Уявіть, що акула з повісті «Старий і море» — ваша домашня улюблениця.
Видавництво ArtHuss переклало і видало гру Емілі Кемпбелл та Гаррі Аултона «Кілька рядків щодня: 52 підказки, як нарешті зважитись писати». Нам стало цікаво, чи буде вона корисна для журналістів, репортажистів, редакторів, авторів-фрилансерів, тому ми вирішили оглянути її. Видавництво теж зацікавилося думкою людей, які пишуть щодня, але не кілька рядків, а багато-багато сторінок, тож ми отримали кілька ігор. Зараз ви можете прочитати кому і чим вони стали у пригоді.
Повернутися до практики
Я трохи відвикла писати.
Як редакторка я рідко стикаюся з чистим аркушем. Працювати з готовим текстом для мене легше — немає розгубленості перед розривом між власними думками і порожнім гугл-документом, у якому їх треба викласти. Страждаю від того, що не можу почати, але частіше — закінчити власні тексти. Редагування — наступний після написання етап. А я іноді намагаюся редагувати текст, якого ще немає: так думки залишаються в голові в компанії з сумнівами чи варті вони того, щоб ними ділитися.
«Кілька рядків щодня» повертають з роздумів і сумнівів до практики.
Мені гра задала ритм. Коробка з картками стоїть біля ноутбука — щодня я витягаю нову картку і роблю нову вправу. Саме так можна виховати звичку писати регулярно і про різне. Я сподіваюся, після 52 карток так і буде.
Писання стало невеличкою щоденною грою, бо коли треба знайти схоже у «Гаррі Поттері» і «Зоряних війнах» та написати історію зі схожим сюжетом, то це весело. Весело наслідувати стиль Мері Шеллі і писати про свій поганий вчинок так, вона описує монстра, створеного Віктором Франкенштейном. Весело описувати домашнього улюбленця так, як Ернест Гемінґвей описував акулу у повісті «Старий і море».
Є вправа на вигадування заголовку — важко уявити, що це може бути весело, так? Однак просте завдання придумати кілька заголовків до однієї історії, акцентуючи на різних моментах: на герої, на емоції, яка рухає сюжет, на місце дії, або ж через заголовок показати історію як абсурдну, дає в інвентар різні підходи до заголовкотворення.
У роботі журналістів завдання не закінчуються. Після п’ятдесят другого буде п’ятдесят третє і далі-далі. Але якщо замість завдань маєш якусь розмиту мету, то її важко досягти.
Не припиняти спостерігати
Ця настільна гра дуже зручна передусім тому, що вона завше під рукою. Для того, щоб вкотре потренувати свої письменницькі навички чи запропонувати це комусь із друзів та колег, мені не потрібно відкривати гугл-документи, шукати в закладках відкладені вправи чи поради. Натомість гра весь час у полі мого зору, до неї хочеться частіше повертатись, аніж до папок на робочому столі ноутбука чи до прослуховування чергового онлайн-тренінгу з письменницької майстерності. Вважаю це великою перевагою.
Вправи, які пропонує настільна гра, я б не розділяла їх на «складні» та «прості» завдання, як це зробили автори. Мені видається, що кожна вправа у певній мірі складна за формою, сенсом, фактурою, вимогою до мислення. Вона змушує багато міркувати та бути антропологами. Ось, наприклад, перше завдання спочатку видається надлегким і зрозумілим. Починається так: «Уважно подивіться у вікно. Що ви бачите? Вулицю великого міста? Парк або стадіон? Дитячий майданчик, сад, а, можливо, океан?».
Для мене як для журналістки та письменниці момент спостереження з вікна є одним із важливих елементів чи вправ для написання будь-якого тексту. Це круто тренує уяву, пам’ять, розуміння простору, в якому знаходишся. Спонукає вивчати ландшафти, які оточують, фіксувати деталі зблизька та на великій віддалі. Водночас початкова вправа з описовими нарисами про те, що за вашим вікном є рівнозначною завданню, наприклад, про спільне сюжетне ядро «Марсіянина» і «Робінзона Крузо», яким і завершується тренаж настільної гри.
Гадаю, вона стане у пригоді усім, хто вправляється зі словами, власною уявою та спостерігає.
Єва Райська, репортажистка, письменниця
Не загубитися у рутині
Напис на коробці гри обіцяє, що ви наважитеся писати. Але я бачу в ній користь навіть для тих, хто вже пише багато й кожного дня.
Коли письмо — ваша щоденна праця, дуже легко загубитися в рутині й перестати креативити. Ви просто пишете — так, людською мовою, логічно й просто пояснюєте складні речі, але вам вже не особливо цікаво. Звісно, не всі тексти дають можливість проявити власний стиль, не всі теми захоплюють. Але чудово, коли таких небагато.
Мені гра допомогла згадати, чому я вирішила писати. Вправи нагадують, що креативити — не страшно; спонукають придумувати дивовижні образи та смішні історії. Мені сподобалось, що вони розділені на кілька рівнів. Залежно від того, скільки у вас часу та який настрій, можна обрати картку з легкого, середнього, складного чи надскладного рівня.
Завдання різноманітні, тому не набридають. Придумати асоціації, дотепні фрази для розмови з незнайомцем, написати продовження історії з дивним початком і навіть переписати сюжет відомих фільмів — це можна робити не тільки для саморозвитку чи навчання, але й для розваги з друзями.
Анна Соха, редакторка спецпроєктів у Vector
Кілька рядків після 15 тисяч символів
За картки я взялася після роботи — майже опівночі. Сьогодні позаду було два дописаних тексти для бізнесу. Один про модернізацію IT-інфраструктури у страховій компанії, інший — про оптимізацію найму лінійного персоналу. Це десь 15 тисяч символів. Подумки я посміялася з фрази «кілька рядків щодня», і подивилася на першу картку.
