Анастасія Холявка підходить до тексту як до графіки, редагує обережно і любить філософію.
Настя працювала ілюстраторкою, викладала дизайн, досліджувала інтер’єри психіатричних лікарень, займалась комунікаціями театру, допомагала організовувати зустрічі філософів, стала співзасновницею онлайн-видання. Колись, готуючись до свого першого інтерв’ю, вона шукала корисних порад і наґуґлила потрібний матеріал на нашому сайті. Відтоді читала його регулярно.
Настя народилась і виросла у Львові. Ніколи не думала про переїзд до Києва, хоча охоче спробувала б пожити в невеликому місті. Вона часто малює, але переважно для себе. Каже, що текст і малюнок для неї — зовсім різні речі: текст пишеться для інших людей, а в малюванні важливий сам процес. Тому її малюнки часто незавершені.
Настя розуміється на філософії й вірить, що її можна пояснити простими словами. Вона цінує в тексті доступність і простоту, але поважає право авторів добирати слова, тому редагує м’яко.
Від сьогодні Анастасія Холявка — головна редакторка MediaLab. Ми попросили її розповісти про себе важливе.
→ Наука про дизайн
Я займалась графічним дизайном, працювала художницею, ілюстраторкою. Але моя наукова спеціалізація — дизайн середовища. Я писала магістерську роботу про утопії — ідеальні міста: як їх бачили художники та архітектори. Ідея утопій полягала в тому, щоб за допомогою ідеального середовища створити ідеальну людину. Так я почала цікавитись впливом середовища на психічний стан людини та її поведінку, тому присвятила свою кандидатську дисертацію інтер’єрам психіатричних лікарень. Спершу планувала також дослідити в’язниці, але потім зрозуміла, що це занадто складно.
Я три роки — поки писала дисертацію — була волонтеркою у відділенні кризових станів Львівської психіатричної лікарні. Це перше відділення, куди потрапляє людина після приймальні, коли лікарі ще не вирішили, як її лікувати й чи потрібно їй залишатися в стаціонарі. Спостерігала за арт-терапією, брала в ній участь і навіть допомагала її проводити. Після сеансів говорила з працівниками і пацієнтами. Я була включена в життя відділення й водночас досліджувала середовище: намагалася зрозуміти, як впливає інтер’єр на поведінку пацієнтів і що б змінилося, якби він був іншим.
Мене дивувало, наскільки в різних відділеннях відрізняються умови. Мені було незвично від того, що часто важко відрізнити пацієнтів від не пацієнтів. З лікарнею пов’язано чимало історій, але розповідати їх я не можу — підписала документ про нерозголошення.
→Театр
Мені подобалось викладати — спілкуватися зі студентами, розповідати їм про те, що знаю сама, не як суху лекцію, а як історію. Але після трьох років викладання захотілося щось змінити. Я любила це — і викладання, і паперову роботу, наприклад, складання навчальних програм, — але втомилась від особливостей української системи освіти. Побачила вакансію комунікаційної менеджерки Першого театру. Там потрібно було працювати з багатьма різними людьми, брати участь в організації того, що відбувається в театрі, й розповідати про це назовні. Це було викликом, і я вирішила ризикнути.
У театрі відбувається багато речей, які залишаються всередині — глядачі про них навіть не підозрюють. Наприклад, останній місяць у Першому театрі був на резиденції румунський режисер Космін Матей — ставив із львівськими акторами унікальну виставу «Пауза». Її неможливо відтворити з іншими акторами, бо вона заснована на особистих історіях саме цих людей. Я допомагала з промоцією його роботи, підготовкою дизайну, а іноді була перекладачкою.
Театр цікавий мені тим, що в ньому поєднуються всі види мистецтва: образотворче, музичне, дизайн, архітектура… Режисерка Роза Саркісян каже, що театр має бути полем бою. Це не місце, куди ходять, щоб розслабитись і отримати задоволення: тут піднімаються важливі питання, точаться дискусії, осмислюються проблеми.
Настя робила ілюстрації для настільної гри Detective Club
→ Журналістика і редакторство
Коли я пишу, маю такий самий підхід до тексту, який виробила до живопису і графіки. Спершу сформулювати ідею, позначити для себе основні композиційні частини. Потім вникаю в деталі та розвиваю їх. І врешті окидаю все оком і приводжу до охайного вигляду.
Мої тексти виходили на «Збручі», «Коридорі» й тепер ось на «Контурі». Особливо запам’ятався матеріал про скульптора Дмитра Шавалу. Мене вразило те, що він дозволяв торкатись до своєї пластики з дерева, відчувати їх на дотик. Я вирішила зробити не просто інтерв’ю, а текст, у якому будуть мої відчуття від цих дотиків.
