Чому локальні медіа об’єдналися в «Західноукраїнську медіамережу протидії дезінформації» та вирішили спростовувати фейки й маніпуляції. 

Як зробити так, щоби після ваших матеріалів про вакцини люди не лише щепили весь робочий колектив, а й захотіли поділитися своїм досвідом? Або як вести перемовини з аудиторією в соцмережах і не піддаватись на провокації? Або ж чому розвінчувати фейки й дезінформацію на локальному рівні — важливо, а читачі й читачки більше довіряють думці місцевих експертів?

Ці та інші питання піднімались під час презентації «Західноукраїнської медіамережі протидії дезінформації» в рамках LMF Talks, що пройшов в Ужгороді. 

Зліва направо: Ксенія Ілюк, Олександр Докієн, Олег Онисько, Сергій Борис, Росана Тужанська. Скриншот Ольги Беци.

На думку модераторки заходу, фахівчині з комунікацій у сфері безпеки й оборони Ксенії Ілюк, у південних та східних областях України наразі проводять більше досліджень, які стосуються поширення дезінформації в медіа, ніж в західних.

«Це логічно, бо саме ці області територіально знаходяться найближче до лінії розмежування і нашого агресивного сусіда. Так само логічно й через те, що соціологічні дослідження постійно показують, що теплий сентимент до Росії в мешканців цих областей завжди вищий, ніж у західних.

Проте виникає питання: невже в західних областях немає дезінформації? На жаль, відповідь не буде позитивною. Дезінформація поширюється у будь-яких областях країни, — каже Ксенія Ілюк. — Фейки на заході матимуть відмінності від інформації, яка поширюється у східних і південних областях, але ігнорувати ці речі ні в якому разі не можна». 

У межах проєкту експерти проаналізували головні канали та умови поширення дезінформації у чотирьох областях: Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій, а локальні медіа створювали матеріали, в яких розвінчували фейки та маніпуляції.

Чому медіа приєдналися до мережі

Головний редактор чернівецького видання «Шпальта» Олександр Докієн розповів, що його створювали для того, щоби у Чернівцях було медіа, яке не підіграє політичним силам.

«У нашому місті так склалось, що є два політичні клани, а більшість медіа підіграють одному чи іншому. “Шпальта” створювалася якраз для того, щоби бути нейтральним ЗМІ.

Хоча люди не люблять нейтральності, бо їм більше до вподоби, коли маніпулюють й кажуть, хто хороший, а хто — ні, та важаючи на мету нашого видання, участь у цьому проєкті була органічною саме для нас», — розповідає Олександр Докієн. 

Головний редактор видання Zaxid.net Олег Онисько також зауважив, що мотивація приєднатися до мережі дезінформації для цього медіа була природною, адже спростовувати фейки та протидіяти дезінформації, на його думку, часина журналістської роботи.

«Це ресурсозатратна справа — розвінчувати фейки. Але разом і батька легше бити. Тобто коли існує мережа, є підтримка і колег, і Львівського медіафоруму. Очевидно, що так працювати зі складними завданнями стає легше.

Розвінчування фейків та маніпуляцій забирає багато часу та сил, однак знаходить мало уваги у читачів. Тому комерційні медіа завжди звертають менше уваги на такі теми, хоча насправді треба робити якраз навпаки»,  — каже Олег Онисько. 

Сергій Борис, головний редактор івано-франківського медіа «Курс», каже, що саме назва видання передбачає, якими будуть завдання цього ЗМІ, що його мета — не просто давати інформацію, а давати певним читачам і читачкам орієнтири, допомагати їм зорієнтуватися в морі інформації.

«Наша мотивація для участі у цій мережі дуже проста: класно бути в хорошій компанії й робити добрі речі», — розповідає Сергій Борис. 

Головна редакторка ужгородського видання Varosh Росана Тужанська каже, що на відміну від колег з інших ЗМІ, які взяли участь у проєкті, редакція Varosh не працює з політичними темами, тому матеріали, які спростовують фейки, були для них досить неприродними.

