Чи шкодить журналістика психологічному здоров’ю?

Якщо журналіст після знайомства з новими людьми шукає про них інформацію в соцмережах, якщо під час дискусії просить навести принаймні два незалежні і достовірні джерела інформації, якщо шукає помилки в заголовках, а у відпустці намагається провести розслідування, це може бути ознаками професійної деформації. Впізнали себе?
Вікторія Гончаренко поспілкувалася з колегами про те, як робота змінює їхнє приватне життя і психологічний стан, а у психологині дізналася, як захистити себе від негативного впливу. 

Професійна деформація

Кожна професія накладає на людину певні шаблони сприйняття, мислення та поведінки. При професійній деформації соціальна роль, яку виконує людина, настільки закріплюється, що залишається і в особистому житті. Навіть вдома або серед друзів людина не перестає бути журналістом чи редакторкою, що шкодить особистим ролям, наприклад, матері, батька, чоловіка чи дружини.

Професійна деформація призводить до того, що людина оцінює все з єдиної точки зору. Почуття також деформуються, наприклад, в трагічних ситуаціях втрачається здатність співпереживати.

Може здатись, що поняття «професійна деформація» має винятково негативний сенс. Однак, з іншого боку це цілком закономірне явище, адже люди схильні вибирати заняття, які підходить характеру. Працюючи в певній сфері людина вдосконалюється і стає фахівцем. Приналежність до певної професії, дозволяє групі людей заявляти про проблеми в роботі, потреби і виклики, психологічний та моральний тиск, стрес таким чином ці проблеми легше вирішити.

«Робота вимагає жертв»

Софія Скиба в журналістиці  понад 8 років, спершу працювала на місцевому криворізькому телеканалі «Рудана», де займалась авторськими проєктами. Згодом пішла працювати головною редакторкою інформаційної агенції «Перший Криворізький». Редакція спеціалізується переважно на новинах, але зараз працює й над матеріалами у напрямку журналістики рішень, судовими репортажами, розповідає про спортсменів та соціальні ініціативи. 

«Інколи дивлюсь на статистику переглядів матеріалів і засмучуюся, бо можна витратити тижні на створення хорошого матеріалу і його подивиться набагато менше людей, ніж новину про ДТП», — каже Софія.

Хоч в редакції є графік роботи, доводиться працювати й у вільний час. Якщо стається щось непередбачуване вночі або на світанку, журналісти завжди на виїзді, у вихідні теж. Втім, якщо журналісти виконали запланований обсяг роботи, або потребують відпочинку, можуть піти раніше. 

«Не можна бути журналістом із 09:01 до 17:59 із перервою на обід, журналістика часто вимагає жертв. Проте, я прошу колег не висиджувати “офісні години”, адже знаю, що кожен із команди готовий перервати побачення, пожертвувати вечерею із родиною заради проєкту. Скоро вибори й боюсь уявити якими будуть наші робочі дні», — говорить Софія.

Для того щоб перемкнутися, Софія інколи змінює вид діяльності: не вичитує 24/7 публікації, а сама пише матеріали. Попри всі мінуси, роботу свою любить, бо відчуває віддачу аудиторії — повідомлення, листи, дзвінки в редакцію. Журналісти іноді консультують людей: куди звернутись із проблемою у будинку, у школі, дитсадку, на виборчій дільниці. Для локального медіа важливо бути корисними своїй аудиторії. 

Професія сформувала прискіпливість і критичність. Водночас вона дозволяє на власні очі бачити те, що відбувається у місті й не лише реагувати самій, а й спонукати інших бути активними громадянами. Щоправда, бувають дні, коли все навколо здається згустком відчаю. 

«Складно було працювати коли почався карантин, коли поруч не було колег. Всередині колективу ми проговорюємо проблеми — робочі, особисті, загальноміські чи державні. Так підтримуємо один одного, а це допомагає менше стресувати», — розповідає редакторка.

В роботі часто доводиться зіштовхуватись із емоційно складними ситуаціями: одного разу на навчаннях резервістів волонтер поранив колегу Софії, було й таке, що з рук намагалися вихопити камеру, вибивали телефон, щоб завадити роботі. 

«Щоб пережити це, варто сприймати роботу як частину життя, але не все життя. Мені допомагає плейбек-театр «Ехо» (один з видів соціального театру в якому глядачі розповідають свої історії, а актори їх одразу грають), я часто розповідаю про щось робоче. Крім того маю психологиню із якою консультуюсь з особистих і робочих питань. Хотіла б, щоб у всіх редакцій були такі фахівчині/ці», — каже Софія.

Проблеми редакцій

Редакція видання «КиевВласть» працює в режимі 24\7, проте має внутрішні правила, які захищають межі приватності героїв чи журналістів. Журналісти телефонують за коментарями після 20:00 чи у вихідні лише в надзвичайних ситуаціях і перед цим намагаються сконтактуватись з героями через месенджер або пошту. Професія змінює буденне життя, тому є ризик стати більш прискіпливим і недовірливим, вважає шеф-редактор видання Ігор Дармостук.

«Автоматично роздивляюся людей і автівки на вулиці. Виробилася звичка задавати багато запитань, зауважую, що інтерв’юю продавців товарів, послуг, сервісів, лікарів. Коли дізнаюсь про надзвичайну ситуацію в місті, перше, що думаю: чи ми вже зробили про це новину. Став набагато цинічнішим, недовірливим і в’їдливим. Щоправда, легко дивуюсь та захоплююсь, але одразу починаю міркувати, як про це диво гарно написати текст і кому з журналістів доручити його готувати», — розповідає Ігор.

