Засновник швейцарського «Reportagen» Даніель Пунтас про антропологію репортажу.
Як читання художньої літератури у Швейцарії привело до створення власного друкованого репортажного видання «Reportagen», чому у журналі нема фотографій та нащо переходити від мейнстримного онлайн читання до паперового формату? Про це в рамках VIII Lviv Media Forum швейцарський репортажист Даніель Пунтас.
Від валютного трейдера до засновника репортажного видання
Даніель Пунтас почав займатися журналістикою у тридцять, а вже за п’ять років заснував видання «Reportagen». До того Даніель був валютним трейдером і працював у спортивному маркетингу.
«Мені тоді було 26-27 років, я носив костюми і краватки на VIP події, пив біле вино — ідеальна машина у капіталістичній системі. Я був невігласом, не читав і знаходився у своїй бульбашці та знав лише новини з політики і суспільства». — розповідає Даніель.
У той час йому трапився «Прекрасний новий світ» («Brave new world») Олдоса Гакслі. Ця книга, за словами репортера, справила сильний «ага-ефект» і тоді він задумався, що його життя слід змінити. Згодом він кидає роботу у трейдингу і відправляється до Чилі. Так його дуже вразив соціальний розрив між бідними та багатими. Тоді Даніель відкрив для себе наступну світоглядну книгу — «Розтин вен Латинської Америки» («Las venas abiertas de America Latina») Едуардо Галеано. Вона описує п’ятсотрічну історію іспанських завоювань Південної Америки, яка потім перейшла під вплив Британії, а згодом — США.
«Після цієї книги я зрозумів наскільки велика соціальна несправедливість у цьому світі, з цим потрібно щось робити, це і є — бути журналістом», — каже Даніель Пунтас.
Даніель Пунтас. Фото: Ірина Середа
Тоді журналіст повернувся до Швейцарії і став вивчати іспанську та німецьку літературу, точно не знаючи, куди рухатися далі. Під час цього занурення Даніель прочитав «З холодним серцем» («In cold blood») Трумана Капоте, де його вразив гармонійний симбіоз фактажу та літературного викладу.
«Мені на той час було майже 35 років, і я вирішив стати новим Капоте для Швейцарії». — пригадує журналіст.
Провідними темами репортера стали соціальна несправедливість у країнах третього світу, промисловість та сільське господарство. Проте у період з 2005 по 2010 рік Даніель стикнувся з проблемою, що швейцарські медіа не публікували довгі історії, відмовляючи вічним «нема грошей, читачів». Тоді й прийшла ідея власного друкованого видання, що спеціалізуватиметься на довгих історіях у 6000-7000 слів. Даніель вкотре кинув роботу і взявся за створення:
«Всі редактори Швейцарії казали мені кинути цю ідею, бо це довгі матеріали, без фото — саме читання. Але основна думка, що ми хочемо донести непочуті історії, до того ж ідеально подані», — згадує Даніель.
Три історії
Історії, що складають журнал — про звичайних людей і неймовірні непочуті історії, які з ними траплялися. Вони всі — від 6000 до 7000 слів, і Даніель вважає, що кожна з них змінює людей.
«Під “змінюють” я маю на увазі не тільки те, що ви прочитали історію і щось звідти дізналися або емоційно пройнялися. Ні, я маю на увазі, що ви біологічно змінюєтеся: після прочитання чи слухання історії ми більше не ті самі люди, що були до того» — каже Даніель.
Для прикладу Даніель розповідає три історії з журналу:
Перша історія — з Китаю. В одному китайському містечку є двокілометровий міст з двох тисяч тонн цементу та заліза. Тисячі машин, а також потяги проїжджають ним кожен день. Щовечора містер Ченг підіймається на міст, щоби дістатися з роботи додому. Одного разу він побачив, як хтось збирався стрибнути з мосту і підбіг до нього. Цей випадок не став останнім: за останні рік він зберіг понад 3000 життів. Тепер раз на рік люди, яким містер Ченг врятував життя, збираються на мості, смажать сосиски й тости і пригощають свого рятівника.
