І чи потрібно цього прагнути.

Бути журналістом і бути головним редактором — дві різні історії. Однак журналіст може стати керівником, бо розуміє роботу в полі й те, як складно буває взяти коментарі та знайти експерта. Але чи достатньо цього для керівної посади? Редактори чотирьох українських видань розповідають, як ввійшли в професію, які навички їм довелося розвинути та чи для кожного журналіста підходить така робота. 

Про героїв:

Дмитро Кузубов — журналіст, головний редактор харківського видання про культуру «Люк»

Тетяна Гордієнко — головна редакторка видання про медіа The Lede

Борис Давиденко — головний редактор Ліга.net

Євген Спірін — головний редактор видання «Бабель»

 

Шлях до посади редактора

Дмитро Кузубов: Я ніколи не замислювався про роботу журналістом, а тим паче редактором. Я завжди любив писати, але комунікація з незнайомими людьми була для мене справжнім випробуванням. У 2011 році я задарма писав для вкладки про культуру у місцеву газету, натомість міг безкоштовно ходити на концерти, а я схиблений на музиці. Мої тексти практично не редагували й здавалося, що я непогано пишу. 

Дмитро Кузубов

У той час працював в ломбарді, після року роботи в газеті, влаштувався в мексиканський бар. Повернутись до журналістики допоміг випадок. У 2014 мій друг йшов з редакції харківського новинного сайту й запропонував мою кандидатуру.

Так я потрапив на стрічку новин, з якої, як правило, починає будь-який журналіст. Через два роки перейшов в наступну редакцію й навчився оперативно відписувати з пресконференцій, судових засідань й мітингів. Потім влаштувався в газету, писав лонгріди про міжнародну політику, культуру, соціалку й багато іншого. Навчився брати коментарі у кого завгодно.

Пробував працювати копірайтером в IT. Дізнався багато нових  слів на кшталт «закоммітити» і «заапрувити», познайомився з кардинально іншою філософією й методами роботи. Але зрозумів, що це не моє й повернувся до текстів. Весь минулий рік пропрацював журналістом-фрилансером, публікувався в десятці видань «Українській Правді», «Громадському», «Забороні». 

В кінці минулого року засновниця «Люка» Катя Переверзева запропонувала мені стати головним редактором відродженого видання. «Люк» досліджує локальну культуру, а я все свідоме життя вболіваю за культурний Харків. До того ж, у нас з Катею багато спільного в поглядах на місто, його жителів, проблеми. І ми обидва дуже любимо Харків і не хочемо звідси їхати. Тому я погодився й в березні 2020 року приступив до нових обов’язків. 

Тетяна Гордієнко: У 2012 році я закінчила магістерську програму в Могилянській школі журналістики. З того часу почала працювати у цій сфері повний робочий день, а до того підробляла на фрилансі та на часткову зайнятість. Моя перша робота нічна стрічка новин на «Главком», на ній я пропрацювала рік, це був шалений досвід. Після того я перейшла до Finance.ua, знову на стрічку новин, але доволі швидко стала журналісткою. 

Тетяна Гордієнко

Після двох років роботи мене порекомендував колишній редактор на свою посаду. Цьому сприяло два фактори: по-перше, коли він йшов у відпустку, то залишав мене керувати редакцією. Я добре знала всі організаційні процеси, як працює стрічка новин, як виходять тексти. По-друге, я була дуже відповідальною, редактор у відпустці міг спокійно відпочивати, не заглядаючи до робочого чату. 

У Finance.ua я працювала редакторкою рік, а потім на 2,5 роки повернулась до журналістики у редакції MediaSapiens. Ще тоді мене захопила тема «медіа про медіа», я розуміла, що хочу розвиватись в цьому. Потім на фрилансі я почала працювати з Media Development Foundation. Зрештою ми настільки зрослись, що почала працювати там full-time й відбувся мій другий прихід у редакторство — ми заснували The Lede.

