Шість історій медійниць.
Журналістика змінює світ, але не лише через викриття корупції чи злочинів. Журналістика може об’єднувати. Наталія Бушковська знайшла історії про те, як ефіри, інтерв’ю та редакційні завдання допомогли людині знайти свою людину.
Іноді ці історії схожі на казки, як це сталося з королевою Іспанії Летіцією — вона познайомилася з принцом Філіппом, коли брала у нього інтерв’ю.
Переважно з нами поділились щасливими історіями, хоча є й винятки. Журналістика цілком може зруйнувати стосунки через ту напругу, вигорання та цілодобове включення, якого потребує.
Порошенко, Папа Римський Франциск та швейцарський гвардієць
Очікування в маленькому дворику біля Апостольського Палацу у Ватикані тривало вже кілька годин.
Журналісти, переважно з України, чекали, коли завершиться візит п’ятого Президента України до Папи Римського і буде можливість дізнатися деталі та написати новини в редакцію.
За протоколом журналістів впускають ще до приїзду всіх учасників заходу. Тож вони встигають добряче втомитися. Зморена Аліна притулилась до колони та присіла на підлогу.
«Ви не можете тут сидіти! Це заборонено», — почула невдоволений голос. Аліна розплющила очі й побачила чоловіка одягненого в колоритний костюм в жовті, сині та червоні смуги, в чорному шоломі з червоним пір’ям.
«Вставайте. Тут не можна сидіти», — повторив швейцарський гвардієць.
«Я так втомилась, – відповіла Аліна, — Що станеться, якщо я трохи посиджу біля цієї колони?»
«Такі правила», — у відповідь.
«Гаразд, але тоді вже хоч сфотографуйтесь зі мною».
«Це теж заборонено, — суворо мовив гвардієць. Але заговорив до дівчини за декілька хвилин. — Взагалі, поки не бачить мій керівник, можемо і сфотографуватись».
«Ах ти ж зверхній… гвардієць, — подумала Аліна, але вголос сказала, — ну що ж, сфотографуємось».
Після фото вона залишила йому свою візитівку, а ввечері Самуель знайшов її у фейсбуці.
Аліна і Самуель
«Наші стосунки розвивалися неспішно.
Десь два роки ми спілкувались в соціальних мережах, а потім я приїхала у Швейцарію на один молодіжний захід і подумала, чому б нам не побачитись. Так ми потоваришували. Я помітила, що можу говорити з ним годинами та на будь-які теми. Потім він приїхав у Київ і стало ясно, що ми — пара», — розповідає Аліна.
Їм цікаво вивчати культурні звички один одного та боротися зі стереотипами. Родина Самуеля тепер їсть кутю з узваром на Різдво, а Аліна готує фондю та раклет так, наче завжди це вміла.
«Коли ми познайомилися, Самуель думав, що ніколи не буде зустрічатись з дівчиною зі Східної Європи. В його оточенні вважають, що всіх дівчат звідти хвилюють лише гроші. А я вважала, що швейцарці холодні, скупі на емоції.
Але виявилось, що і я про свої гроші можу подбати самостійно, а Самуель не скупий і не беземоційна людина».
Вони разом вже два роки.
Він хотів залишатись бойовим офіцером, я — військовою журналісткою
Ірина — одна з тих журналісток, які були на Майдані. Ті події допомогли зрозуміти, хто вона в цій професії.
«Я вирішила писати про війну. Ця тема сама знайшла мене», — згадує.
З 2015 року Ірина об’їздила всю лінію фронту. Вона працювала кореспонденткою та ведучою новин на Громадському радіо, а також була однією з тих, хто заснувала єдине в Україні військове радіо Армія FM.
Ірина Сампан
У 2016 році вона поїхала у Маріуполь в район Водяного, де мала зробити п’ять програм із зони АТО в рамках гранту. Там вона зустріла командира роти в батальйоні морської піхоти Павла — свого майбутнього чоловіка.
«Це був листопад, йшов дощ.
Я дуже втомилась. До приїзду в район Водяного ми були в іншому підрозділі, я весь день ходила на завдання і виснажилась. Спочатку мій майбутній чоловік здався мені дуже агресивним. Він кричав на своїх підлеглих, а я сподівалась, що мене зустрінуть, дадуть поїсти та дозволять поспати», — розповідає Ірина.
Натомість Павло влаштував зустріч з місцевими жителями. Вже пізно ввечері Ірина заснула, а він поїхав в інше село за тортом, щоб зробити їй приємне.
Проте журналістка була така втомлена, що розбудити її заради тортика не вдалося. Його з’їли піхотинці, а Павло та Ірина почали переписуватись, а згодом і зустрічатись.
