Як змінюється «Громадське ТБ:Черкаси»: від збору грошей на спільнокошті до продажу реклами.
Це медіа було першим регіональним громадським і завжди працювало, як автономна редакція. За шість років роботи воно постійно зазнавало змін формату чи команди, незмінними залишались цінності. Вікторія Гончаренко розпитала у засновника і головного редактора Олексія Хуторного чому видання йде в комерцію та як від цього зміниться формат і наповнення.
Зібрати команду
4 березня 2014 року Олексій Хуторний зробив допис у фейсбуку, в якому пропонував створити регіональне Громадське. До цього він працював у приватній телекомпанії «Вікка», яка належала тодішньому міському голові, іноді в роботу втручалися власники.
«У 2013 на повторних виборах депутатів до Верховної ради по 194 округу (Черкащина) балотувався Михайло Поплавський. Він був частим гостем програм телекомпанії. Його основний суперник Микола Булатецький. Перед днем тиші – це найдорожчий час на телебаченні, ефір задовго розписаний, зателефонував власник і сказав, Булатецького на ефір не пускати під будь-яким приводом. Його не пустили посилаючись на технічні проблеми, на що він відреагував протестом, прийшов з транспарантами і заблокував виходи з телекомпанії. Отака фігня була», – розповідає Олексій Хуторний.
Збиратися й обговорювати концепцію нового видання почали в березні, тоді ж придумували сценарії роликів, програм і знімали сюжети. Основною платформою став ютуб-канал та сайт, текстові новини були не в пріоритеті. Знімали власною технікою, грошей не отримували, студія й офіс з’явились через три місяці.
«Нас підтримували люди пожертвами. Місцевий підприємець подарував два комп’ютери й мікрофон, фотоапарат ми купили. Перше грантове фінансування отримали наприкінці серпня 2014 року, нам допомогла тодішня фінансова директорка “Громадського” Соломія Боршош. Вона запропонувала грант, на який можна податись, і дала рекомендації», – говорить Олексій.
Аудиторія з’явилась швидко, на той час не було цікавих і якісних програм в онлайні — «Громадське: Черкаси» зробило ставку на інтернет.
Як влаштована робота
На допис Олексія відгукнулось близько двадцяти людей, але поступово вони відсіялись. Основною командою були оператор, режисер, декілька журналістів, проте і вони швидко пішли: хтось з особистих причин звільнився, хтось переїхав, комусь не вистачало грошей за сюжети. Олексій постійно шукав нових членів команди. Зараз над «Громадським:Черкаси» працює чотири людини: головний редактор, дві журналістки й рекламна менеджерка.
«Команда часто змінювалась, переважно працювали ідейні люди, яким подобається те, що ми робимо. На фрилансі працюємо з режисерами прямих ефірів і операторами, також є фотографи та дизайнери, їх залучаємо коли по-іншому матеріал проілюструвати не можна. З журналістами на фрилансі плануємо працювати після того, як розширимо фінансування», – розповів редактор.
За словами Олексія, у Черкасах складно знайти журналіста, який хоче робити унікальний контент: на місцевих сайтах переважають новини з прес-конференцій, передруки прес-релізів, журналісти лінуються телефонувати й брати коментарі.
«У нас дуже багато видань, які пишуть про одне і те ж. Не бачу сенсу витрачати своє життя на це. Потрібно писати про те, про що ніхто не пише, пояснювати новини простими словами й розбиратися в чомусь складному. Якщо з’являється якась новина і ми вважаємо, що вона дуже важлива для міста, то пояснюємо це, збираємо коментарі», – говорить Олексій.
Як джерело трафіку «Громадське: Черкаси» використовують Google news, також журналісти поширюють публікації в соцмережах. Олексій каже, що аналізував стрічку УКРНЕТ і наразі не планує її використовувати, оскільки за неї потрібно платити і це не цільова аудиторія.