Борис Давиденко: Я прийшов у журналістику у 2007 році, три роки працював у відділі фінансів газети «Дело». Звідти пішов оглядачем до «Forbes Україна» й десь через рік уже став редактором, потім заступником головного редактора, а влітку 2013-го став шеф-редактором журналу (після того, як колишній головред Володимир Федорин звільнився). Правда, робив журнал я недовго, у жовтні майже вся команда звільнилась, через втручання у редакційний процес нових власників (холдинг, який випускав Forbes, купив Сергій Курченко). У мене не було амбіцій й плану йти в редактори, швидше це сталось еволюційним шляхом. Я декілька разів допоміг колегам доробити їх тексти, мабуть, в мені побачили редакторські задатки. У Forbes внесок редактора у фінальний текст міг бути досить значними, інколи статті суттєво переписувались редакторами, вони могли за своїми джерелами збирати й додавати факти. Потім я два роки очолював бізнес-редакцію в LIGA.net, згодом три роки розвивав VoxUkraine, а останні 1,5 роки працюю головним редактором вже всієї LIGA.net.

Борис Давиденко

Євген Спірін: Займаюсь журналістикою сім років, починав як позаштатний кореспондент на маленькому луганському сайті 0642.ua. На той час у штаті був тільки я та ще один новинар. Паралельно я викладав філософію та естетику на кафедрі філософії луганського університету. Коли почався Майдан, почав їздити до Києва та дописувати для різних видань. У травні 2014 з початком війни переїхав до Києва і потрапив на стрічку новин на «Подробностях», писав про те, що відбувається в Луганську та області під час війни на сході України, оскільки добре знав, де що розташовано. 

Євген Спірін

Незабаром мене перевели на тексти. Тоді я вперше зрозумів, що таке редактура. Я здавав текст, наприклад, о четвертій годині, й ми з редакторкою сідали й до восьмої виправляли кожне слово. Десь через 3-4 місяці я зрозумів, що частково можу сам себе редагувати. 

Потім були посади редактора на «Громадському» й «Суспільному», але я не відповідав повністю за все видання. У «Бабелі» я півтора роки був журналістом й жив у подорожах. За місяць могло бути 10-15 відряджень. Потім ми закрились на два місяці, поки не знайшли незалежне інвестування. Коли дізнався, що фінанси для перезапуску є, я зрозумів, що не хочу сідати за той самий стіл й планувати собі відрядження, робити все те, що я робив. Наш головний редактор Глєб теж втомився від своєї посади. Тому ми вирішили, що тепер я буду головним редактором, а Глєб стане креативним директором. 

 

Нова посада — нові обов’язки 

Дмитро Кузубов: Я відповідаю за вичитування усіх текстів, комунікацію з авторами й дизайнером. Іноді роблю матеріали, тому що у нас маленький штат й не вистачає рук. Також веду сторінки у фейсбуку та інстаграмі. 

Тетяна Гордієнко: Менеджерю контент-план й працюю з авторами-експертами та молодими авторами. Перші — дуже зайняті люди, тому потрібно нагадувати про те, що вони обіцяли написати про якийсь свій кейс. Молоді автори — це студенти-журналісти, яким треба десь набивати руку. Я також їх організовую, допомагаю знайти фокус матеріалу, даю поради. 

Борис Давиденко: Мої завдання — це тримати курс: розробляти та реалізовувати стратегію, шукати ресурси на її втілення, контролювати, а часто захищати стандарти й правила. Інша частина — робота з редакцією. Я намагаюсь створити атмосферу творчої майстерні, для цього треба побудувати меритократичну систему, коли перемагають талановиті та наполегливі. Також робота головреда — захищати редакцію, оскільки журналісти мають не боятись робити свою роботу.  

Євген Спірін: У «Бабелі» є кілька відділів: політика, суспільство, соціалка й у кожного є свій редактор. Я опрацьовую тексти після інших редакторів. Крім цього, рахую зміни, хто як працював, зводжу певні речі з бухгалтерією та відділом кадрів, замовляю підписки на інформаційні агенції. 

Ми всі пишемо тексти. У мене є спеціалізація, наприклад, репортаж. Я розумію, що іноді набагато простіше поїхати й зробити самому, ніж пояснювати що і як робити іншому журналісту. 

Очікування та реальність

Дмитро Кузубов: Один з перших текстів, який я редагував для «Люка», показав, що нудно точно не буде. Текст був написаний так, що після перших п’яти годин вичитки я не витримав, викликав таксі й поїхав в улюблений бар, тому що мозок просто вибухав. Потім повернувся додому й редагував до глибокої ночі.

