Методи стимуляції журналістського натхнення, випробувані на собі.

Іноді редактори самі дають завдання позаштатним авторам. Іноді — чекають, що ті запропонують тему та ідею матеріалу. Ми писали про те, як варто пропонувати редакторові тему, аби він її схвалив. Коли концепція тексту є, треба просто почати текст і дописати його до кінця. Але ж спершу тему потрібно вигадати! Фрилансерка Світлана Ославська наґуґлила чимало порад для стимуляції натхнення в пошуку тем. І прожила тиждень, випробовуючи їх на собі.

Ви тижнями мучитесь і не можете придумати актуальну й цікаву для вас і аудиторії тему? Мрієте, щоб вам написала редакторка й запропонувала тему, за яку ви радо візьметесь? Вітаю у клубі: у вас криза ідей.

Нещодавно я переживала такий стан. Усе було так погано, що я заґуґлила journalism ideas generating. Знайшла хороший набір порад репортерам місцевих газет, який підійде й іншим журналістам. І ще добірку порад, як шукати й розвивати ідеї. Ресурсів із такими рекомендаціями багато. За годину читання занотувала тридцять лайфхаків. З несподіваного була, наприклад, порада занотовувати не ідеї, а запитання. Або уявити себе за 25 років: які теми здаються важливими з відстані часу?

Тоді я вирішила: протягом робочого тижня випробовуватиму техніки генерування ідей і записуватиму, що виходить. Я вирішила вкластись у п’ять днів і не працювати на вихідних (хоч і пишу цей текст у неділю).

Фото Анни Ільченко

День перший. Озираюсь і нотую

Починаю з простих порад. По-перше, вийти в люди й послухати, про що ці люди говорять, а не дивитись годинами в монітор.

По-друге, пошукати теми поруч, озирнувшись навколо.

По-третє, старатися помічати речі, які мене цікавлять і викликають запитання.

Тож пізно ввечері я виходжу з дому. Минаю смітник. Звалище, переробка, сортування сміття — крутяться теми в моїй голові. Але вони не мої.

Йду далі, пам’ятаючи, що маю робити те, чого зазвичай не роблю. Зазираю до магазину на районі. Здається, сюди частіше приходять випити й закусити на місці, ніж купувати харчі додому. Один чоловік купує «сто грам зубровочки», другий скаржиться, що вона йому не йде. Виходжу. Тема сільського алкоголізму крутиться в мене в голові ще з вересня, коли я спустилась із Мармароського хребта до карпатського села, де всі були привітні і — п’яні.

Йду до автобусної зупинки й думаю. Чи справді моє покоління тридцятирічних так відрізняється від тих, кому двадцять? Кого судять за антиукраїнську пропаганду? Як українці просувають свою культуру за кордоном? Що буде зі Свидовцем, якщо там зведуть другий Буковель?

У тролейбусі слухаю, про що говорять люди. Але роздовбана машина гуркоче так, що я не розбираю слів. Та й пасажири неговіркі: холод зробив їх схожими на сірі кокони, з яких визирають лише очі. Й руки, які передають за проїзд.

Вертаюсь додому й дивлюсь, як новобудови витискають сільські хати з передмістя: мене завжди цікавили речі у стані напіврозпаду. В цей день я нарешті визначила сферу своєї компетенції. Я пишу про символічне й неосяжне, а не про практичне й конкретне. Наприклад, не про те, чому містом ходять розбиті тролейбуси, а про пам’ять, ідентичність, культуру. Речі, які роблять нас тими, ким ми є. Згадала, що шість років вивчала культурологію, й на душі потепліло: виявляється, працюю за спеціальністю.

День другий. Говорю з людьми, які роблять те, чого не роблю я

Потрібно виходити зі своєї бульбашки, особливо якщо вона онлайн. Говорити з продавчинями хліба, людьми на зупинках, працівниками банку. Займуся цим сьогодні.

Зранку родичка розповідає страшні сімейні історії сусідів: «жінка вагітна, і тут приходить якась неповнолітня й каже, що теж вагітна від її чоловіка». Говорить про деспотичних учительок у сільській школі, про священика, який переконав її, що довгі нігті — це гріх.

Як справжній асоціальний елемент я приходжу на baby shower party без подарунка. Не знала, що це американська традиція, коли на вечірці майбутню маму мають закидати подарунками. З більшістю гостей я не знайома. Ми граємо в мафію. Мені випадає бути мафією, але мене не підозрюють.