Через пів року вони поїхали у Карпати й там Ірина зробила коханому пропозицію. Проте їхні стосунки змінилися.
«Наша сім’я не витримала такої відповідальності. Ми почали хотіти різного.
Спочатку планували переїхати в Київ, купили там квартиру, але в якийсь момент Павло сказав, що не готовий до цього. Він хотів розвиватися у професії, хотів стати бойовим командиром».
А Ірина не могла покинути журналістику та залишитись жити в провінційному містечку серед казарм: «Він не хотів жертвувати своєю кар’єрою, натомість хотів пожертвувати моєю. Він не міг бути “штабним щуром”, а я не хотіла втрачати роботу в Києві».
Павло успішно продовжує кар’єру офіцера, а Ірина вчить арабську, щоб висвітлювати військові проблеми Близького Сходу.
Історія не завершилась, адже після неї залишився син.
«І він народився від дуже сильного кохання», — ділиться Ірина.
Найгірше інтерв’ю в житті
«Навіщо я пішла сюди о десятій вечора», — думала Віра, поки двоє хлопців вели її крізь якесь поле, руїни та склади.
Вона мала зустріч із музикантами, які організовували в райцентрі на Чернігівщині фестиваль на 2000 людей, і для її молодого репортажного видання, це була б чудова історія успіху.
Тоді їй було страшно, потай вона дістала телефон та написала подрузі повідомлення, щоб та знала, де її шукати. Про всяк випадок.
«Тепер я розумію, що для музикантів зняти склад для репетицій – хороша ідея, адже це недорого і ніхто не буде заважати. Але тоді я підіймалась сходами без билець і думала, що йду до якихось збоченців», — сміється вона.
Навіть коли Віра зрозуміла, що попри химерність атмосфери вона в безпеці й можна працювати, інтерв’ю не вдавалося.
Один з організаторів фестивалю, Сергій, без якого репортаж ніяк би не вийшов, відповідав на питання коротким «Так», «Ні» та «Нормально».
«Я пнулась зі шкіри, щоб його розговорити. Я жартувала, я посміхалась, але нічого не виходило. Нарешті він мене запитав, чи це всі запитання. І хоча у мене в блокноті було ще з десяток, я зі злістю його закрила».
Серій вирішив її провести, і поки вони йшли до маршрутки почав нормально розповідати про фестиваль. Віра тихо увімкнула диктофон в кишені та підійшла ближче. А вже йдучи додому вирішила, що потрібна ще одна розмова.
Під час неї говорили не лише про фестиваль: «Коли я розповіла про улюблені книжки, то він попросив порадити якусь. А у мене був такий жарт, що вийду заміж лише за того, хто читатиме “Перверзію” Андруховича і цитуватиме її.
І не встигла я щось відповісти, як він сказав: “Тільки не “Перверзію” Андруховича. Я читав, така класна річ”. Це був перший дзвіночок».
Але Віра цей дзвіночок проігнорувала, адже переживала не дуже щасливе кохання й подумала, що наразі точно не час для нових захоплень та стосунків.
Тоді вона запропонувала йому прочитати книгу репортажів Маріуша Щигела «Зроби собі рай». І Сергію ця книга надзвичайно сподобалась. Він сказав, що і раніше читав репортажі, просто не знав, що це вони.
«І це був другий дзвіночок. Його я теж проігнорувала.
Але ми потоваришували. Він приїздив до мене ввечері з Києва. Ми сиділи допізна у мене на балконі, я розповідала про своїх героїв, ми викурювали цигарку за цигаркою. А я ходила до нього на репетиції, сиділа там до ранку і слухала музику».
Віра згадує, що почула пісню, коли була на репетиції у Сергія, в яку закохалась. Коли вона спробувала її знайти, то з’ясувалося, що це вірші Сергія. Третій дзвінок. Його було годі проігнорувати.
А потім Віра працювала над першою книгою «Вулиця причетних» про дисидента Левка Лук’яненка. «Пам’ятаю, як лежала знесилена серед розкиданих роздрукованих аркушів з розділами. Я казала, що більше не можу, що треба все припиняти.
А Сергій брав ці роздруківки й відповідав, що це буде прекрасна книга, найкраща у його житті».
Віра та Сергій одружились влітку 2020 року.
А книга Віри опублікована з присвятою: «Сергієві Агієнку. Сподіваюсь, ця книжка справді буде найкращою у твоєму житті».
Прямий ефір, поганий макіяж та повіка, яка смикається
Коли гість, якого запрошують на прямий ефір, відмовляється прийти незадовго до початку прямого ефіру — це стрес.
Для Яни Бабак — молодої журналістки-перфекціоністки, яка готувалася вести один з перших прямих ефірів в житті, — це подвійний стрес.
