Як зароджувалася і еволюціонувала репортажистика в Україні, розповідають автори проекту «Наші 20-ті» Олександр Стукало і Ярина Цимбал.
Масова українська література зародилася майже 100 років тому. Це доводить серія «Наші 20-ті» видавництва TEMPORA. Після детективної антології «Постріл на сходах» і антології любовного роману «Беладонна» читачеві пропонують класику українського нон-фікшну. А це одразу дві збірки: репортажна антологія «Шляхи під сонцем» і репортажі Майка Йогансена «Подорож філософа під кепом».
Видавництво TEMPORA має специфічний інтерес до репортажистики. Жанр сьогодні набирає популярності і викликає інтерес аудиторії. Автори проекту звертаються до 20-х років, бо саме тоді, на їхню думку, в українській літературі і зародився репортаж.
Наприкінці 30-х репортажів вже було стільки, що можна говорити про формування окремого жанру і вироблення своєрідної моделі. Це дуже нагадує новий журналізм США, про який заговорили наприкінці 50-х. Його особливість полягає у яскравому проявленні автора у тексті. Письменник Леонід Скрипник свого часу говорив, що у текстах Йогансена передусім виступає сам Йогансен. І це доводило критиків до сказу.
У 20-х роках, як, власне, і сьогодні, репортаж приваблював і журналістів, і белетристів. Для перших жанр видавався закономірнішим: у публіцистиці і документалістиці журналісти теж оперують фактами. Белетристи, у свою чергу, працюють із художньою вигадкою, утім серед репортажистів були і автори художньої прози, і поети.
Разом із тим, у 20-х роках довкола репортажу точилися тривалі дискусії. Зокрема тому, що із жанром репортажу водночас працювали і футуристи (у журналі «Нова генерація»), і представники пролетарської літератури, вважаючи, що це саме та документальна форма, завдяки якій можна передавати будівництво соціалізму, не спотворюючи дійсність.
У листопаді 1928 року вийшов перший номер «Універсального журналу». Це видання мало на меті розвивати жанри, яких бракувало в українській літературі. Одним із його засновників був Майк Йогансен. У 1932 році він видав книжку «Три подорожі», і у короткій післямові стверджував, що поклав початок новому для української літератури жанру. Якому саме — не конкретизував, але усі погоджуються, що це був жанр подорожнього репортажу. Про особливість стилю Майка Йогансена розповідає літературознавиця Ярина Цимбал:
У «Подорожі філософа під кепом» немає розмаху в описах нафтових промислів на Каспійському морі, досягнень виробників бавовни де-небудь в Узбекистані чи пафосу перших п’ятирічок. У Йогансена є звичайні люди, які працюють, їхні історії про те, як десь прорвало нафту, і цей прорив ліквідовували. Про те, як живе місцеве населення. Завдяки такій увазі до деталей, до малої людини, репортаж Йогансена цікавий і сьогодні
До репортажної антології «Шляхи під сонцем» увійшло п’ять текстів. Це подорожні нариси шістьох українських письменників. Перший — репортаж «Старий Дніпро в останній раз» двох письменників-футуристів Гео Шкурупія і Дмитра Бузька. Це була подорож 1927 року на Запоріжжя, щоб востаннє побачити, як виглядають дніпровські пороги. Саме у 1927-му почали будувати Дніпрогес. До антології також увійшли репортажі Миколи Трублаїні «До Арктики через тропіки», Олександра Мар’ямова про Іран та Ірак, подорожній нарис Валер’яна Поліщука «Рейс в Скандинавію», а також враження Сави Голованівського від фашистської Італії.
Автори проекту прагнули представити в антології найкращі приклади українського репортажу 20-х років. Зібраного матеріалу виявилось достатньо для двох томів. Друга частина антології матиме назву «Аеропорти і порти». До неї увійде п’ять текстів, зокрема репортаж Олексія Полторацького «Атака на Гобі». Другий том антології планують презентувати на Книжковому Арсеналі у Києві.
Фото: Дар’я Проказа
