Як працюють українські журналістки і журналісти під час пандемії.

З 12 березня в Україні почався карантин, що, за першими прогнозами, триватиме до 3 квітня. Незважаючи на те, чи продовжать тривалість попереджувальних заходів, українські медіа вже відчувають зміни в роботі. Для когось це питання нового формату комунікації з аудиторією та між собою, для декого ― виживання на ринку та бюджету. Розповідаємо, як українська медіа-спільнота пережила перший тиждень карантину. 

Онлайн

«Куфер» ― міське сервісне медіа Івано-Франківська. Сервісне ― тому що розповідає містянам і містянкам про речі, що стосуються безпосередньо їх. Тож до першого випадку захворювання на коронавірус в Україні цієї теми в медіа не було зовсім. Перший гайд про COVID-19 редакція випустила 3 березня, а вже за десять днів це стало ключовою темою міського видання. 

Головна редакторка Ольга Перехрест пояснює, що новинної стрічки «Куфер» не має ― зазвичай команда на місяць вперед планує репортажі, інтерв’ю та підбірки. «Коли 11 березня заговорили про карантин, ― пригадує вона, ― ми зрозуміли, що весь наш контент-план втрачає значущість»

Спершу оперативну інформацію подавали як дописи у фейсбуці, але відразу перелаштувалися. Перший великий матеріал вийшов того ж дня ― про те, як зміниться робота транспорту, церкви, закладів харчування і дозвілля у місті. Замість добірок подій редакція тепер пропонує списки джерел достовірної інформації і добірки серіалів, ігор, книг для того, щоб читачі мали чим зайнятися вдома. Сітка медіа лишилася незмінною. Теми, які опрацьовували до початку карантину, відклали до кращих часів. 

«Ми так само не даємо новин ― тільки більші тексти-пояснення, ― зауважує Ольга Перехрест. ― Намагаємося полегшити життя в місті, не порушуючи власних правил роботи з контентом. Треба пояснити людям, як жити у цих умовах: як облаштувати роботу вдома або ж заспокоїти внутрішнього іпохондрика. А поки це не закінчиться, нема сенсу братися за інші теми ― їх усе одно не читатимуть». 

Карантин на формат роботи редакції майже не вплинув ― «Куфер» і без того працював дистанційно. «Офісом» слугували кав’ярні чи «Промприлад», зокрема, простір урбаністичної платформи MetaLab. Тепер усе перейшло в онлайн, а редакція у соцмережах закликає лишатися вдома. 

Основні інструменти роботи від «Куфер»: Slack для спілкування (спроби використовувати месенджери зазнали невдачі), для планування й управління процесами ― таск-менеджер Asana, а для відеодзвінків редакція використовує Zoom. 

Та якщо з робочими процесами проблем не виникає, то що буде з фінансовим станом «Куфера» передбачити неможливо. Видання формує бюджет з з різних джерел, зокрема, завдяки співпраці з місцевим бізнесом, тому Ольгу тривожить, що буде після карантину: «Ані ми, ані український бізнес не може спрогнозувати, як вплине карантин. Але ми сподіваємося, що зможемо повернутися до звичної моделі». 

Так само не певна майбутнього й Оксана Павленко, головна редакторка The Devochki: «Ми не до кінця розуміємо, яким буде світ загалом, та закриватися точно не плануємо». Бюджет на березень у команди є, а квітень прогнозують як складний. Редакція вже перенесла «на після карантину» два рекламні проєкти і випуск нової лінійки футболок. Це відобразиться на бюджеті.

На сайті опублікували дві колонки про карантин, та що буде з контентом далі ― складно спрогнозувати. Оксана пояснює: «Ніхто не знає, що буде актуальним завтра. Можна лише сміливо скорочувати витрати».

Офлайн-редакції в The Devochki не було й раніше. Команда використовує месенджери та пошту для комунікації, а робота відбувається у Google-документах. Оксана вважає: важливо нічого не ускладнювати.

Друк

Журнал «Новое время» на час карантину призупинив щотижневий друкований випуск ― ті ж самі номери будуть доступні підписникам онлайн. А щомісячник «Локальна історія» ще здав березневий номер у друк. Редакція планує контент на кілька місяців уперед, тож наразі має добірку текстів для подальшого випуску. Фоторедакторка Катерина Москалюк каже, що наступний місяць роботи не бракуватиме. А карантин колектив планує використати з користю: «У “Локальній історії” є розмови з іноземними істориками, політиками, письменниками, режисерами, фотографами, з якими часто доводиться спілкуватися по відео. Тому навіть у цей час ми можемо доповнити журнал новими матеріалами». 

Редакція не збирається в офісі, а для дистанційної роботи використовує телефонні дзвінки та Facebook-месенджер.

