Креативні кейси від Platfor.ma.
Інтернет-видання Platfor.ma стартувало 2010 року як ресурс із афішами культурних заходів. У фейсбуці тоді ще не існувало опції для створення подій, тож засновники поставили собі за мету звести організаторів івентів з відвідувачами. «В такому форматі ми проіснували до Майдану і зрозуміли, що просто друкувати анонси замало, — говорить директорка Platfor.ma Марія Фронощук. — На існуючий ресурс ми надбудували інтернет-журнал зі слоганом “Перевинайти Україну”». Основну увагу команда приділяє розвитку культури та інноваціям. Окрім цього, їй вдалося вийти за межі власної аудиторії, що переважно проживає у великих містах України, і реалізувати великі медіапроєкти разом з партнерами. Про роботу і цінності Platfor.ma Марія Фронощук розповідала учасникам ІІІ форуму «Я — громадянський журналіст» від «Накипіло».
Реальність — це хаотичний інформаційний простір. Він переповнений новинами, відео та рекламою. Як через нього пробитися? Увага споживачів — це найцінніший ресурс, за який змагаються всі: компанії, виробники, ЗМІ.
Правила змінилися, а не всі це помітили. Тому десь більше трьох років тому ми створили креативну лабораторію Platformagic, яка допомагає організаціям, що працюють над позитивними змінами в Україні, створювати ціннісну комунікацію. Ми ж любимо експериментувати і робити неможливе.
«Хто сказав, що це неможливо?!», — виклик, який постає перед нами найчастіше. Наприклад, хто сказав, що молодь не можна зацікавити історією? Ще на 25-ту річницю незалежності ми зробили проект Україна в Фейсбуці, у якому показали визначні події з історії України в форматі постів у цій соціальній мережі. Хрещення Русі ми представили як Християнство-Бакет-челендж. А другу світову війну як подію у фейсбуці, яку створив Гітлер.
Або хто сказав, що українців не можна зацікавити розумним споживанням? Така вже людська психологія, що якщо людині вказувати на якийсь її недолік, наприклад, колекціонування пакетів з магазину, то вона буде чинити спротив і ухиляється від відповідальності. Ми ж знайшли дієвіший спосіб привернути увагу до проблеми: разом із ОLХ, що виступають за розумне споживання, придумали шкідливі поради.
Ми не маємо великих бюджетів, але до проєктів намагаємося залучати партнерів, які мають ті ж самі цілі й цінності, що й ми. Якщо до нас прийде олігарх і просить зробити якусь вигідну для нього медіакампанію, то ми йому відмовимо. Так само принципово не працюємо з виробниками айкосів та алкоголю.
«Розслідування — тільки для фанатиків» — сказали не ми. Але це дійсно дуже складний жанр, який потребує багато зусиль і зосередження, та ми придумали проєкт Страшні історії для корупціонерів, аби привернути до нього увагу. Страшні історії читали навіть ті, хто ніколи не цікавився розслідуваннями.
На вибори цьогоріч зареєструвалося понад 40 кандидатів. Навіть маючи величезне бажання вивчити досконало їхній бекґраунд, виборцям довелося б згаяти багато часу. Тож ми створили «тіндер» усіх політиків — Поліtinder. Крім цього, ми вже давно хотіли якось обіграти пиріжки з «Ярослави» (відомої київської пиріжкової). І зробили тест Вгадай, з чим пиріжок. Головна ідея: кандидата слід обирати свідомо — не за обгорткою і зовнішнім виглядом, а за наповненням.
Після оголошення результатів виборів ми передбачили, що активізуються хейтери і почнуться онлайн-війни, тому вирішили розробити інструкцію евакуації з фейсбука. Ми взяли справжню інструкцію з літака, запросили дизайнера і попросили її апгрейднути. Найцікавіше, що хтось з читачів навіть роздрукував і повісив її в офісі компанії «Фейсбук».
