…порівнювати яблука з апельсинами й заробляти на сторителінгу.
Тамара Кіптенко працює над новим виданням для молодої аудиторії SZF. Поступово планує запустити на сайті різні формати: тексти, відео, подкасти, тому активно досліджує, як і де це влаштовано в інших. «Відео та подкасти в українських медіа тільки набирають обертів. Але найбільше мені — навіть як споживачці контенту — бракує якісного сторителінгу в медіа. Створюючи SZF, я вирішила досліджувати інструменти та формати цікавої оповіді самостійно», — каже Тамара. У цьому тексті вона перелічила й описала шість ресурсів, які можуть стати в нагоді сторителерам-початківцям або вічним експериментаторам.
«Мистецтво сторителінгу» від Pixar (Khan Academy). Це безкоштовний курс від анімаційної компанії Pixar, де на прикладі мультфільмів розповідають про основні елементи сторителінгу. Аніматори, художники, сценаристи радять, як структурувати історію, прописати внутрішній та зовнішній світи протагоністів та антагоністів, створювати для героїв виклики і долати їх. Кожна лекція триває до семи хвилин, тому курс не надто глибокий. До того ж тут розповідають про лінійний сторителінг, тобто класичну оповідь, в якій подія А переходить у подію В, а та — в С і так далі. Втім усі наведені поради універсальні, і можна помітити, як їх втілюють у художніх фільмах, літературі, есеїстиці, журналістиці тощо. Цей курс — можливість швидко розібратися з базовими термінами і структурувати свої знання про побудову оповіді.
Malcolm Gladwell Teaches Writing на MasterClass. Мальколм Гладвел працює репортером у виданні The New Yorker понад 20 років. Він також пише книжки на соціокультурні теми, наприклад, про те, чому перші професіонали у галузі можуть зазнавати нищівних поразок або чому людям, у яких ніхто не вірить, удається досягти успіху. На відміну від курсу Pixar, у циклі лекцій Гладвела немає очевидних порад, як працювати з темою, героєм, залучати аудиторію тощо. Його поради — це суміш великого репортерського досвіду і трохи віддаленого сприйняття людей, такого, наче він спостерігає за ними згори. До прикладу, Гладвел каже, що будь-яка історія — це картинка з пазлів. Усім подобається, коли пазли складаються. Однак насправді хороша історія — та, де пазл складається не ідеально. Бо послідовні виважені аргументи — це нудно: їх і так усі знають. «Згадайте правило аналогії. Не можна порівнювати два ідентичні предмети. Тому що так аналогія не має сенсу. Якщо ви говоритимете “яблука макінтош такі ж, як червоні смачні яблука”, ви нічого не поясните. Однак якщо сказати “яблука частково схожі на апельсини”, неідеальне порівняння зацікавить читача. З одного боку, в англійській мові є вираз “вони як яблука і апельсини”, який означає, що предмети різні. З іншого, у яблук і апельсинів справді є чимало спільного. Тому ця аналогія збентежить читача, але змусить замислитися. Отож, коли будете конструювати зі своєї історії пазл, не намагайтеся робити кінцівку довершеною. Вона має бути трохи дивною, бо саме це привертає увагу аудиторії. Про таке хочеться говорити після прочитання», — пояснює Гладвел.
Із таких порад складається весь його курс. Навіть якщо не всі з них удасться застосувати, після лекцій починаєш інакше розглядати роботу над історією і те, як її сприймають читачі.
Розсилка Think with Google. Напевно, найпрагматичніший зі згаданих у цьому тексті ресурс, який допомагає зрозуміти, як на сторителінгу заробити.
Google всіляко намагається залучати нових рекламодавців, які створюватимуть та ефективно просуватимуть рекламу, зокрема, за допомогою Youtube. Один зі способів досягти цього — ділитися інсайдами індустрії. Компанія запустила сайт і розсилку з порадами, трендами та дослідженнями аудиторій Youtube. Попри те, що сайт орієнтований на маркетологів, медійники також можуть знайти там чимало корисного.