Фотографія

Та як фотожурналістці Катерині Москалюк складніше, ніж як фоторедакторці, адже фотографувати людей вона не може ― а саме в спілкуванні з ними вона бачить сенс роботи. «Але минулих вихідних ми з колегою ще встигли поїхати в Чорнобильську зону. Тому поки маю стос фотографій, які оброблятиму в дома, ― каже Катерина. ― До того ж, відбиратиму контент для нашого сайту». 

Штатний фотограф української служби «Радіо Свобода» Сергій Нужненко каже, що в його роботі загалом нічого не змінилося, окрім тем: «Акцій, презентацій, роботи у Верховній Раді немає, тож зйомок стало дещо менше, але ми продовжуємо працювати в полі. З темою вірусу треба працювати і візуально». Редакція забезпечує засобами захисту. 

Та якщо штатні працівники дають собі раду, фрілансерам і фрілансеркам складніше. Репортажна фотографиня Іринка Громоцька від початку карантину роботи не має. Пояснює: всі заходи і лекції, де вона знімала, скасовані. «Я сиджу вдома і працюю з матеріалами, які колись відклала в довгу шухляду, ― розповідає Іринка. ― Схоже, карантин триватиме довше, ніж оголошували спочатку, і нових замовлень у мене не буде. Уся моя робота пов’язана з людьми. Мені треба проводити певний час з героями та героїнями для документальних фотоісторій, а я сумніваюся, що хтось зараз захоче впускати в своє життя когось чужого». 

Під час карантину Іринка виходила з дому двічі у магазин ― і обидва рази дорогою фотографувала. Каже, що ще кілька днів попрацює над старими проектами, а потім шукатиме вихід із ситуації: немає роботи ― немає грошей. 

Радіо

Повністю перейти на віддалену роботу не може радіо. Тетяна Вдовиченко, ведуча ранкового шоу на «Радіо Перше» у Львові продовжує щоранку їздити на роботу. Розповідає, що ефірну сітку довелося добряче скоротити ― щоб менше часу проводити в студії і не перетинатися з рештою колег, які приходять на роботу пізніше. Ранковий і денний ефіри скоротили на годину, вечірній ― на дві. Усі, хто можуть, працюють з дому.

Тепер Тетяні треба дещо більше часу перед прямим ефіром, щоб абстрагуватися від загальної тривожності і не переносити її на аудиторію. «Основне нововведення в самому ефірі, ― каже вона, ― це нагадування мити руки і не панікувати. Також ми почали більш стисло подавати інформацію». Ведуча змінила підхід до гігієни на робочому місці: дезінфікує мікрофон, радійний пульт, частіше провітрює. Кілька разів на день у студії проводять вологе прибирання. 

Гостей до студії намагаються не кликати: «Це робить ефір менш яскравим, але не настільки критично, щоб ми відмовилися від ідеї не запрошувати до себе. Ми завжди можемо поспілкуватися у прямому ефірі чи записати синхрон телефоном».

Головна редакторка «Громадського радіо» Тетяна Трощинська каже, що вони, навпаки, ефірну сітку не змінювали: «У нас навіть зростає аудиторія, адже люди в хаосі шукають перевірену інформацію ― на нас працює наша репутація».

Ще до офіційного оголошення карантину редакція вирішила: усі, хто почуваються погано, повинні лишатися вдома, а ті, хто можуть працювати віддалено, можуть не приходити у студію ― це люди, що працюють з сайтом, бухгалтерією, офісом. Така схема для радіо не нова ― коли під час фінансових труднощів працівникам і працівницям не могли виплатити всю зарплату, вони теж працювали з дому. 

До студії приходять лише ті, без кого ефір не відбудеться ― технічні працівники та ведучі. Раніше ведучі приходили завчасно, щоб підготуватися, але тепер підготовка відбувається вдома, а після ефіру ніхто не лишається поспілкуватися з колегами. 

У студії замінили мікрофони, закупили засоби дезінфекції і постійно прибирають. Гості дають коментарі по скайпу або ж телефоном, а приходять лише з нагальної потреби і тільки ті, хто не був останнім часом за кордоном. Після випадку виявлення коронавірусу в народного депутата Сергія Шахова представників влади до студії теж не запрошують. 

Не всі формати можна реалізувати в таких умовах ― наприклад, не вдасться hard talk. Але Тетяна запевняє, що на якість новин карантин не впливає: «Менше гостей наживо не означає менше інформації та тем. Ми мобілізувалися і працюємо більше, ніж зазвичай».

Телебачення

Анастасія Дяченко-Рослик, редакторка шоу «Ранок у великому місті» на ICTV, каже, що зйомки звели до мінімуму. Коментарі команда отримує по телефону чи скайпу, а в редакції чергує тільки одна людина, що начитує всі сюжети для монтажу. Режисерів монтажу, журналістів, редакторів перевели на роботу вдома, а телеканал забезпечив усіх співробітників індивідуальними та загальними антисептиками.