Хто сказав, що лікарі не можуть знайти спільну мову з пацієнтами? Разом із Всесвітньою організацією охорони здоров’я ми вирішили нагадати про проблему резистентності бактерій до антибіотиків у формі лікарського репу. Вмовили кращого епідеміолога України і ще кількох лікарів зачитати реп про антибіотики. Ми хотіли, щоб виглядало так, ніби лікарі самі зняли і змонтували цей ролик. Він був дуже актуальним: його репостили, показували телеканали, хоча ми зробили лише пост у фейсбуці і робили рекламу. Чому це тоді спрацювало? Бо реп був дуже популярний, всі його читали. Крім цього, проєкт вийшов дуже щирим, з акторами це так не спрацювало би.
Коли нам говорять, що молодь не можна зацікавити українською літературою, ми відповідаємо: «Ми ще побачимо». Ідея осучаснити письменників не нова. Ми ж вирішили до Книжкового Арсеналу створити проект Літтату — тимчасові татуювання з відомими цитатами українських письменників. Тут не впорався б звичайний дизайнер, тому ми знайшли тату-майстрів, які намалювали ескізи. Потім ми їх оцифрували і зробили перебивачки. Нам важливо було показати зв’язок з сучасністю. «Вічний революціонер» Івана Франка зображений на фоні палаючої шини, адже ми просто не могли не використати символ Революції Гідності. Багато відомих людей підходили до нашого стенду, на якому було й справжнє тату-крісло, по наліпку — від політиків нової хвилі до письменників. Але найприємніше було, коли одна з наших читачок повезла комплект «Літтату» на урок української літератури в сільську школу на Черкащині. Це точковий вплив, але хочеться вірити, що він був. А для глобальних змін потрібна системність.
Медіаграмотність в Україні на низькому рівні. Наша реальність — це епоха фейків, постправди та шаленого потоку інформації. Орієнтуватися у цьому важко, тим паче після напруженого робочого дня. Тому ми вирішили допомогти: наш проєкт Вигравайно! мотивує мислити критично через стимулювання винагородою. Принцип роботи простий. Спочатку редакція обирає актуальну тему та розкриває її у матеріалі. Це можуть бути теми про принципи влаштування держави, права людини, здоров’я та медицину — тобто такі, базові знання з яких є важливими для того, щоб нормально аналізувати життя суспільства. Після матеріалу ми пропонуємо читачам пройти тест та відповісти на запитання з цієї теми. Користувачі не бачать, чи правильно вони відповіли, а результати публікуються за тиждень. Серед усіх, хто правильно відповів на всі запитання тесту, розігруються коштовні призи: авіаквитки, плазмовий телевізор, розумний робот-пилосос та інші. Аби зробити з нагородження дійство, ми ведемо прямі трансляції у фейсбуці.
До того ж, у проєкті ми використовуємо одразу кілька мнемонічних прийомів. По-перше, це тести: дослідження підтверджують, що коли ви читаєте якусь історію, а потім відповідаєте на запитання про неї, то запам’ятовуєте і розумієте цю історію краще. Це відбувається тому, що ви одночасно і згадуєте засвоєну інформацію, і застосовуєте її на практиці. По-друге, через гумор: історію, що викликає емоції, людина запам’ятає краще, ніж сухі факти. По-третє, через просту подачу та приклади: ми пишемо живою мовою та спираємося на реальний досвід, що вже є в аудиторії.
В усіх трапляються факапи і ситуації, коли опускаються руки, та найважливіше розуміти, що працюєш недарма і дійсно щось змінюєш. Щоб знати, чи це дійсно так, ми завжди встановлюємо собі KPI — ключові показники ефективності. Наприклад, випустили ми проект про права жінок і на нього відреагували 1000 людей. Це провал чи успіх? Усе залежить від того, якою була початкова ціль. Ми завжди ставимо чітку обчислювальну мету, і шукаємо оптимальний медіум, щоб її досягти. Ним може бути стаття, відео, звичайний пост або ціла кампанія з партнером, який допоможе більшій кількості людей дізнатися про проєкт.
Головне зображення Chris Barbalis on Unsplash