«Це стало для нас викликом, завданням, з яким ми, на мою думку, впоралися. Ми професійно виросли, готуючи ці матеріали та аналізуючи інформацію. І зрозуміли, який величезний пласт роботи ми раніше не зачіпали.

Ймовірно, якби не цей проєкт, ми б ще дуже довго до цієї роботи не дійшли. Наразі ми опублікували близько 10 матеріалів, й бачимо, що людей ці теми зачіпають. А ще після того, як ми почали спростовувати дезінформацію, помітили, що в нас у коментарях з’явилися боти.

Як спілкуватись із цією аудиторією — це ще один виклик. І, окрім власне самих публікацій, ти маєш проводити цю ж роботу ще у коментарях, аби інші люди не підчепили від ботів вірус дезінформації», — каже Росана Тужанська.

Як медіа, що долучилися до проєкту, спілкуються зі своєю аудиторією

За словами Ксенії Ілюк, нещодавнє дослідження Центру оборони й безпеки в рамках програми «Стійка Україна» показує, що запит на локальну інформацію та локальні медіа в Україні росте.

«Ми бачимо якусь контроверсійність: за даними різних соцопитувань, в українців знижується довіра до медіа загалом, але локальним медіа вони повірити готові. З іншого боку, ті ж самі респонденти не в улесливій формі відгукуються про місцевих журналістів та журналісток», — зазначила модераторка.  

За словами редактора «Шпальти» Олександра Докієна, команда медіа використовує соцмережі як головний майданчик для комунікації зі своєю аудиторією.

«Ми спостерігаємо за реакціями людей на те, що ми публікуємо, дивимося, що їм більше подобається, — розповідає він. — Ми не зустрічались з нашою аудиторією офлайн, не робили ніяких соціологічних досліджень.

Проте, здається, ми якраз дозріли до того, щоби провести опитування, які допоможуть нам зрозуміти свою аудиторію краще. Коли ми краще її розумітимемо, то будемо створювати контент, який допоможе побудувати довіру та вийти на новий рівень».  

Олег Онисько розповів, що вже багато років він та його редакція спілкуються зі своєю аудиторією. І добре розуміють, що у читачів та читачок немає усвідомленого запиту на якусь конкретну інформацію.

«Люди заходять на сайт дивитися новини ще не знаючи, що вони хочуть прочитати, — каже Олег Онисько. — Для локального медіа найважливіше сформувати цю звичку в аудиторії: щоби люди заходили на сайт розуміючи, що ви є каналом місцевої інформації. 

Потрібно зробити так, щоби люди відкривали ваш сайт незалежно від того, чи сталося в місті щось надзвичайне чи ні. Коли ця звичка сформована, тоді медіа має авторитет, вагу, і може просувати певні наративи, які вважає потрібними. Зокрема, може йтися і про матеріали, які спростовують дезінформацію».

Олег Онисько додав, що Zaxid.net досить успішно використовує соцмережі для просування свого контенту, але журналісти стикаються і з тим, що в коментарях інформацію намагаються спотворити, дискредитувати певні суспільні потреби та самих медійників.

«Ми, на жаль, не ведемо комунікацію в коментарях у соцмережах, тому що це забирає надто багато часу. А на сайті модеруємо коментарі. Видаляємо те, що вважаємо відвертою дурницею, і коментарі з образами», — пояснює головний редактор Zaxid.net. 

Видання «Курс», за словами головного редактора Сергія Бориса, також використовує соцмережі для комунікації зі своїми читачами й читачками.

«Ми ведемо не лише сторінки видання, а й маємо кілька тематичних груп у фейсбуку і телеграм-канал. Ми намагаємося формувати невеликі спільноти за інтересами. Наприклад, групи “Іванофранківці” чи  “Мандруємо Карпатами”, в яких ми публікуємо різний тематичний контент, а не тільки наші новини.

У цих групах ми відстежуємо реакцію читачів, вступаємо в суперечки, коментуємо пости, видаляємо надмірно агресивних коментаторів, стежимо за ботами й тролями», — каже Сергій Борис.