Щоб наростити аудиторію потрібно збільшувати кількість контенту і розширювати команду. Два журналісти приводять 50 тисяч унікальних відвідувачів, для 100 тисяч потрібно ще хоча б двох людей.
Що знімали і показували
На початку знімали новини, робили репортажі, працювали над пілотними випусками проєктів: Дебати кандидатів у мери Черкас, циклом програм «Трясця» про популяризацію велосипедного руху. Випустили презентаційний ролик.
Олексій зняв декілька документальних історій про черкащан, які загинули на майдані. Їх презентували в Кінопалаці на відкритті «Громадського: Черкаси». Зробили і дебати, хоча вони вийшли сирі: досвіду проведення прямих ефірів у команди не було. Оскільки тоді ніхто не проводив дебати й це було хоч щось. В серпні 2014 року команда зняла проєкт «Знати щоб вижити» — він був успішний по переглядах.
У відео йшлося про те, як діяти у випадку надзвичайних ситуацій, наприклад, під час пожежі, артилерійських обстрілів, як можна допомогти постраждалим. Всього було дванадцять випусків і перший набрав понад 200 тисяч переглядів за короткий час. Також знімали освітній проєкт про вибори «Досьє на кандидатів».
«Для цього ми шукали компромат на кандидатів на посаду міського голови й розповідали це. Студія була у формі рингу і дівчина в купальнику виносила таблички з іменами. Зраз розумію, що так не можна, але на той час це, я думаю, було оптимальне рішення. Програма виконала свою функцію – привернула увагу виборців до чогось не цікавого, але потрібного. Зараз ми самі відслідковуємо сексизм і пояснюємо чому так робити не слід. Наприклад, писали про календар «Черкасигаз» на якому жінка у білизні рекламує тепло і комфорт, а чоловік з оголеним торсом обіцяє якісне обслуговування», – говорить Олексій Хуторний.
Були успішні окремі матеріали, наприклад розслідування про забудову міського узбережжя, воно набрало понад 70 тисяч переглядів. Вдалою була гумористична програма «18:000» у якій жартували з проблем міста. Олексій каже, що всього зняли 7 випусків, оскільки програма складна у виготовленні, навіть реквізит збирали через соцмережі. Вони поставили собі складну задачу зробили скетч-шоу: написали сценарій, знайшли костюми, локації, акторів.
Був проєкт про громадських активістів – «Агенти змін», які щось змінюють на місцях. Знімали історію про айтішника, який покинув роботу, повернувся зі столиці у Звенигородку і разом з друзями почав вводити громадський бюджет, про викладача який створив просвітницько-розважальний комплекс «Зерноленд». Всього вийшло 15 таких історій, а через два роки проводили голосування серед громадських активістів Черкас, щоб визначити людей, які роблять найбільший вклад у розвиток міста.
«Голосування – це всього лише спосіб привернути увагу до цих людей. Наша мета – не в тому, щоб визначити кращого з активістів. Ми хочемо показати, що у нас відбувається багато хорошого завдяки людям, які своїми зусиллями розвивають наше місто, і що цих людей багато. Набагато більше, ніж ми згадали у своєму матеріалі. Виявляти свою громадську активність – це ознака здорового суспільства», – писав Олексій на своїй сторінці у фейсбуку.
Звідки гроші
«Громадське: Черкаси» працювало без реклами й політичної агітації, існувало за рахунок грантів і внесків глядачі. У 2015 році вони збирали на спільнокошті 20 000 гривень щоб продовжити роботу, також шукали 2500 гривень на оренду офісу та комуналку.
«У нас понад 20 виграних грантів різного тематичного спрямування, переважно на відеоконтент. Один раз продали донорам навчальний проєкт і проводили школу журналістики», – розповідає редактор.
У листопаді 2019 Олексій написав редакторську колонку, в якій пояснив чому на «Громадському: Черкаси» буде реклама. Основною причиною стало те, що сума внесків за рік становила 1000 гривень.