На ранок потрібно було їхати до Києва. Я проспав всього чотири години, сів в «Інтерсіті» і продовжив редагувати текст з телефону. Попросив авторку розшифрувати мені пару абзаців, на що вона відповіла: «Я закінчила роботу над текстом». Я подумав, що якби сказав щось подібне якомусь зі своїх редакторів, моя співпраця з ними закінчилася б раз і назавжди. Нарешті, приїхавши до Києва, я попросився додому до друзів і до ноутбука, щоб доправити цей багатостраждальний матеріал. А заодно прибрав кострубаті абзаци, які відмовилася розшифровувати авторка. Але після моїх правок журналістка сказала, що не дає дозволу на публікацію. Мовляв, вона зовсім не так уявляла собі цей матеріал. При цьому текст повинен був виходити вже на наступний день і був прив’язаний до інфоприводу — 8 березня. Тому часу на те, щоб придумати план «Б» у нас не залишалося. У підсумку ми прийняли закономірне рішення, що більше не будемо працювати з цією авторкою.

Але є і кардинально протилежні історії. Наприклад, у нас працює Юлія Зоран, вона досвідчена телевізійниця, але раніше не писала тексти. Юлія проявляє ініціативу, береться за складні й важливі теми й працює зі мною над правками стільки, скільки потрібно. В результаті у неї вийшло перекваліфікуватися з телевізійниці в авторку класних лонгрідів.

Також є позаштатник Антон Григоров — студент-філолог. Спочатку він відправив до нас у редакцію лист зі своїми рефлексіями про культурне життя Харкова після Майдану. Це був глибокий текст про актуальні проблеми, й ми його опублікували. Пізніше я запропонував Антону зробити репортаж з маршу жінок 8 березня. Він виконав майже всі мої рекомендації. В результаті вийшов гідний репортаж, і не скажеш, що для автора він перший. 

Мене дуже надихає і мотивує така співпраця. Поки що для мене це найприємніше у роботі редактором.

Тетяна Гордієнко: Я вже мала редакторський досвід, тому була готова до того, що буду менше писати, в мене не було смутку за тим, що не буду працювати в полі. Працюючи у The Lede, я іноді пишу, це дає відчуття контакту з людьми, експертною спільнотою. Мій другий прихід у редакторство більш усвідомлений, й підготовка до нього тривала кілька місяців, оскільки ми ретельно планували роботу.

Борис Давиденко: Я б умовно поділив журналістів на три типи: «комунікатори» (можуть за день зателефонувати-списатися з  50 людьми, люблять спілкуватись), «письменники» (можуть мало дізнатись, але цікаво написати) та «аналітики» (люблять копирсатись у звітах та цифрах, можуть знайти там сенсацію). У мені як в журналісті переважала аналітична складова, при цьому я відносно непогано писав, тому редакторська робота була логічним продовженням.  

Євген Спірін: Здають мені, наприклад, текст про апарати штучної вентиляції легень. Я його читаю і розумію, що він гарний, мені немає, що правити. Починаю думати, що я поганий редактор, бо в тексті завжди є що правити. Але прийшов до розуміння, що сумніви — це нормально.

Стало дуже мало часу: прокидаюся о 7:00, о 10:00 — планування, сідаю за ноут й встаю десь опівночі. Раніше було по-іншому — прийшов з темою, написав текст, здав текст, кінець. Тепер багато менеджерської роботи, на яку витрачаю багато сил.

Як журналісту стати редактором?

1. Навчитись редагувати

Дмитро Кузубов вважає, що текст потрібно відчувати та вміти очищувати його від зайвого лушпиння. Як же цього навчитись?

Тетяна Гордієнко каже, що чим більше текстів ви читаєте, тим більше бачите логіку й послідовність частин тексту. В роботі це допомагає відчувати, чи в’яжуться вони між собою, чи немає перескакування з одного на інше. Варто читати хороші тексти з видань, які ви розглядаєте як взірець.

«Кожного тижня я сиджу й читаю всі великі тексти, що вийшли на “Забороні”, “Новом Времени”, “Ліга.net” та інших конкурентів, щоб розуміти, як пишуть інші і як можна покращити те, що робимо ми», — ділиться Євген Спірін.

«Найпоширеніша річ, яку я бачу в авторів, — це клішована, штампована мова. Тут ви просто нічого не зробите, крім того, щоб сісти й детально з людиною проговорити кожен момент. Коли у статті дуже широкий фокус, я ставлю одне запитання: про що твій текст? Автор відповідає двома реченнями, і ми розуміємо, що ось він фокус, все зайве просто прибираємо», — каже Тетяна Гордієнко.