У 2016 році вона працювала на Суспільне Кропивницький і робила програму про молодіжну громадську активність: «В нас тоді була програма “РадіоМайдан”. На ефір мав прийти хтось з представників громадських молодіжних організацій, але незадовго до ефіру гість просто перестав відповідати на мої дзвінки.
І я запанікувала».
З цієї ситуації врятувала подруга. Вона тоді якраз приєдналась до місцевої Фундації регіональних ініціатив і згадала про керівника Дмитра.
«У день ефіру все пішло не так.
Я прокинулася страшенно роздратована. Наближалася сесія. Захворіла наша візажистка і мені довелося фарбуватись самостійно. А я погано фарбуюсь — макіяж вийшов жахливий. Коли я робила зачіску, то вилила на голову пляшку лаку, що теж виглядало не дуже.
На довершення у мене почала смикатись повіка. Довелося терміново шукати якісь окуляри, щоб приховати все це неподобство».
Але ефір пройшов цікаво та насичено: «Ми навіть не помітили, як минуло пів години ефірного часу. Дмитро провів мене додому і через два місяці ми почали зустрічатись».
А у 2019 році в стінах Суспільного відбулося весілля.
«У Кропивницькому церемонії проводять або в художньому музеї, або в приміщенні філармонії.
Продюсерка Олена Кваша вирішила, якщо Суспільне було свідком нашого знайомства, то і весілля може пройти там. Ми погодилися».
Український Джордж Клуні та нічний випуск новин
«Знайти українського Джорджа Клуні», — таке завдання отримала Тетяна, коли працювала редакторкою на телеканалі 1+1.
Це мав бути ведучий для нічного випуску новин, професіонал своєї справи. Коли Тетяна почала шукати таку людину, то згадала про свого однокурсника Вадима — хлопця, з химерною зачіскою, з яким вони недовго зустрічались за часів студентства в Києво-Могилянській академії.
«Вадим вже мав досвід роботи, я декілька разів чула його голос і запропонувала йому цю вакансію. Він погодився спробувати.
Ми почали писати разом тексти, начитували їх. І вже навіть були близькі до його затвердження.
Але коли треба було приймати остаточне рішення, головна маркетологиня каналу сказала: “Це ж не Джордж Клуні. Це молодий Андрій Куликов. Він ще трохи підросте і його заберуть на “Свободу слова””.
Я почала сперечатися, але в результаті ми залишили тих ведучих, які в нас були. Вадиму відмовили».
Ця пригода зблизила, вони продовжували спілкуватись, ходити на каву, обговорювати робочі питання. Думки, що це більше ніж дружба чи цікаве спілкування з колегою Тетяна відкидала, адже була заміжня.
Але одного дня Вадим сказав: «Я закохався, до того ж сильно. Тож ти подумай».
Тетяна Пушнова
Тетяна вирішила, що думати треба швидко: «Велику роль зіграло те, що в нас було багато спільних інтересів. Коли ми готувались до випуску, провели багато часу разом, занурювались в політичний контекст. І це така робота, яка або зміцнює стосунки, або робить їх неможливими.
Коли обговорювали роботу та політичну ситуацію, було відчуття, що цих 17 років розлуки і не було. Та довіра, яка виникла, стала ключовою».
Вже маючи трирічного сина Ореста і п’ятирічну доню Марту, Тетяна дивилася один з перших ефірів Вадима на «Свободі Слова».
Редакційне завдання
Наталя була дуже розлючена — вона спеціалізується на темі економіки та аналізу ринків, а їй дали завдання написати про сайт знайомств. Коли фаза заперечення минула, Наталя створила акаунт.
«Я працювала тоді в “Галицьких контрактах” і мала сходити на декілька побачень, зрозуміти, який тип людей реєструється на сайтах знайомств.
Побачення завжди призначала в людних місцях, щоб бути у безпеці. Якщо зустрічалась вкрай неприємна, токсична людина, я просто казала, що мені треба на роботу і припиняла цю зустріч».
Наталія згадує смішні і неприємні моменти: один «кавалер» замовив до суші хліб, а держслужбовець запросив її на побачення, бо вона — журналістка, яку хотів використати у власних інтересах.
«А один раз я, виявляється, сходила на побачення з відомим бізнесменом, який просто представився несправжнім ім’ям. Я випадково дізналась про це, коли побачила інтерв’ю з ним і впізнала на фотографії», — згадує.
На п’ятому побаченні Наталія зустріла свого майбутнього чоловіка.
Вся редакція реготала, коли дізнались, що вона виходить заміж через це завдання про сайт знайомств. Максим та Наталя одружені вже 14 років і мають двох донечок.
Фотографії дали героїні
Головне зображення Diane Helentjaris
