Які прийоми допомагають Ользі Кашпор з «1+1» робити соціальні репортажі.
Антоніні приблизно 35-45 років, у неї є діти і мешкає вона в Черкасах. Саме так команда ТСН уявляє собі типову глядачку. З думкою про Антоніну тут творять новинні сюжети, включно зі соціальними репортажами, каже заступниця керівника інформаційної служби каналу «1+1» Ольга Кашпор. На «плюсах» вона працює вже восьмий рік, а останні два роки займається новими форматами. На зустрічі у Школі журналістики Українського католицького університету Ольга розповіла, як створювати телевізійні соціальні репортажі так, щоб Антоніні було цікаво.
Журналіст чи журналістка щодня обробляють багато інформації. Однак іноді на тему для репортажу наштовхують навіть випадкові повідомлення. Шукаючи тему, я читаю регіональні новини та офіційні джерела. Подеколи знаходжу ідеї в соціальних мережах, а часом люди самі звертаються та розповідають свої історії. Буває й таке, що, працюючи над однією темою, несподівано знаходиш іще якусь. Тому треба завжди бути відкритим до нових ідей.
Коли з темою визначилися, не варто відразу йти до редактора. Редакторові ж бо потрібно представити не тему, а історію (ми намагаємось уникати слова «сюжет», натомість називаємо те, що робимо, історіями). Сформулювати історію допомагають такі чотири запитання:
Чи цікаво це цільовій аудиторії? Пам’ятайте, що журналіст у редакції та людина по інший бік екрана — це різні люди. Те, що цікавить журналіста, не обов’язково захопить аудиторію. Телебачення — це соціально відповідальний бізнес, але все ж бізнес. Тому треба думати про глядачів, обирати тему з любов’ю до них, не намагаючись водночас повчати.
Чи достовірна ця інформація? Потрібно знайти першоджерело та з’ясувати, наскільки інформація, яку ви збираєтеся використати в сюжеті, правдива. В епоху фейків забувати про це не можна.
Хто коментуватиме? Слід переконатися, що герої, яких ви обрали, зможуть розповісти свою історію на камеру. Буває, що людина охоче спілкується із журналістом, але на камеру потім говорити відмовляється. Тоді опиняєшся в ситуації, коли тема є, а героя немає.
Що показувати? Є теми важливі, але «не телевізійні», які важко проілюструвати. Телебачення не існує без картинки: якщо ви не зафільмували подію, вона не відбулася.
Далі потрібно сфокусувати тему, запитавши себе «про що моя історія?» та спробувавши відповісти одним реченням. А потім поставити собі запитання, чому це цікаво? Що нового я хочу сказати? Для кого я роблю цю історію?
Коли редактор затвердить тему, переходьте до пошуку героїв. Пам’ятайте, що без людей історії не існує. Можна самому стати героєм — бути оповідачем або учасником експерименту. Але для соціального репортажу дуже важлива й інша людина в кадрі. Буває так, що спочатку є тема, а потім з’являється герой; буває й навпаки. Героїв можна шукати в соціальних мережах та на тематичних форумах. Люди часто пропонують теми самі. Якщо ці теми не підходять для соціального репортажу на телебаченні, я раджу людям, куди слід звернутися, аби їм допомогли — в які соціальні інституції, служби та ток-шоу.
Якщо герой не хоче зніматись у сюжеті або не підходить для картинки з фізіологічних причин, не відмовляйтеся від нього: вислухайте й використайте інформацію закадровим голосом.
Однак перш ніж записувати інтерв’ю, потрібно поговорити з експертами: вони можуть підказати слушні ідеї. Експертів варто шукати у спеціалізованих інституціях. Як правило, це фахівці, які на щодень працюють із темою, за яку ви взялися. Навіть якщо ви самі добре знаєтесь на темі, в сюжеті потрібен коментар експерта. Ви ж можете використати свою обізнаність для того, щоб сформулювати правильні запитання до спеціаліста.
Герої часто почуваються перед камерою дискомфортно. Із такими працювати складно. Як правило, це люди зі психологічними травмами, фізичними вадами або ті, хто почуваються винними. Найскладніше ж із тими, які просто не хочуть говорити. Їх потрібно вислухати, поговорити по-людськи, а не як із потенційним персонажем. Є люди, порозумітися з якими допоможуть посередники. Ми часом залучаємо до комунікації з героями психологів і юристів, які працюють на «1+1».
Якщо герої говорять іншою мовою, вам потрібно їх переозвучити, зробивши максимально точний, хоч і грамотний переклад. Озвучувати потрібно не дикторськими, а природними голосами. Уявіть, що сюжет — це маленький фільм.
Для хорошого репортажу не досить актуальної теми та харизматичних героїв: необхідно продумати, як саме розповісти історію. Для цього складіть план, вигадайте нестандартні прийоми, які допоможуть розкрити тему, дібрати деталі. Якщо ви придумаєте несподіваний хід – інший кут зору чи незвичну форму подання матеріалу, — сюжет може вдатися сенсаційним. Але не забувайте про баланс між формою та змістом: нестандартні ходи не мають бути самоціллю. До них варто звертатись, якщо тема затерта (календарні свята, річниці тощо), складна для візуалізації (ухвалення законів) або для сприйняття (багато цифр і цитат), або ж якщо ви запізнились і не встигаєте висвітлити тему оперативно.
Не бійтесь експериментувати. Урізноманітнити історію можуть такі прийоми:
Журналіст випробовує щось на собі (наприклад, пробує день прожити із пов’язкою на очах, щоб відчути, з якими труднощами зіштовхуються незрячі) — відкрито або приховано.
Журналіст розповідає власну історію. Втім, аби висловлювати власну думку, потрібно добре розібратися в темі. «Блогерські» історії можуть бути як доповненням до репортажу, так і окремим форматом.
Журналіст рахує в кадрі. Цей прийом можна використовувати, якщо важливо візуалізувати цифри або наголосити на них.
Соціальна провокація. Журналісти самі стають героями та учасниками подій. Але перед цим варто порадитись із юристом: чи буде ваш задум безпечним, законним і етичним.
Для експериментів, проте, потрібні додаткові ресурси: люди, гроші, транспорт, спеціальна техніка для знімання. Зрештою, обов’язково запитайте себе: чи справді журналістський прийом допоможе розкрити історію краще, чи він потрібен лише заради форми.
І не забувайте, що в роботі журналіста все завжди йде не за планом. Будьте готові шукати вихід із найнесподіваніших ситуацій.
Головне фото Марини Верещаки