Відразу скажу, що до гри ставилася скептично — як і до всього, що обіцяє «навчити писати легко». Думала, напишу зараз про те, що нічого мені не зайшло і це таке, забавка. Але ці думки були хіба що до занять за картками, і справжнє враження виявилося взагалі інакшим.
Гадаю, що ці картки найкраще підійдуть журналістам, які пишуть репортажі та нариси. Але загалом це хороша нагода вийти за свої усталені шаблони письма, і подивитися трохи ширше. Бо коли працюєш в одному форматі, або з одними темами, рано чи пізно ловиш себе на думці, що просто переписуєш те саме різними словами. Ця гра допоможе освіжити свій погляд на писання, і знайти інші підходи та згадати слова, якими зазвичай не користуєшся.
Тетяна Гонченко, фрилансерка
Писати трішки довше
Почну з організації самої гри. Вона невеличка, складена у форматі книжечки, але картки-сторінки не закріплені. Сподобалося, що є чіткі межі між рівнями складності. При цьому завдання повторюються на наступних рівнях, але стають складнішими — так можна відчути ускладнення своїх навичок (отриманих під час гри чи вже наявних). Це дуже помічне, коли часом думаєш «писати всі можуть, це легко, нічого особливого не роблю». Неправда.
Що ж до самих завдань, то вони демонструють деякі письменницькі чи журналістські аксіоми — які все ж забуваються. Наприклад, є картки, які пропонують писати про певну ситуацію впродовж 3 хвилин, 5 хвилин, а наступному рівні уже впродовж 10 хвилин. Вони показують, що чим довше працюєш над конкретним епізодом, тим більше деталей можеш згадати/вигадати, тим більш повно описуєш подію. Тож висновок простий, але корисний: іноді треба трішки довше писати.
Однією з вправ, яка сподобалася, був опис предмету, не називаючи його. Наприклад, для опису зеленого яблука були заборонені слова «яблуко», «зелене», «фрукт», відсилки до Адама і Єви. Добра розминка для мізків і хороша вправа для письма — не обирати очевидний опис. Зазвичай я для цього користуюся словником синонімів (справді просто відкриваю словник, забороняючи собі вживати певне слово). Так само добре працює вправа зі словами, які римуються — дібрати 12 слів до, наприклад, «глина». З кожним словом стає дедалі цікавіше. Знаходяться менш банальні та рідше вживані, але більш фактурні.
Інша вправа з картинками — створення невеличкої історії на один абзац, У якому вагому роль відіграли б усі три зображення. Наприклад, черепаха, камені й ромашка. Це добре тренує фантазію й увагу до деталей — завдяки їм вибудовуються зв’язки між неочевидними діями чи ситуаціями.
Одне з завдань, яке допомагає працювати з деталями в тексті — описати предмет й процес, який він виконує. Треба було зробити його якнайбільш детальним. Врешті такий розбір до дрібниць допомагає побачити самі дрібниці — деталі, які можна використати окремо, не застосовуючи всього опису. Також ці завдання показують важливість досвіду автора чи авторки — неможливо описати, як працює весло, якщо не спробувала ним користуватися або ж не переглянула мільйон відео, у яких ним гребуть.
Завдання найскладнішого рівня навчають працювати не з текстом як набором слів і речень, а як з цілісним твором, який має містити характери, думки, ідеї. Наприклад, можна спробувати поселити героя з якоїсь історії в народну казку. Тут треба працювати з рисами, особливостями мови, вгадати поведінку за незвичних обставин, підібрати особливі слова для різних людей і характерів.
Інша вправа — наслідування стилю інших письменників і письменниць. Підказки на картці дозволяють зрозуміти, як варто аналізувати структуру речень, лексику, чергування опису зовнішнього та внутрішнього.
Найскладніше завдання — написання окремих історій. Це дві останні вправи гри. Наприклад, треба написати оповідання за принципом «Гаррі Поттера» та «Зоряних війн», у яких сирота навчається керувати прихованою силою, щоб перемогти зло. Це навчає роботі з текстом як з надідею, що може бути універсальною у будь-якому форматі та жанрі. Це те, що називають роботою з архетипами — більше про яку можна почитати в «Герой з тисячею облич» Кемпбелла чи в «Чотирьох циклах» Борхеса.
Важливо, що багато треба писати про себе — спогади, знайомі, колеги, щоденникові записи. Це дозволяє застосувати під час написання рефлексію. Стає добре помітно, про що ти думаєш. Наприклад, у мене під час виконання вправ з’являлися «холодна війна», «Аушвіц» і «Пітер Померанцев». Ну і я не змогла виконати завдання про шість дотепних фраз для знайомства на вечірці — це теж доволі красномовно.
З недоліків — неможливо виконати деякі завдання. Наприклад, коли треба було переказати сюжет роману — відомого, але я його не читала. Так само складно виконати його, коли не пам’ятаєш, чим же все закінчилося.
А загалом для мене найбільш корисним було розуміння себе в процесі написання. Я відчула, що в голові забагато слів й інформації, немає простору для того, щоб вигадати щось нове, що не стосується моїх інтерв’ю чи прочитаного. У такому стані важкувато підібрати слова, що є саме твоїми. І в такому випадку ця гра — дуже хороший маркер втоми й інформаційного перевантаження.
Що ж стосується журналістики, то, думаю, найкраще ця гра пасуватиме людям, які працюють у жанрі репортажу. Адже допомагає працювати і з різними складовими тексту, і з персонажами та персонажками, і з власною здатністю створювати сюжети.
Оксана Расулова, репортерка LB.ua
Ілюстрації надало видавництво
Головне зображення Francesco Gallarotti
