Наратив Qirim

Як повернути тему Криму в українське інформаційне поле?

23 серпня в Україні відбувся установчий саміт «Кримська платформа» — перша подія з початку анексії півострова, про яку почали масово говорити на міжнародному рівні в контексті повернення Криму Україні. 7 років до цього тема деокупації поступово зникала з українського та міжнародного інформаційного простору. На VIIІ Lviv Media Forum Любов Цибульська з Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, Алім Алієв з Українського інституту та журналіст НВ і Крим.Реалії Павло Казарін розповіли, які наративи будуються навколо новин про Крим та як повернути кримську тему в український порядок денний. 

Нові формати

За останні кілька років тема Криму періодично виринала в українських медіа — здебільшого на День кримського спротиву російській окупації (26 лютого), День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу (18 травня) та День кримськотатарського прапора (26 червня). На міжнародній арені новини про півострів почали з’являтися ще рідше. Тенденцію зруйнував саміт 23 серпня, який став не тільки політичною платформою, де обговорюється питання механізму деокупації, але й чинником, який повертає Крим в інформаційний простір.

«Вже близько 50 країн світу написали про Крим та саміт, що, очевидно, є яскравим початком. Я навіть не пам’ятаю, коли востаннє бачив таку кількість іноземних журналістів в Києві. І зараз для мене найбільше питання в тому, яким чином ми будемо тримати цей порядок денний», — ділиться враженнями Алім Алієв. 

Український інститут займається культурною дипломатією, яка є soft power, що охоплює роботу із громадянським суспільством, культурою, комунікацією та академічними програмами (hard power — політика та економіка). Soft power дозволяє говорити про складні теми через сучасні інструменти. Наприклад, Український інститут у партнерстві з Ukraїner запустили проєкт «Рідний Крим»: відзняли 4 історії від Олега Сенцова, Джамали, Мустафи Джемілєва та Ахтема Сеітаблаєва у VR. 

«Така подача імплементувалася як всередину українського читача, так і вийшла на міжнародну аудиторію. Ефект дало те, що ми говорили людською мовою та через персональні історії», — продовжує Алім Алієв. 

Тема порушення прав людини, з чим щодня стикаються жителі тимчасово окупованого Криму, є вкрай важливою, однак аудиторії втомлюються слухати про це. Роль медійників — залишати цю тему на слуху. Для цього Український інститут вигадав нову подачу — поєднати медійну комунікаційну компоненту та тему прав людини з документальним театром. У документальному перформансі «Крим, 5-та ранку» не будуть грати професійні актори — ними будуть лідери думок. Прем’єра відбудеться в Україні, та надалі творці проєкту хочуть показати виставу за кордоном, де акторам вже будуть місцеві лідери думок — аби залучити локальну аудиторію. 

«Після того, як звільнили Олега Сенцова, Сашу Кольченка та Ільмі Умерова, про інші імена почали забувати. Тому через комунікаційно-інформаційно-культурні проєкти ми хочемо повертати ці імена в порядок денний», — наголошує Алім. 

Напрямки роботи 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки працює у системі передового досвіду — пропонують експертизу з питання гібридних загроз на державному рівні. Робота відбувається у трьох напрямках: стратегічні комунікації, протидія дезінформації та адвокація зусиль держави та громадянського суспільства на міжнародній арені. На думку Любові Цибульської, тема Криму інтегрована у всі три гілки, адже те, що робить Росія стосовно Криму, має робити й Україна.

Для легітимізації Криму Росія активно працює у чотирьох сферах. В політичному напрямку РФ запрошує міжнародних політиків відвідати півострів та організовує вручення премій іноземцям на території Криму, а окупаційна влада півострова виступає на міжнародних подіях. 

«”Кримська платформа” — це крута ініціатива, але потрібно розуміти, що Росія веде систематичну роботу з легітимізації Криму. Тому такі ініціативи як саміт не мають бути спорадичним актом», — говорить Любов Цибульська. 

До економічного напряму відносять заведення міжнародних інвестицій у Крим — це китайські гроші та європейські компанії. Все це для того, щоб продемонструвати, що «business is usual». У такому разі РФ може знехтувати міжнародним правом, оскільки «гроші пливуть, усі щасливі». 

Третя річ, яку робить Росія, — конструює культурно-історичну ідентичність. РФ змінила підхід до історії — вона її фальсифікує та просуває ідею спорідненості Криму та Росії. Також вона поширює ворожість до України. 

Остання програма РФ — мілітаризація півострова. З 2014 року країна-агресор постійно збільшує кількість техніки та військових, аби домінувати у Чорному морі. 

Україна має рухатися у цих же напрямках. «Кримська платформа» була частиною політичної сфери. На думку Любові Цибульської, українська медіаспільнота повинна надалі закликати до міжнародного права, а також проводити паралелі з історіями інших країн. 

Економічна сфера є найважчою, адже тут потрібно говорити із самим бізнесом, закликати до розуміння і наголошувати на тому, що не можна заробляти гроші на депортованих, політично репресованих та переселених. Осуд — найкраще, що можна вжити до інвестицій, які заходять у Крим. 

