а особисті дані бідних і далі будуть експлуатувати».

Доводиться змінювати щоденні звичні дії, вподобання, вибори. Протягом тижня Кашмір їздила на роботу в тиші, бо стереосистема в її машині працювала на програмному забезпеченні від Microsoft. Журналістка також не могла скористатися YouTube, Apple Music, Netflix, Spotify та Hulu, тому що вони працюють завдяки Amazon Web Services та Google Cloud. Гілл виявила, що її телефон під’єднується до радіо, і весь тиждень, замість Spotify, слухала NPR — американське національне громадське радіо. Камера нокії 3310 виявилася не дуже якісною, але оскільки фейсбуком та інстаграмом користуватися теж було не можна, то й фотографії не було куди завантажувати.

Бойкотуючи одних монополістів, можна підтримати інших. Замість ґуґлівського пошуковика Кашмір використовувала Ask.com. Згодом усвідомила, що поміняла шило на мило: власник Ask.com  — корпорація InterActiveCorp, яка також володіє багатьма цифровими сервісами. Їй, серед іншого, належать Tinder та відеосервіс Vimeo.

Іноді немає чим замінити продукти і послуги компаній-монополістів. Протягом тижня журналістка не знайшла зручної альтернативи деяким додаткам і програмам. Наприклад, цифровому гаманцю Venmo, за допомогою якого розраховувалася онлайн, та ґуґлкартам. Тому почала платити няні своїх дітей готівкою і ходити маршрутами, де точно добре орієнтується. Також купила про всяк випадок паперову мапу міста.

Відмова від мейнстримних сервісів може вплинути на особисті чи робочі стосунки. Кашмір домовилася зустрітися зі знайомою на обід. За день до зустрічі отримала лист на сервіс Riseup, яким користувалася замість Gmail. В темі листа було написано: «Що коїться?» Виявилося, що дівчина, з якою Кашмір домовилася про зустріч, кілька днів поспіль писала їй повідомлення в месенджер Signal, але журналістка їх не отримувала, бо хостинг в цього месенджера від Amazon Web Services. Тоді дівчина написала на Gmail: «ТИ ОТРИМУЄШ МОЇ ПОВІДОМЛЕННЯ?» і дістала автоматичну відповідь із проханням писати на Riseup. Зрештою жінки сконтактувалися й Кашмір підтвердила, що обід відбудеться за планом. Однак цей випадок нагадав їй, чого коштує плисти проти течії: люди можуть не знати, що вона не користується певними сервісами, або спочатку знати, а потім забути. Як-от чоловік журналістки: вона попередила його, що не реагуватиме на повідомлення у Signal, але він все одно кілька разів марно їй туди писав. Оскільки технології структурують взаємодію між людьми, відмовитися від них — значить іноді залишитися поза стосунками взагалі.

Іноді ми користуємося технологіями за власним бажанням, а іноді вони нам нав’язані. Критикам великих технологічних компаній деколи кажуть: ну, то не користуйтеся їхніми продуктами. «Я спробувала і з’ясувала, що це практично неможливо. Ці компанії контролюють інфраструктуру інтернету, онлайн-комерцію та інформаційні потоки. Вони відслідковують людей у мережі незалежно від того, чи ті користуються їхніми сервісами. Усе починалося з продажу книжок, пошукової системи та мережі для спілкування однокурсників, а тепер ці корпорації є посередниками практично  будь-якої онлайн-взаємодії», — каже Кашмір. Знайомий її знайомого якось хотів купити звичайний телевізор без вбудованого мікрофона. Чи вдалося такий знайти? Звичайно. Тільки екран у нього був за розміром, як у звичайного ноутбука. Кашмір теж довелося відмовитися від телебачення, оскільки кабельного в неї вдома немає, а дивитися в інтернеті — не варіант. Зрештою вона відчула, що відмова від сервісів і продуктів п’яти конкретних компаній означала відмову практично від будь-яких технологій. Хоча цифровий детокс від початку не входив у її плани.

Провести час нормально можна і без технологій. В останній день експерименту журналістка, її чоловік Тревор та їхня однорічна донька мали летіти до Нью-Йорка. Тревор просив дружину припинити експеримент, аби протягом польоту донька дивилася на айпеді мультики. «Як ні, я пересяду в інший кінець літака», — жартома погрожував чоловік. Проте Кашмір не поступилася. Протягом шести годин у літаку вони з донькою читали книжки, співали пісень і гралися іграшками, а півтори години дитина спала. «Цього би могло і не статися, якби ми ввімкнули їй айпед», — каже Гілл. Після перельоту, а для їхньої однорічної доньки це був 26-й переліт, чоловік визнав, що цього разу вона поводилася найспокійніше.

Не користуватися технологіями, які неетично поводяться з даними користувачів, — це цифровий веганізм. Викладач цифрової гігієни в Американській спілці захисту громадянських свобод Деніел Гілмор навчає інтернет-користувачів піклуватися про свою безпеку та приватність. Сам він далеко зайшов у відмові від технологій: не користується мобільним телефоном та платить тільки готівкою. «Мене найбільше турбує, щоб люди могли жити незалежним і здоровим життям, яке самі ж і контролюють», — розповів він Кашмір. Вони спілкувалися за допомогою сервісу Jitsi — відкритої платформи для відеоконференцій, яка працює в будь-якому браузері, не потребує створення акаунту і завантаження будь-яких додатків. «Я не засуджую людей, які користуються усіма цими сервісами. Знаю таких, які, може, і хотіли б відмовитися, але не роблять цього із фінансових чи інших практичних причин», — каже Гілмор. На його думку, потрібно робити сервіси різних компаній сумісними один з одним. Наприклад, щоб подзвонити на номер іншого оператора, нам не треба купувати його сімкартку. Так має бути і з іншими сервісами: щоб із людьми з фейсбука можна було сконтактуватися, не реєструючись там. Це вивільнить користувачів із закритих екосистем окремих технологічних гігантів.  

Технології потрібні для свободи чи для контролю? «Напруга і недовіра до технологій відчувається у повітрі: виникали вони, щоб полегшити людям життя, спростити комунікацію, платежі і зробити інформацію більш доступною. Натомість тепер їх звинувачують у розповсюдженні дезінформації та пропаганди, і в тому, що вони перетворили персональні дані на валюту, якою людина може розрахуватися в економіці нагляду» — пише Кашмір. Економіка нагляду — це коли люди розраховуються за послуги тим, що втрачають приватність і відтоді за ними можуть наглядати, підсовуючи «доречну» рекламу, продаючи їхні дані іншим компаніям тощо. «Корпорації почали монетизувати дані користувачів задовго до того, як люди зрозуміли, що ці дані цінні, — розповіла Кашмір дослідниця Колумбійського університету Ліна Хан. — А якби людям хтось пояснив, що ціна за доступ до інтернету — це практично повний контроль над ними, вони би на це погодились? І чи мусили би компанії підшукати альтернативні бізнес-моделі?».

Замість висновків можна почитати відкрите звернення відеопродюсерки The Washington Post до Facebook, Twitter, Instagram та Experian. Воно закінчується такими словами: «Якщо ваші алгоритми були достатньо розумні, щоб з’ясувати, що я вагітна і що я народила, вони також мають бути достатньо розумні, щоб знати, що моя дитина народилася мертвою і що реклама дитячих товарів мені ні до чого».

Головне зображення Krista Peryer

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.