З контекстом, критикою і без спойлерів.
Коронавірус тимчасово скасував офлайн-фестивалі, але не кіно. Деякі кінофестивалі, як-от Docudays UA, перейшли в онлайн, альтернативою кінотеатрам стали автомобільні кінозали. Та вже в липні фільми можна буде переглянути на великому екрані у звичному форматі. Тож якщо ви хотіли писати про кіно, не варто відкладати ці плани. Розповідаємо, з чого починати і на що звернути увагу.
Навіщо писати про кіно?
Для початку ― про кіно можна не тільки писати. Можна ще й записувати подкасти чи знімати відео, робити ефіри в Instagram і TikTok. Та в будь-якому разі важливо розуміти, чим є кінокритика. Редакторка відділу «Культура» видання LB.ua Дарія Бадьйор пояснює: «Можливо, деякі етичні моменти спільнота кінокритиків ще прояснить, але дещо вже викристалізувалось: не спойлерити, не критикувати постать режисера, натомість ― фільм, бути об’єктивними». Вона вважає, що інтерес до кінокритики в Україні з’явився після Революції Гідності, після якої збільшили фінансування кіноіндустрії. Відповідно, кіножурналістика допомагає аудиторії розібратися, які фільми варті уваги і як розуміти те, що показують на екрані.
Колишня журналістка відділу «Громадське.Культура» Олександра Чернова разом з колегами і коліжанками писала спільні рецензії та знімає відео про кіно. За її словами, це була одна з найцікавіших рубрик для колективу і аудиторії. «Я за те, щоб про кіно писали і нішеві, і не нішеві медіа. Ця тема стабільно збирає непогану кількість відгуків та переглядів. Вона для нас важлива. І нам приємно висвітлювати кіно. То чому б ні?»
Як підготуватися?
Дарія Бадьйор переконує: всього знати не можна, але підготовка не завадить. «В ідеалі критик має бути достатньо ерудованим, щоб зчитати сенси, закладені режисерами», ― вважає вона. Перед переглядом нового фільму Дарія радить подивитися попередні роботи режисера чи режисерки, прочитати давніші рецензії. Якщо фільм ― це екранізація, то варто ознайомитися з оригінальним твором і переглянути інші фільми, зняті за ним. Також Дарія пропонує почитати інтерв’ю з командою й акторським складом.
Олександра Чернова радить читати спеціалізовану літературу, цікаві кіноогляди про конкретних акторів чи режисерів, вивчати стилі зйомки та монтажу, і обов’язково ― дивитися класичні фільми. Так ви навчитеся сприймати мову кіно: бачити невидимі раніше символи і прийоми, відрізняти якісну роботу. «Треба відучити себе відповідати “норм” на питання “як тобі фільм”, ― додає Олександра. ― Варто пояснити свої думки та відчуття, але без спойлерів, звісно».
Кінокритик Сергій Ксаверов вважає, що насамперед важливо переглянути фільм і розібратися з власними почуттями та думками щодо нього. І тільки потім ― порівнювати з думками інших і читати чужі рецензії. Наприклад, корисно читати американські позитивні рецензії на погано сприйняті фільми, адже інакші погляди в кінокритиці США бувають цікавими. «Потрібно урізноманітнювати свій досвід. Чим більше ви пхаєте носа у дуже різне за географією, поглядами, естетикою, часом створення, кіно, тим багатшу порівняльну палітру маєте. Те ж стосується і всього, що навколо кіно», ― пояснює Сергій.
Як не зіпсувати фільм текстом?
У відділі «Громадське.Культура» писали рецензії колективно: хтось зосереджувався на режисерській роботі, хтось на акторській грі, хтось на сюжеті. «Це допомагало зробити рецензії більш прикладними та цікавими», ― вважає Олександра Чернова.
Дарія Бадьйор наголошує, що писати про кіно можна по-різному: рецензія, огляд, інтерв’ю, аналітика про індустрію. Але в будь-якому разі важливо реагувати на запит аудиторії. У рецензії Дарія радить не йти за певною схемою опису роботи режисера, оператора й акторів, а намагатися донести до глядача власний погляд на фільм.
