Незалежний самвидав про мистецтво.
Минуло вже трохи більше двох років, відколи з’явився перший номер газети. За цей час вона знайшла шанувальників по всій Україні від Львова до Маріуполя. Засновниця та головна редакторка газети Ія Степанюк розповіла MediaLab про шлях медіа, важливість технічних консультацій, роботу з фрилансерами та постійний пошук нового.
Вибір формату
Коли проєкт стартував, видань схожих на газету «Esthète» не було взагалі. Засновниця зрозуміла, що ринок потребує чогось свіжого, нового, україномовного та не вузькоспеціалізованого.
Не йти в онлайн вирішили одразу. «Вибір формату був досить прагматичний. Я розуміла, що з онлайн-платформою ми успішно не зайдемо на ринок, тому що на той момент саме онлайн-платформи такого формату були. Нам залишалося визначитися між журналом і газетою, бо одразу вирішили, що це буде друк», ― розповідає Ія.
Обираючи формат команда вирішила, що великоформатна газета про мистецтво буде відрізнятися на полиці між інших друкованих журналів і притягувати увагу своїм виглядом.
Ще на початку видання вирішило працювати у форматі slow news — не просто надавати новини зі сфери культури та мистецтва, а глибше розповідати про те, що відбувається. Відштовхуючись від бюджету та ресурсів газету вирішили випускати раз на три місяці накладом 500 примірників.
Важливість консультацій
Найбільше труднощів виникло саме на підготовчому етапі. Ія розповідає, що наповнення газети бачила та планувала перед запуском чітко, а ось з технічні нюанси спричиняли проблеми. «Потрібно було все опановувати з нуля. Це зараз я знаю, що таке пухкість паперу і відсоток жовтизни, який папір як б’є фарбу, які підібрати фотографії, щоби вони краще лягли при друці, як яка машина б’є папір, скільки паперу потрібно замовляти», ― згадує Ія. Команда співпрацювала з технологами, консультувалася з працівниками друкарні, замовляла багато різних паперів та експериментувала. Кожна технічна дрібничка виявилася важливою. Ія радить завжди звертатися по допомогу до спеціалістів та технологів і пробувати, адже саме це забезпечить візуально якісний продукт.
Про команду та роботу з фрилансерами
Редакція газети немає сталого штату. Окрім Ії над нею постійно працює асистентка редакторки Дарія Мазурик та дизайнерка. Усі автори та фотографи, які дописують у газету ― фрилансери. Зазвичай їх шукає або Ія, або ж автори пропонують ідею чи готовий матеріал самостійно.
Координувати фрилансерів буває складно. Ія розповідає, що дуже важливо обговорювати чіткі дедлайни й не забувати давати час про запас. Треба передбачати, що в автора може щось статися й ця затримка суттєво вплине на роботу редакції, тому потрібно давати достатньо часу для матеріалу. Також Ія просить авторів показувати драфт і вносити зміни в нього. Це набагато спрощує процес редагування та роботи з новими авторами.
Для видання важливо, щоб автори матеріалів працювали у сфері мистецтва або були дотичними до неї. Проте писати без мистецької освіти про мистецтво ― можливо. Для цього Ія радить журналістам робити ретельний пошук та працювати з перевіреними експертами.
Про що та для кого
У попередніх номерах газети «Esthète» на титульній сторінці було визначення із тлумачного словника: «естет» — це прихильник відірваного від життя чистого мистецтва та естетизму. «Думаю, наші читачі ― саме такі люди», ― пояснює Ія.
Газета не є профільним виданням про мистецтво для мистецтвознавців. Її головна ціль — розповідати просто та доступно, щоби читати було цікаво всім. «Мене дуже тішить, що наша аудиторія — це і підлітки, і люди поважного віку. Одній нашій передплатниці за 70 років. Думаю, це через зрозумілість викладу, яка вирізняє нас серед інших видань. Люди розуміють про що вони читають», ― ділиться редакторка.
Видання має сталі рубрики. Наприклад, у АртНовинах редакція пише про мистецькі новинки сезону. Ія сама відслідковує цікаві події, часто пресрелізи надсилають митці, мистецькі організації або музеї. У центрі газети завжди є три або чотири ключові матеріали. Наступні матеріали вже логічно добираються під них. Починається газета завжди інформацією, яка легко вводить читача в концепт номеру, й закінчується також чимось легким.
У кожному номері є постер із роботою українського художника: «В останньому номері є робота Любомира Медведя “Евакуація. Літ метелика” й матеріал про музей модернізму. Ця робота буде центром експозиції однієї з залів. Відповідно ми зв’язалися з паном Любомиром Медведем і змогли зробити постер цієї картини. У сьомому номері в нас був великий матеріал про музей Дзиндри і відповідно на постері була робота Дзиндри, яка до того ніде ніколи не публікувалася. Ми говорили із вдовою пана Михайла та самостійно оцифровували картину».
Працюючи над матеріалами, редакція завжди напряму контактує із закордонними музеями та художникам для ілюстрацій чи коментарів. Фотографії для матеріалу про Monet Foundation, Альбертіну чи відкриття Лувру в Абу-Дабі їм офіційно надавали пресслужби.
«Коли ми писали про найбільший архів періодичних видання Хаймана в Лондоні, ми також звернулися до пана Хаймана, брали коментарі і просили ексклюзивні світлини. Тепер наша газета є також у цьому архіві, а наш матеріал висить на стіні у їхньому маленькому hall of fame», ― розповідає Ія.
Орієнтуватися на одну платформу
Із самого початку роботи редакція вирішила, що онлайн-версії газети не буде, тому на веб-сторінці газету можна тільки замовити. «Ми планували зробити контент, за який люди платили б на сайті й потім мали до нього доступ. Багато видань за кордоном так працюють. Якщо в нас будуть ресурси, то, можливо, в такий спосіб ми б і зайшли в онлайн-формат», ― каже Ія.
Окрім фейсбуку та інстаграму у видання є YouTube канал. Там можна знайти експериментальний проєкт газети ― відео-екскурсії експозиціями музею Труша, Львівським Національним Музеєм, музеєм українського мистецтва ХХ століття, меморіальним музеєм митця у Львові. Підписників і відео на каналі небагато й Ія наголошує на тому, що це був суто експеримент і далі створювати відео-формат видання не планує. «Ми б не хотіли розпорошуватися на різні платформи. Нам пропонували робити подкасти чи зайнятися YouTube-каналом, але в нас немає на це ресурсів. Тому ми вирішили якісно робити одне — нашу друковану газету. Краще докласти зусиль, аби газета виходила частіше, створити якийсь щомісячний дайджест. Нам цікаво робити акцент саме на друці», ― коментує Ія.
Фінансування та точки продажу
«Esthète» є прикладом indie press — незалежного самвидаву. Це особистий проєкт Ії і вона фінансує його Ія сама.
Що ж стосується точок продажу, то наразі газету можна знайти у Львові, Києві, Харкові, Одесі, Івано-Франківську, Полтаві, Ужгороді, Хмельницькому, Чернівцях, Запоріжжі, Кременчуці та Маріуполі. Ія розповідає, що перші місця у Львові обирали інтуїтивно. З деякими точками співпраця не вийшла й зараз газету там можна лише погортати, але не купити. «Мене дуже тішить, що в списку міст, де ми продаємось є Маріуполь, Кременчук. Що цікаво, Одеса й Київ продають більше газет ніж її рідний Львів,» ― каже редакторка.
Місцями продажу є кав’ярні, книгарні та артгалереї.
Головне зображення та ілюстрації надала редакція