Третє — просувати ідею спорідненості Криму та України, інтегрувати кримські історії в українське життя, адже за 8 років відсутності Криму на політичній карті України півострів сприймається як щось міфічне. Але слід будувати наративи не на порівнянні із РФ, а створювати асоціації окремо від країни-агресора. Треба використовувати спільність історії та культури й шукати природні позитивні речі про Україну. 

Відповіддю на мілітаризацію має стати посилення військових позицій в Чорноморському регіоні та плідна співпраця з воєнними партнерами. 

Кримські наративи 

У кожній країні є своя ментальна карта — це ті асоціації, які виникають при згадці певного місця. Наприклад, у нас це зазвичай виглядає так: Львів — це кава та книжки, Полтава — духовність та галушки, а Чернігів — друге за віком місто після Києва. І якщо ментальна карта у свідомості менша за політичну, то регіон, який випадає, залишається у позиції +1, поза дужками. Однак є випадки, коли ментальна карта ширша за політичну, як у росіян: імперія не має кордонів — лише горизонти. Внаслідок цього народжується запит на окупацію, анексію та просування своїх інтересів поза межами своєї країни. Так відбулося з Кримом. 

«Крим ніколи не зникав з російської ментальної карти. В Україні ж ніхто не цікавився тим, що відбувається на півострові. Крим потрапляв у ментальну карту українців лише як відпочинок біля моря та екзотична їжа від незрозумілих їм кримських татар. У 2014 це все дало свої метастази», — коментує Павло Казарін. 

2014 став наслідком дисонансу між російською ментальною картою, де Крим був, та українською, де півострова майже не було. Але який запит на новини про Крим є серед української аудиторії? Помста і зловтіха. Це матеріали про те, як погано в Криму за окупаційної влади. І за переглядами ці матеріали легко обійдуть будь-яку історію про політв’язнів. 

Росії було легше не лише тому, що вона мала Крим на своїй ментальній карті. Це історія про те, як працює державна система пропаганди. Російська державна ексгумаційна машина налаштована як пропагандистський механізм. Коли якесь місце часто лунає в новинах, у людей з’являється попит поїхати туди, тому Крим постійно лунає в російських новинах. За словами Павла Казаріна, три роки тому в Україні темі окупованих територій було присвячено 2% ефірного часу. 

«Реклама на телеканалах продається на початку року на весь рік. Ніхто не хоче ризикувати й брати соціальні теми. В російських медіа зовсім інша модель — вони звикли інтереси економіки підпорядковувати інтересам політики. Якщо їм потрібно досягти чогось, вони ладні піти на невигідне для себе рішення, аби мати те, що хочуть», — говорить Павло Казарін. 

Інше важливе питання — з’ясувати, для чого українцям читати новини про Крим. Є три загальні версії: приймати рішення, отримати емоції та раціоналізуватися, тобто знайти підтвердження, що їхня картина світу не суперечить дійсності. І при розмові, як повернути Крим в порядок денний України, потрібно розуміти, з яким мотивом аудиторія хоче працювати. 

«Комерційні ЗМІ можуть погодитися добровільно робити новини про Крим за умови, що інформаційний привід буде створювати уряд, як це відбулося з Кримською платформою. Якщо перші особи держави регулярно будуть повертати кримську тему в порядок денний, то це і буде робити нашарування кримських контекстів», — впевнений Павло. 

Окрім того, потрібно дивитися, про що світ говорить останні 7 років — це Донбас, Сирія, Скрипалі, хімічна зброя в центрі Європи, вибухи на військовому складі у Чехії тощо. Останні 7 років Кремль залишає свої відбитки, які не з’явилися б, якби не Крим. Для того, аби заховати Крим, з’явися Донбас. Аби отримати додатковий майданчик для розмов із Заходом, з’явився військовий контингент у Сирії. Потім виникли контексти, пов’язані із закручуванням гайок всередині РФ у боротьбі з «інакомисленням». Але якщо цю російську матрьошку почати розбирати, то найменшою виявиться Крим. І якщо ми хочемо повернути півострів, то це варто робити через контекст. 

«Майже усе, що ми бачимо сьогодні у світі за участі країни-агресора, — це історія, яка безпосередньо пов’язана з Кримом. Він став горокраксом, який впливає на політичне довголіття Путіна. Без знищення цього горокракса, не можна знищити Волдеморта», — продовжує Павло Казарін. 

Головним меседжем у розмові про Крим мають бути універсальні цінності, які можуть об’єднати українську та міжнародну спільноту у боротьбі за Крим. Основними наративами кримської теми у медіа мають нагадувати про анексію півострова Росією та поширювати меседж про те, що Крим є частиною України.

Матеріали на тему:

Terra incognita Крим
Попісяти на могилу Путіна
«Ми відштовхуємо кримську аудиторію від українських медіа»
Борис Райтшустер: «Кінцева мета Путіна — зайняти в Європі роль Сполучених Штатів»

Головне зображення: Julia Rekamie