Поступово моя спостережливість слабшає. На поверхні лежать теми про перинатальні центри, боротьбу жінок за гідні пологи… Але я дозволяю мозку відключитись, їм оладки, шарлотку, сирник. Господарі не їдять м’яса. Теж тема.

Я пам’ятаю, що ідеї не приходять до постійно напруженого мозку. Тому ввечері розслабляюсь і вмикаю третій сезон Twin Peaks.

День третій. Спорт, сльози і проміжні підсумки

Я роками роблю одну неправильну річ. Щодня пишу план на наступний день. Деколи визначаю, скільки часу забере кожна справа. Я маю кілька робіт-проектів, і планування допомагає ні про що не забути. Проблема в тому, що робочі справи зі списку займають весь день, а кількох годин на відпочинок, дозвілля чи спорт я не передбачаю.

Але сьогодні я нагадую собі, що зібралася змінити своє життя на цей тиждень. Тому відкладаю все й іду до тренажерного залу. Там мені не придумалося жодної мегаідеї, але я знаю, що це ресурс на майбутнє.

Сьогодні в моїх планах спостерігати, які повсякденні явища викликають у мене радість, злість і сльози. Несподівано схотілось розплакатися від лемківської пісні, яка грала в магазині вживаного одягу. Пригадую, що мала знайомого лемка з Луганщини, який виїхав звідти в 2014 році.

Сідаю й записую від руки всі пристойні ідеї, які спали мені на думку за ці три дні. Вийшло біля тридцяти. Десяток я відкинула відразу, а з решти дібрала п’ять найкращих — для п’яти різних видань, аби можна було працювати над ними одночасно. Дивно, що у трьох із п’яти тем є слово «зміни» в різних варіаціях. Чому так? Мабуть, із цим треба до психоаналітика.

Перші версії ідеї можна дорозвинути за допомогою дерева чи мапи ідей. Мені допомагає креслити на чистому аркуші ключові слова, від них малювати стрілочки з запитаннями, які виникають. Мені взагалі допомагає тримати в руці ручку й папір, але це на любителя.

День четвертий. Читаю оголошення

За три дні експерименту мені вдалося подолати корок у мозку. Тепер я маю з цим працювати. Лишилася ще одна потенційно цікава вправа: шукати теми онлайн.

Сервіс Quora завжди дратував мене, коли в результатах пошуку  ґуґла я бачила на ньому відповідь на запитання, які мене цікавили, але не могла прочитати без реєстрації. Тепер зареєструвалась і пішла читати, що цікавить іноземців про Україну.

Це був день, коли Росія атакувала українські кораблі. «Чому нещодавні провокації України так нагадують тактику Гітлера?» — запитав один користувач. Я видихнула й погортала далі, сподіваючись надибати не російських тролів, а запитання, які реально цікавлять людей. Та виявилось, що тролі тут працюють на повну силу. Пояснюють, що українці благають Путіна прийти й захопити Україну, а він «уперто не погоджується». Пишуть про Euromaidan coup…

Закрила й пішла на Olx. Бачила поради читати дошки оголошень для натхнення.

Я ніколи не мала породистої кішки чи пса. Тому я не відразу зрозуміла оголошення «француз шукає подружку» та «ласковая и нежная девочка ждёт любящего хозяина». Деякі оголошення були інтелектуальні: «Агата, 2.5 роки, від грецького “добра, хороша”. Стерілізована». Olx не приніс мені нових осяянь, але я вирішила час від часу сюди заходити: відпочити душею, пірнути в реальність і, можливо, таки вхопити якусь тему.

День п’ятий. Чорний лебідь

У цей день я не зробила жодної вправи. Активне думання мене добряче виснажило. Зате послухала розмову про дизайн-мислення. Почула цікаву річ: перші кількадесят ідей, які приходять під час мозкового штурму, передбачувані. До них може додуматись кожна. Ідеї, що лежать на поверхні, вже, скоріш за все, хтось реалізував або робить це просто зараз. А справді оригінальні думки починаються після тридцятої-сорокової.

Думаючи про це, я відкрила пошту й побачила, що мені підтвердили, — я не дуже вірила, що це станеться, — тревел-ґрант на поїздку до прикордонної з Сирією Туреччини. Поїздка займе в мене два тижні у грудні. Отже, за всі ті нові теми я зараз не беруся. Але вони зі мною на 2019 рік.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.