Сергій Ксаверов каже, що саме якісна кінокритика дає аудиторії розуміння фільму: «З критикою можна не погоджуватися, але вона має бути добре артикульованим поглядом на фільм, який розширює чи навіть змінює його сприйняття аудиторією».
Та написати без спойлерів складно, адже часто це суперечить самій сутності кінокритики. Американський філософ мистецтва Ноель Керролл вважав, що кінознавство намагається відшукати те спільне, що є у фільмах, та узагальнювати, а критика навпаки шукає відмінності. «Якщо критики повинні писати про оригінальні риси кіно, то відсутність спойлерів часто заважає це робити, ― продовжує Сергій. ― Тому критики вигадують евфемізми, аналогії та узагальнюють ― тобто пишуть із кінознавчої точки зору. Критика завжди існувала між Сциллою, де кіно як продукт чи досвід, який не можна псувати для інших, та Харибдою, де кіно як мистецтво, яке не можна зіпсувати нічим».
Немає жодного правила про те, як можна описувати персонажів, додає Сергій. Іноді характер героїв і стосунки між ними ― це не найцікавіше, що є у фільмі. Наприклад, у фільмах Майкла Бея, який зняв «Трансформери». А можна спробувати аналізувати мотиви і функції героїв. «Важливо визначити, яка ваша думка є центральною. Формат рецензії не дає достатньо місця, щоб сказати про фільм усе», ― вважає Сергій.
Як зберегти баланс і чи потрібно цього прагнути?
«Дивлячись фільм, ми нічого не знаємо про наміри та бачення його творців. Вони не пояснюють нам значення після титрів. Між нами є сам фільм. Тому ми маємо так багато різних думок з приводу фільмів», ― вважає Сергій Ксаверов.
Він вважає, що не треба вгадувати наміри та задуми авторів. Як казав Тарантіно, якщо ви можете сказати це одним реченням ― скажіть, не обов’язково знімати про це кіно. Сергій пояснює: «Фільм не є просто сукупністю ідей, це й аудіовізуальне мистецтво. Це чужий досвід, який передається нам з екрану. Ми, глядачі, робимо його своїм. З цього можна зробити висновок, що будь-яка критика збіднює цей досвід, бо звужує все багатство фільму до умовних 10 тисяч знаків. Це правда, але це необхідний діалог для формулювання та закріплення цього досвіду. Різноманітність збагачує».
Сергій вважає, що неможливо відмежуватися від оцінок інших, але й шукати там думки для власної рецензії не варто. Є, звісно, критики, що завжди проти всіх ― наприклад, американець Ермонд Уайт. Але найліпше під час написання тексту відштовхуватися від того, у що ви вірите.
Олександра Чернова каже, що колектив редакції кожну рецензію супроводжує словом «суб’єктивна». «Я завжди шукаю щось хороше, хоча й не завжди знаходжу. Так було із фільмом про Василя Стуса “Заборонений”. Ми вийшли з кіно страшенно розчаровані, але знищити критикою команду, яка працювала над створенням фільму ― не ціль. Ми усі хочемо, щоб наше кіно ставало краще, саме тому поруч із зауваженнями має бути й пропозиція. А от протилежний приклад ― фільм “Мої думки тихі”, від якого всі співавтори рецензії були у захваті. Ми намагалися знайти й мінуси».
Та Дарія Бадьйор радить бути чесними: якщо фільм бездарний або там, на вашу думку, немає вад, то не треба вигадувати щось, щоб зберегти баланс. «Якщо ви чесний критик, ви не будете писати лише для того, щоб написати, а кожне судження зможете підсилити аргументами».
Критикувати варто й українське, і патріотичне кіно ― якщо аудиторії треба детальніше пояснити, чому фільм «Кіборги» не працює, то слід зосередитись на цьому. «Якщо ми будемо ставитись до патріотичних фільмів не так, як до інших, то таким чином легітимізуємо дискурс, згідно з яким це кіно якось відрізняється від іншого. Але насправді критик пише про кіно як про мистецтво, як про твір, який виражає ідею художніми засобами. Якщо патріотичний фільм цього не робить, а просто спекулює на емоціях глядачів, то про це треба писати».
Головне зображення Sandro Katalina