Натомість Росана Тужанська каже, що Varosh має дуже позитивний досвід спілкування з аудиторією у рамках роботи Мережі.

«Після того, як ми почали спростовувати фейки про вакцинацію, до нас почали звертатися читачі. Вони розповідали, що після прочитання нашого тексту вакцинували весь колектив і хотіли б про це розповісти на противагу тому, що пишуть інші медіа.

Ці матеріали викликають не просто якісь емоції, а конкретні дії й бажання ними поділитися, — розповідає Росана. — Оскільки в Ужгороді розвинена приватна медицина, є чимало якісних закладів, їхні представники після виходу цих матеріалів почали звертатися до редакції із проханням розповісти, як вони працюють, як виявляють різні штами вірусу, як проводять дослідження».

Вона додає, що журналісти видання не створюють додаткових пабліків, але займаються дистрибуцією контенту у вже наявних групах.

«А щодо комунікації із читачами, то багатьох із них ми знаємо особисто, спілкуємося з ними кожного дня, запитуємо, що вони читають, як вони читають, чому вони це читають. 

Запитуємо, чому їх зачепила якась наша тема і розуміємо, що ми потім зможемо запропонувати їм для прочитання і розповсюдження, — каже Росана Тужанська. — Ми також не соромимося й надсилаємо посилання на матеріал нашим читачам особисто, відносно до уподобань чи сфери діяльності людини. Просимо їх поширити текст, якщо він здається їм цікавим. Це працює». 

Що проєкт дав виданням 

За словами Сергія Бориса, відкриттям участі у проєкті «Західноукраїнська медіамережа протидії дезінформації» стало те, як «все запущено».

«Ідеться не лише про ситуацію з пандемією і провалом кампанії вакцинації. Коли ти заглиблюєшся у точкові зрізи, як це робили ми у рамках проєкту, починаєш розуміти, що те, як люди ведуться на фейки та маніпуляції, є частиною ландшафту.

У нас люди об’єднувалися, щоби домогтися знесення інтернет-антен. Думаючи про це, починаєш розуміти, наскільки слабким подекуди буває голос освіти й науки. Людей можна переконувати, але це навряд допоможе.

Тобто проблема не в тому, що люди просто недостатньо поінформовані в якійсь темі, адже ти думаєш, що розповівши їм правду, ти одразу зміниш ситуацію. Але ні, все не зовсім так, проблема набагато більша і вона не обмежена якимись рамками пандемії, — говорить Сергій Борис.Треба розуміти, що медіа мають величезний вплив, але вони не всесильні». 

Росана Тужанська каже, що працюючи над проєктом, розчарувалася від кількості інформаційного сміття, що стосується вакцини, пандемії та інших гострих тем.

«Засмучує й те, скільки людей реагують на такі повідомлення. Фаховий журналістський текст може зібрати в рази менше переглядів, аніж фейк, — каже Росана. — Натомість ми помітили, що люди вірять у спростування фейків охочіше, коли їх коментують локальні експерти. 

Тобто коли якісь міфи розвінчують лікарі з Києва чи Львова, люди сприймають це нейтрально, а коли фейк спростовує лікар, якого знає аудиторія, люди інакше сприймають цю інформацію». 

«Гадаю, одним із найпозитивніших висновків є те, що у локальних медіа є зв’язок з аудиторією, є запит на цю аудиторію, — каже модераторка дискусії Ксенія Ілюк, підсумовуючи розмову. — Ця аудиторія є вдячною. Це те, що варто цінувати й те, для чого такі проєкти, як “Мережа”, варто реалізовувати».  

Схожі матеріали:

Ви (не)повірите!
15 ресурсів для перевірки інформації
Як інтерпретувати соціологічні рейтинги
Як зробити перший крок до журналістики даних
Як займатися журналістикою суспільного інтересу в умовах кризи
Сім аналітичних інструментів для журналістів-розслідувачів
9 ресурсів з можливостями для журналістів
Як зробити журналістику більш впливовою

Головне зображення: Noah Buscher

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.