Євген Спірін переконаний, що потрібно навчитись дивитись на тексти очима іншої людини. Журналіст завжди дуже занурений в тему, а читач може не зрозуміти, про що мова.

Дмитро Кузубов також каже, що редакторові важливо взяти за звичку фактчекінг, бо в епоху постправди легко прийняти фейк за істину.

 

2. Навчитись менеджерити

Дмитро Кузубов жартує, що редакторові потрібно бути трохи Юлієм Цезарем: «Іноді доводиться одночасно правити текст з автором, боротися з адмінкою, вносити зміни в контент-план, бити кулаком по столу через зірвані дедлайни й самому заповнювати прогалини в контенті. Щоб не збожеволіти, важливо вміти делегувати завдання». 

Тетяна Гордієнко радить опанувати мистецтво планування: «Стратегічне планування — це розуміння того, куди йде ваше медіа й куди воно буде рухатись найближчий рік. Має також бути більш короткий план на півроку, три й один місяці. Всі цілі мають бути вибудовані послідовно і логічно. Те, що ви робите цього місяця, має вас привести до того, як ви себе бачите через рік. З цим же пов’язані ваші плани на маркетинг: наскільки ви маєте приростати щомісяця; що ви можете зробити, аби в період новорічних свят просідати менше». 

 

3. Вивчити всі процеси у редакції

«Важливо розуміти, як все влаштовано в редакції: як співпрацює ньюзрум та SMM-відділ, ньюзрум та відеопродакшн, з чого складаються щомісячні звіти, які є нюанси адмінки. Бувають такі моменти, наприклад, потрібно замінити опитування на сайті. Більшість журналістів не знають, як це робляться, й просять технічний відділ. Якщо ви володієте адмінкою, це додає вам плюсів й робить більш незамінною людиною. Важлива проактивна позиція, яка показує вас не просто як журналіста в редакції, а як людину на підхваті, яка може замінити редактора, якщо він вибуває з процесу», — ділиться Тетяна Гордієнко.

 

4. Вивчити сферу, про яку пише ваше медіа

Борис Давиденко радить ретельно вивчити предмет, з яким ви збираєтесь працювати: «Уявімо, що ви стали редактором розділу “Бізнес” в умовному українському медіа. Аби бути успішним в цій роботі, вам треба:

  • розуміти, як влаштований український бізнес, хто його ключові гравці;
  • розбиратись у бізнес-моделях, оподаткуванні, інвестиціях, знати ключові болі своєї аудиторії;
  • розуміти, які інфоприводи є важливими. Наприклад, дві компанії уклали нову угоду — чи буде це цікавим для читачів;
  • не тільки мати базу контактів, а і бути знайомим з ключовими гравцями, щоб вони відповідали, коли ви телефонуєте. 

Навичка, яка важко дається редакторам-початківцям — генерувати теми й бачити важливі й цікаві для аудиторії речі. Ви можете бути технічно прекрасним редактором, але ваші аналітичні статті про виплавку сталі не будуть заходити. Звичайно редактор повинен слідкувати за статистикою, за тим, як читають, дочитують, поширюють його контент. Для цього існує багато інструментів аналітики, можна все це вивчати й заглиблюватись».

 

Як зрозуміти, чи бути редактором — ваше

Дмитро Кузубов: «Думаю, що шлях з журналіста в редактори — найлогічніший. Перш, ніж почати менеджерити процеси, потрібно відчути їх зсередини. Молодим журналістам, які хочуть стати редакторами, раджу сприймати своїх редакторів не як тиранів, а як вчителів та наставників. Ну й звісно ніколи не казати “я закінчив роботу над текстом”».

Борис Давиденко: «Журналістика часто цікавіша, ніж редакторство. Журналіст спілкується з людьми, багато їздить, поглиблює експертизу. Редактор більше сидить біля комп’ютера і редагує тексти. Далеко не всі редактори стають впливовими й впізнаваними. Зірок-журналістів набагато більше. Якщо ви шукаєте славу, то варто добре подумати, чи хочете ви бути редактором».

Євген Спірін: «Думаю, що не всім сподобається бути редакторами. Є люди, які десятиліттями займаються репортажистикою, в них це добре виходить та їм навряд чи сподобається сидіти в редакції. Якщо людина відчуває, що вже напрацювалась в полі й може покращувати чужі тексти, то варто пробувати».

 

Фотографії надали герої

Головне зображення Evie S.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.