Діджитал-відділ UA:Харків працює вдома, коли немає зйомок або стріму. Журналістка Марина Верещака каже, що робота в жодному разі не може спинитися: «Ми інформуємо людей, поки вони не розуміють, що відбувається, і сидять вдома. Сподіваюся, що сидітимуть більше». Спершу під час зйомок у переповненому транспорті вона не одягала маски, адже боялася, що це збільшить дистанцію між нею та людьми, вони злякаються і не захочуть говорити. Та тепер розуміє, що варто було б показати позитивний приклад і надалі планує бути на зйомках у масці й окулярах.

«За останні дні роботи стало більше, ― каже Марина, ― життя міста швидко змінюється і треба про це розповісти якнайшвидше. Але це і наш час для того, щоб стати більш помітними, адже люди більше часу проводять у стрічці соцмереж».

За кордоном

Остап Яриш, журналіст української служби «Голосу Америки» у Вашингтоні, розповідає, що редакція майже повністю перейшла на роботу з дому. Директорка припускає, що, можливо, від деяких програм доведеться відмовитися. В українській службі працює 20 журналістів і журналісток, а офіс наразі приходить тільки «emergency crew» ― троє-четверо людей для випуску телеефіру. Минулого тижня у складі цієї команди був і Остап ― програму, яку зазвичай випускає двадцятеро людей, вдалося зробити втрьох. При цьому в кадрі було двоє ведучих замість одного ― на випадок термінової новини впродовж ефіру. 

«Частина людей з телеформату, перейшли на сайт. Від сьогодні я буду перемикатися на мобільну журналістику, якої в Штатах зазвичай уникають через нижчу якість картинки, ― розповідає Остап. ― Тепер ми виходимо в ефір з телефоном і селфі-палкою ― так, як я звик працювати в нормальних умовах в Україні». 

 

Вибори президента в США відійшли на другий план. Скасовані мітинги, зустрічі, тури кандидатів. Для політичних подій роблять онлайн-трансляції, «живих» коментарів не дають ані політики, ані аналітики, ані конгресмени. 

Щодня «Голос Америки» має кілька включень для українських телеканалів і радіо. Якщо команда муситиме повністю перейти на роботу з дому, програма продовжить виходити на фейсбук-сторінці. Для відео в редакції тепер використовують переважно матеріали інформаційних агенцій, а не знімають власні.

Остап каже, що «Голос Америки» менш гнучка організація, ніж українські медіа: «Наприклад, ми не можемо створити чат у месенджері для спілкування ― тільки через Microsoft Teams, що прив’язані до нашої корпоративної пошти». Також треба писати в момент початку і закінчення роботи ― робочий графік зберігається навіть за умови роботи вдома. 

Анна Шаманська працює в редакції «Настоящее время» в Празі. Каже, що редакція діяла відповідно до законів, що поступово приймала влада ― поки в країні не оголосили надзвичайну ситуацію, на роботу в офіс приходили ті, хто міг. Тепер всі працюють з дому ― крім тих, без кого не зможе працювати решта редакції. Наприклад, технічні працівники, що забезпечують роботу телебачення. 

Раз на тиждень Анна приїздить в студії, щоб записати відео-експлейнер. Але зараз редакція думає над тим, що перевести цей формат в інстаграм-сторіз ― Анна зможе записувати їх вдома. Із захистом компанія не допомагає ― це не входить в обов’язки. Масок та антисептиків у країні бракує. 

«Ми давно використовуємо різні програми для комунікації, адже часто працівники ранкової та вечірньої зміни навіть не перетинаються в офісі, ― розповідає Анна. ― Для комунікації ми використовуємо Slack, а відео-продюсери спілкуються у Frame ― там вони можуть коментувати відео у хмарному сховищі. Щодня ми проводимо онлайн-літучки». 

Анна каже, що редактори постійно нагадують про відповідальність перед аудиторією: тому в матеріалах заборонено використовувати слова «паніка» і «страх», щоб не погіршувати стан людей. Та деякі місцеві медіа сіють паніку ― наприклад, ведучі новин одного з каналів виходять в ефір у масках, хоча це правило поширюється тільки на публічний простір. 

Журналістка Ярослава Тимощук місяць тому поїхала до Болгарії на програму від EVS ― мусила б писати про освіту для однієї з організацій і вести соцмережі. Коли ввели карантин, довелося змінювати все, адже робота була пов’язана з активностями на вулиці, спілкуванні з людьми, масовими зустрічами. 

Тепер же все довелося перевести в онлайн: вебінари, чати, пояснення щодо надзвичайного стану в Болгарії та коронавірусу ― зовсім не те, що планувала робити Ярослава. Вона працює вдома, нікуди не виходить і спілкується по роботі тільки телефоном чи по скайпу. Ярослава каже: «Я звикла працювати вдома, бо мала роботу на фрилансі. Але я черпаю наснагу зі спілкування з людьми, яке не може передати екран ноутбука. Найтяжче те, що ми позбавлені вибору».

 

 

Photo by Chris Barbalis on Unsplash

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.