Із чужими текстами важче. Коли я читаю чийсь матеріал, я думаю про те, що людина пише, формулює все це не просто так. Чи маю я право втручатись у те, як вона висловила думку, тільки через те, що мені це висловлювання видається кострубатим або не цілком логічним? Тоді виникає відчуття, що я намагаюсь, редагуючи, змінювати не текст, а самого автора — його спосіб мислення та висловлення. Вихід — спілкуватись із авторами; зазвичай вони не проти редагування. Якщо текст — це інструмент донесення думок до інших людей, то важливо, аби він був доступним.
Аби бути хорошою редакторкою, потрібна зацікавленість, любов до тексту, а ще — готовність експериментувати, робити щось нове, працювати над собою. І, звісно ж, спілкуватися з людьми, обговорювати їхній матеріал, надавати їм підтримку, коли вона їм потрібна, й у такий спосіб мотивувати писати добре. По собі знаю, що текст часто зупиняється, бо починаєш сумніватися, крутитись довкола якоїсь проблеми. Важливо мати редактора, з яким ти можеш обговорити свій текст і те, що заважає писати.
→ «Контур»
Працювати з авторами «Контуру» непросто: часто це сформовані науковці, які мають свій стиль і не приймають редакторського втручання. Їхня манера висловлювання може бути незрозумілою просто тому, що читачам бракує бекґраунду. Деякі речі ми виправляємо, деякі залишаємо як є. Наприклад, скоро буде інтерв’ю з Юрієм Іздриком — його мову неможливо причесати. Ми говорили про різні речі — від дитячих спогадів до глоду, який росте в нього під вікном.
Ми, може, й хотіли б, аби «Контур» був виданням для широкої аудиторії. Але зараз нас читають здебільшого люди, зацікавлені у філософії та культурології, яким зрозумілий контекст і які знають, навіщо читати переклади Фуко, наприклад. У майбутньому ми хочемо писати легші, доступніші тексти, а ще — проводити зустрічі.
→ Сafé philosophique Lviv
Я захопилась філософією, коли вчилась в аспірантурі: вона здавалась мені наукою, з якої можна взяти щось важливе для дослідження в будь-якій сфері. Почала ходити на зустрічі Сafé philosophique Lviv, а згодом стала координаторкою.
Кафе працює у двох форматах: лекції і семінари. На лекцію ми запрошуємо, наприклад, Андрія Дахнія, аби він розповів щось із своїх наукових досліджень. На ці лекції приходять і студенти, і дослідники, і просто зацікавлені у філософії люди. До семінарів ми завжди просимо щось прочитати, переглянути чи обдумати, а під час зустрічі це обговорюємо.
Зустрічі «Контуру» будуть у дещо іншому форматі: ми будемо запрошувати авторів, але не як лекторів, а як учасників розмови. Сподіваємось, що це дозволить нам краще зрозуміти свою аудиторію. Зараз наші читачі — це вже не ті самі люди, що ходять у Сafé philosophique Lviv.
→ MediaLab
Одного разу я повела студентів на виставку фотографа Олега Огородника у «Дзизі». Ця виставка була присвячена його померлій дружині. Студенти почали питати мене про автора, і я зрозуміла, що нічого про нього не знаю; інтернет теж не дуже допоміг. Тоді я вирішила взяти в нього інтерв’ю. Але я зовсім не мала досвіду, тож, домовившись про зустріч, почала шукати, як готуватись до інтерв’ю. І знайшла. Так я познайомилась і з Олегом, і з MediaLab. Після цієї розмови я зрозуміла, що можу писати не лише наукові статті, але й журналістські матеріали.
Коли я почала писати для медій, мені було важко відійти від звичного наукового стилю й почати писати людською мовою. Я ставила собі питання «як писати?» й знаходила відповіді на MediaLab. Це стало для мене полем неформальної самоосвіти — як, напевно, для багатьох інших людей, які прагнуть писати краще. Поступово я почала більше цікавитись медіями, читати про них, зрештою, cтала співзасновницею свого видання.
Зараз MediaLab видається мені дуже цілісним: усі теми переплетені між собою, доповнюють одна одну, тримаються купи. Я хочу зберегти цю цілісність.
Серед тем, яким я планую приділяти більше уваги як редакторка MediaLab — візуальна складова журналістських матеріалів. Зокрема ілюстрації — вони мають величезний потенціал для того, щоб передавати ідеї та створювати атмосферу медіа. Писатиму сама — я маю досвід ілюстраторки, хоч і не в медіях, а в компанії, яка розробляє настільні ігри,— і шукатиму компетентних у цій темі дописувачів. Можливо, авторські ілюстрації з’являться й на MediaLab. Також маю намір продовжити цикл матеріалів про досвід редакторів. Більше планів розкривати поки що не буду — побачите 🙂
Говорили з Настею Отар Довженко і Людмила Смоляр
Фотографувала Анна Ільченко
