Де межа між публічним і приватним у розслідуваннях Михайла Ткача.
Зазвичай журналістські розслідування не надто пристосовані для телевізора. Документи, таблиці, цифри, судові рішення… Проте програма «Схеми: корупція в деталях», спільний проект української служби «Радіо Свобода» та Суспільного телебачення, ставить своїм кореспондентам завдання не просто зробити розслідування, а й зафільмувати його. Михайло Ткач робить це вже третій рік. Секретами видовищного журналістського розслідування він поділився на Львівському медіафорумі.
Спершу мені було важко шукати теми. Коли я щойно почав займатись розслідуваннями, читав сайт «Наші гроші». Одного разу побачив, що Києво-Печерська Лавра провела багатомільйонний тендер на різні ремонтні роботи. Поїхав туди подивитися, що там робиться, і побачив: будують ресторан. Поступово я почав керуватись у своїй роботі принципом «якщо щось існує, це можна зафільмувати».
Знайти тему можна цілком випадково. Інколи важко повірити, що те, що ми знімаємо, — не злив. Тем, які потрапляють нам від інших людей, я переважно уникаю, — ніколи не знаєш, який на це мотив.
Як правило, я розробляю одночасно кілька тем, у кожній декілька героїв, із якими треба поспілкуватися. Буває часто, що їдемо по один коментар, а на місці зустрічаємо когось іншого, щось дізнаємось і врешті робимо матеріал на зовсім іншу тему.
Так сталося зі сюжетом про весілля старшого сина Генерального прокурора Юрія Луценка.
Того дня ми їхали обухівською трасою й побачили дуже багато припаркованих автомобілів. Серед них — і швидка з пожежниками. Я відразу почав ґуґлити, в кого з високопосадовців міг бути День народження. Потім запідозрив, що то працівники Державної служби надзвичайних ситуацій відзначають своє професійне свято.
Я вагався, чи варто це знімати, але вирішив під’їхати до ресторану ближче, постояти навпроти й просто подивитися, що там відбувається. Щойно ми зупинилися, до нас підійшли працівники державної охорони. Стало зрозуміло, що це не день надзвичайника, а щось набагато цікавіше.
Що саме, ми довідались уже після зйомок. О другій ночі на заправці мені сказали: «А ви що, не знаєте? Це ж весілля сина Генерального прокурора».
На місці ми фільмували всіх відвідувачів ресторану. Охоронцям, думаю, поставили завдання нам заважати. Згодом ми з’ясували, що на весіллі використовували службові автівки Генеральної Прокуратури, щоб возити подарунки для молодих і візажистку для нареченої.
Це розслідування спочатку базувалось тільки на тому, що ми зафіксували. В мене було фото жінки, яку підвозили на службовому автомобілі прокуратури. Я написав пост із проханням упізнати цю людину. Коли програма була вже змонтована й залита, мені написали, хто це така. Ми швидко знайшли її фейсбук-сторінку і побачили, що того дня вона навіть запостила фото своєї перепустки з написом «візажистка нареченої». Додали це до нашого матеріалу в останній момент.
Ще один варіант — знайти свою тему й постійно її розвивати. Я, наприклад, цікавлюся чартерними авіарейсами й перельотами на приватних літаках. 2016 року з’явилась інформація, що Петро Порошенко організовує чартерний рейс для депутатів «Блоку Петра Порошенка», аби вони могли подивитись матч Ліги Європи в Парижі. Я приїхав тоді в Жуляни, оглянув територію й зрозумів, що зможу знімати — видно літаки, людей, які виходять. Ми хотіли визначити, якими літаками літають високопосадовці.
Відтоді я зробив із півдесятка матеріалів на цю тему, але нам не вдавалося з’ясувати, на чому, із ким і куди літає президент, яким чином він реєструється на літак і залишає борт, і чи використовує службове становище для приватних поїздок. Кілька разів ми знали, що президент має прилетіти з відпустки, але не могли це зафіксувати. Адміністрація Президента не відповідала на наші запити, бо знала, що в нас немає доказів.
Зафіксувати відправну точку — виліт чи приліт Порошенка — нам удалося аж у січні 2018 року. Ми виїхали двома знімальними групами, залишили свої мобільні на базі, зі собою взяли інші, щоб нас не відстежили. На автомобілі, щоб не було підозр, начепили шашечки таксі. Навіть коли приїхали в аеропорт, постійно переміщувалися. Тому нам удалося побачити, як прилетів Порошенко.
Зі своїх джерел ми отримали перелік зареєстрованих на цьому рейсі пасажирів. Серед них не було ні Порошенка, ні людей із його оточення, лише якісь невідомі прізвища, які не вдавалося пробити і які не були пов’язані з родиною президента.
Спершу ми думали, що це буде матеріал про те, яким літаком літає президент. Але наступного дня, побачивши нашу інформацію, Адміністрація Президента вперше визнала, що Порошенко літав на відпочинок. Вирішили, вочевидь, зіграти на випередження.
Коментар самого президента отримати не вдавалося — була лише ця відписка про те, що він був на відпочинку, де продовжував виконувати свої обов’язки. Як саме оплачувалась ця відпустка, з ким він там був, нам не відповіли.
Як удалося з’ясувати, спеціально для президента в аеропорту «Київ» облаштували термінал-доріжку, щоб його літак заїжджав за будівлю, де його не побачать. Його обслуговував окремий персонал. Президент навіть має свій позивний — «Ніхто». На прес-конференції ми запитували президента, як це сталося, але він не відповів.
Ми мали через цей матеріал багато проблем. Комусь дуже кортіло з’ясувати, звідки ми отримали інформацію. Мені та нашій редакторці Наталі Седлецькій намагалися зламати електронну пошту, облікові записи в соціальних мережах і месенджерах. Також, як у випадку з весіллям, багато хто вважав, що нам просто злили цю тему, або що ми не робили власне відео, а опублікували чиєсь. Ще закидали втручання в особисте життя посадовців.
Слід зважати на те, яке значення для суспільства має ця інформація. В розслідуванні про весілля, до прикладу, йшлося не просто про весілля сина Генпрокурора. Ми довели, що для організації свята використали державний ресурс — швидкі, пожежні машини, снайперів, працівників Управління державної охорони, які носили подарунки й охороняли автівки гостей. Це особиста інформація чи суспільство має право знати? Коли ж мені запропонували за гроші придбати програму про весілля, я відмовився. Оце вже було втручання в приватне життя.