Наступна історія — з США. Одного дня Крістофер Найт вів свою автівку лісом у штаті Мейн і…зник. У 2014 році його затримала поліція за крадіжку речей, їжі та книжок, щоправда, грошей Крістофер не цупив ніколи. Поліція спитала чоловіка, як довго той краде речі. Крістофер відповів питанням “коли був Чорнобиль?”. “1986”, — відповів поліцейський. Виявилося, що за ці 28 років Крістофер не зустрів жодної людини, якщо не рахувати одного туриста.
Третя історія — з Боготи. Вона про двох братів, хоча радше про чотирьох. Хорхе і його брат-близнюк Карлос жили нормальним спокійним життя у досить заможному районі до одного дня. Вони зустріли Вілбрада і Вільяма: двох близнюків, простих робочих з села. Їм виявилося також по 24 роки, і що дивно, Карлос мав точнісінько таку саму зовнішність, що й Вілбрад, а Хорхе — неймовірно схожий на Вільяма. Коли вони зустрілися, зрозуміли, що 24 роки тому у педіатричній лікарні сталася помилка, і їх переплутали.
Breaking news views
У журналу є декілька основних позицій, які відрізняють видання з-поміж інших:
- «Breaking views» замість «breaking news»
Даніель Пунтас зазначає, що «Reportagen» — аж ніяк не новинне видання, тому формат «breaking news» тут не працює, собі за завдання команда ставить «breaking views», адже хороша історія, яку правильно розповіли, має сильний вплив на людей.
- Сторітелінг замість прямого репортажу з місця події
«Коли ви розповідаєте історії, вони мають більший вплив, ніж просто переказ того, що журналіст бачить на місці», — коментує Даніель.
- Ілюстрації замість фото
Фото, на думку Даніеля, відволікають читача від історії, і він її собі не уявляє, адже фото вже формують певне бачення, де немає місця власній уяві.
- Паперова книжка замість глянцевого журналу
Журнал відчувається більше як книжка. Його можна потримати в руках, погортати, повернутися до улюбленого моменту, через це підсвідомо відчувається цінність.
- Друкувати і продавати замість публікувати онлайн безплатно
Плата — важливий елемент медіа. За історії потрібно платити, щоби підтримувати тих, хто їх збирає і виписує. Журнал коштує 15 євро, що досить багато, каже сам Даніель, проте читачі готові платити:
«Ми не можемо дозволити нашим репортерам подорожувати по всьому світу і витрачати тижні чи місяці на історію, якщо ми їм добре не платимо. Отож, щоби їм добре платити, ми маємо просити читачів теж добре платити. І наші читачі, 1000 людей, платять 100 євро на рік за 6 журналів, історії з яких будуть тільки там, адже онлайн контент у нас займає лише 3%. Таке бачення є повністю опозиційним до всіх мейнстримних видань».
In stories we trust
«Чи наш сторітелінг робить зміни у журналістиці?» — запитує себе Даніель і одразу відповідає, що так:
«Ви дистанціюєтеся від минулого і формуєте майбутнє. Спроможність побачити як нам щось говорять — компетенція відповідального громадянина. Якщо ми її розвиватимемо, то бачитимемо як розгортаються історії, зможемо оцінювати наративи та протистояти пропаганді, а також відрізняти фейкові новини від фактів, теорії змови від репортажу».
Він вважає, що кожна нова історія впливає на читача і щоби підкріпити свою думку, наводить антропологічні дослідження. Для прикладу журналіст просить уявити дві однакові групи доісторичних людей, проте з однією відмінністю: друга група кожного дня виділяє годину опісля вечері для того, щоби розповідати історії свого дня. І саме через звичку передавання досвіду друга група має більші шанси на виживання. У книзі «Тварина, що розповідає історії» («Storytelling animal») Джонатан Готшелл показує, що ми не Homo sapiens, a Homo fictus — люди, що розповідають історії. Ми вижили, бо розповідали історії.
Сторітелінг — це не просто приємний додаток до нашого існування чи смолток ввечері, він про те, з чого ми, люди розумні, складаємося. Даніель Пунтас вважає, що історії розвивають почуття справедливості та моралі: як індивідуума, так і суспільства. Вони роблять нас більш емпатійними та формують індивідуальність.
Головне зображення: Green Chameleon