«Я відстоюю таку позицію, що кожен власник медіа має робити своєму колективу медичну страховку, яка б покривала психологічну допомогу. Коли ми перейшли на дистанційний режим, застрахували всіх співробітників. Не знаю чи користувались вони психологічною допомогою, але страховий поліс її передбачає», — говорить Ігор.

Він у журналістиці понад 20 років, щоправда, в робив невелику перерву, бо хотів спробувати себе в іншій сфері, однак повернувся. 

«Журналістика — це не професія, а стиль життя. Я розмірковував, чим би ще міг займатися… Вирішив, що хотів би викладати журналістику».

Кар’єра для допитливих

Олена Нечвідова працює в журналістиці майже 20 років. Спершу дописувала як громадська активістка до місцевих газет, потім працювала журналісткою в місцевому радіо, зараз працює журналісткою та редакторкою суспільно-політичної програми в філії суспільного мовлення «UA: Карпати». Часто досліджувала політичні питання, через що відчувала тиск влади. 

«Коли обирала професію, розуміла що хочу змінювати світ. Завдяки журналістиці можна будь-яку сферу зробити зрозумілою для всіх. Мені подобається долати стереотипи, ставити незручні питання. Але я відчуваю, що для цього постійно мушу рости», — говорить Олена.

Зі складнощами в роботі зіштовхнулась на старті кар’єри, адже була з двома маленькими дітьми. Спершу забагато працювала вдома і мало часу приділяла родині. Фізична втома з’явилась коли змінила місце роботи — доводилось кілька годин витрачати на дорогу. Складно було навчитись керувати своїм часом, чітко розділяти його між сім’єю і роботою.

Під час роботи з важкими темами Олена намагається дистанціюватись. 

«Допомагають відволіктись прогулянки і природа. Кілька разів зверталась до психолога: спершу це був професійний інтерес, експеримент, і він вдався. Психолог задавав такі запитання, які допомогли мені розібратись у собі», — каже журналістка.

Коли робота шкодить

Фахівчиня Центру психічного здоров’я та травмотерапії «Простір надії» Олена Купріян говорить що плюси й мінуси професії залежать від того наскільки гнучко їх сприймати. 

«Наприклад, ненормований графік може бути плюсом, бо дозволяє працювати тоді, коли зручно, але він перетворюється на мінус, якщо людина не зважає на себе, недосипає, перестає дбати про інші аспекти життя, сім’ю, друзів. Професія може бути одночасно тим, у що людина вкладає свою енергію, і тим, з чого черпає її», — розповідає Олена.

Коли ми захоплені роботою, то можемо й не помітити проблем. Тому важливо звертати увагу на те що кажуть близькі: скаржаться на якусь зміну в поведінці, на брак спілкування. Навіть на такі поради, які вас будуть дратувати, типу «тобі пора відпочити», «ти не на роботі, розслабся», «у тебе вихідний, не дивись новини».

Людина може перепрацьовувати чи надто переносити роботу в особисте життя з різних причин: прагне бути кращою, відчуває покликання, або ж боїться помилитись, не задовольнити очікування інших.

Для того, аби бути в гармонії зі своєю професією, варто:

Розділяти особисте і професійне життя. Можна любити свою роботу, але від неї не має страждати якість ваших сімейних чи дружніх стосунків. Спробуйте знайти інтереси поза роботою, щось, заради чого вам іноді захочеться піти з офісу швидше.

Зважати на свої фізіологічні і психологічні потреби. Добре спіть, дотримуйтеся режиму дня, харчуйтеся правильно і відпочивайте. 

Накопичувати і поновлювати ресурси. Сил можна набратися від походу у театр, на концерт, від занять спортом, спілкування з друзями, прогулянки, музики. Тому проводьте час різноманітно і знайдіть те, що вас зацікавить і не буде вашою роботою. Будь-які заняття, які розвантажують нервову систему і наповнюють енергією, захищають від вигорання. Якщо у вас мало таких джерел енергії, або ж воно тільки одне (і, до того ж, це робота), то ви залежні. 

Розпізнавайте причини поганого самопочуття. Звертайте увагу, коли на вас тиснуть або знецінюють. Не бійтеся шукати більш здоровий колектив. 

Приймайте свої емоції. Під час роботи над важкими темами не перейматися не можливо, тому не треба намагатися позбутись емоцій. Їх потрібно прожити. Якщо справитися з ними складно і ви страждаєте, краще звернутись до фахівця. 

Турбуйтеся про колектив. І приймайте турботу. Якщо ж у колективі є психолог, це позитивно позначиться на якості життя працівників. 

 

Львівський Медіафорум у партнерстві із Центром психічного здоров’я та травматерапії «Простір надії» УКУ надає можливість українським журналістам отримати безкоштовну психологічну підтримку онлайн.

Звертайтесь за телефоном 097 416 94 94 (з понеділка по п’ятницю з 9.00 до 18.00), або пишіть на адресу: prostirnadii@gmail.com. Консультації індивідуальні, учасникам гарантується повна анонімність.

 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».

 

Головне зображення Chris Barbalis

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.