«Нас підтримували американські, європейські, українські фонди й іноземні посольства. Але не наші читачі – ті, заради кого ми й працюємо. В принципі ми могли б й далі жити лише на грантах і горя не знати. Однак гранти колись закінчаться, донори підуть, і тоді я залишуся сам у порожній редакції», – написав тоді Олексій.
Гранти лишаються потенційним джерелом прибутків, але вони не будуть основними. Видання планує вивести сайт на самоокупність за рахунок продажу нативної реклами, спецпроєктів, виготовлення матеріалів «під ключ».
«Від грудня продаємо рекламу, але поки виходить погано. Визнаю, “Громадське”, яке повністю фінансували люди, не спрацювало, тому змушені вчитися по-іншому заробляти. Це буде бізнес, але чесний, у нас не буде політичної реклами також ми не будемо працювати з компаніями, які пов’язані з політиками», – каже Олексій.
Редакція зацікавлена у довгострокових партнерах, які будуть покривати основні витрати, наприклад, за оренду офісу. Так само шукає гроші на конкретні проєкти: документальне кіно, тревел-блог про Черкащину, проєкт про ІТ-бізнес Черкас, щоб виводити компанії в публічну площину показувати як вони працюють, спілкуватися з СЕО, показувати, що їх насправді багато. Змінювати бренд «Громадського» не планують, попри те, що з ними вже давно не співпрацюють.
«Іноді вони просять нас щось зняти, іноді — ми їх. Думаю, ми стали занадто різні, зараз ми робимо акцент на комерцію. Була ідея повністю все перезапустити, але треба буде витрачати час на індексування сайту, та і не хочеться втрачати всіх попередніх здобутків. Відповідно до угоди ми не повинні порушувати редакційних принципів і ми цього не робимо. А комерція цінностям “Громадського” не суперечить», – говорить Олексій.
Що далі
Зараз «Громадське: Черкаси» переформатовується в онлайн журнал з форматом рубрик. Щотижня виходить 15 авторських матеріалів – історії, аналітика, пояснювальні новини, що майже не пов’язані з подіями протягом тижня. Щопонеділка редакція визначає, які події важливі й розподіляє теми між журналістами.
Є рубрика «цифра тижня» — в її основі інформаційні запити. Наприклад, редакція перевірила статистику за останні десять років: чи стало у місті більше аварій, у яких травмувалися люди. У рубриці «їжа» публікують інформацію про кафе, ресторани, нові бари та заклади які відкриваються, роблять гайди по закладах харчування, наприклад де поснідати. У рубриці «ретро» пишуть про пам’ятки архітектури, наприклад, чому важливо зберегти історичний фасад магазину. Публікують історії черкащан, тести (як це – жити у Нью-Йорку), про те чому переїзд не робить людину більш щасливою та чим відрізняються жителі Черкас і Нью-Йорка. Зараз працюють над новою рубрикою «зроблено в Черкасах» – історії про місцевий малий і середній бізнес. Це будуть реальні життєві історії з успіхами й невдачами, щоб люди які це читають, впізнавали себе, не відчували дистанції».
Останній рік редакція мало працює над відео контентом, надалі планує відмежувати його від текстового контенту. Олексій каже, попри те що відео набирають більше переглядів, текстова журналістика має бути, бо робиться швидше. Крім того, відео не завжди можна дивитись, а читати зручно у більшості випадків.
«За статистикою багатьох ресурсів найбільше читають не авторські матеріали, а новини про ДТП, вбивства, приїзд Винника чи факапи політиків. Крім того, деякі ЗМІ приділяють багато уваги тим, хто на це не заслуговує, наприклад, політикам. Їх зробили ключовими ньюзмейкерами. Ми ж хочемо розповідати про людей і місто в якому вони живуть, принаймні я хочу щоб так було на “Громадському”».
Photo by Pierre Châtel-Innocenti on Unsplash