Наприклад, кейси успішних Youtube-каналів. Одним із моїх найулюбленіших є історія видання для жінок Refinery29. Компанія починала як текстове онлайн-медіа, однак за кілька років змінила стратегію, зробивши акцент на відео. У 2018 році аудиторія Refinery29 зросла до одного мільйона підписників завдяки змінам у стратегії виробництва контенту. У тексті «Чому творці відео мають бути щирими з аудиторією» керівниця контент-відділу Refinery29 Емі Амріч розповідає, як їм вдалося зробити Youtube-канал успішним. Ще одна рубрика, яка стане у нагоді медійникам, — дослідження й інсайти про вподобання користувачів. До прикладу, масштабне дослідження аудиторії YouTube показало, що відео типу «how to» привертають увагу глядачів навіть більше, ніж музичні кліпи. Інше опитування з’ясувало, що люди будь-якого віку заходять на YouTube в основному для того, щоб подивитися, як зробити те, чого вони ніколи раніше не робили.
Корисними є і матеріали про тренди у споживанні контенту. Нещодавно на сайті вийшов текст про три поведінкові та культурні зсуви YouTube, де доступно описані нові тренди у вподобаннях глядачів.
Завдяки сайту Think with Google я усвідомила, що рішення щодо нового контенту треба приймати на основі даних про аудиторію та ринок, а не інтуїтивно.
YouTube-канал Every Frame a Painting. Аніматорка Тейлор і монтажер Тоні створили канал, де розповідають про інструменти сторителінгу в кінематографі людям, які в цьому не тямлять. Засновники каналу домовилися на прикладі фільмів різних жанрів розповідати про технічні, аудіальні, візуальні, структурні прийоми сторителінгу. Наприклад, Тейлор і Тоні проаналізували, як у бойовику Drive використовують систему квадрантів — коли в різних частинах екрану одночасно розгортаються різні історії. Закривши одну половину екрану, глядач все одно розумітиме, що відбувається загалом. Окрім цього, розташування героїв в кадрі безсловесно показує, як вони одне до одного ставляться.
Небезпека із Every Frame a Painting лиш одна: після перегляду цих відео може перехотітися дивитися безпосередньо фільми — бо навіщо, якщо можна одразу перейти до скороченої версії, та ще й з аналізом? Тому моя порада сприймати ці відео радше як довідник, а не повноцінну книгу.
Telegram-канали «Пиши, соблазняй» та «Главред». Максима Ільяхова переважно знають як автора книги «Пиши і скорочуй». Втім якщо читати цілу книжку немає часу чи бажання, а авторові поради та кейси цікаві, можна підписатися на його телеґрам-канали.
У «Главреді» Ільяхов дає поради щодо стилю, редактури, структури текстів. Він також розбирає погано написані тексти і пропонує, як їх можна вдосконалити. Іноді на каналі трапляються поради щодо роботи з замовниками — як розговорити клієнта, щоб отримати від нього максимально корисну інформацію для тексту про його компанію, або як працювати з вимогливими замовниками. Цей канал стане в нагоді журналістам і редакторам-початківцям. Він також змусить критичніше дивитися на свої і чужі тексти.
У «Пиши, Соблазняй» увага не на змісті, а на формі. Тут можна довідатися, як грамотно оформлювати матеріали, побачити приклади хорошої та не дуже верстки текстів, лендингів, блогів, оголошень, а також візуальної презентації інформації — інфографіки, відео, ілюстрацій.
Лекції Самуїла Лурьє «Техніка тексту». Автор цих лекцій — письменник і літературний критик. Його уроки присвячені художнім текстам, однак їх можна застосувати до будь-яких інших історій. У лекціях письменник розповідає, як налаштуватися на текст, осмислити сюжет, відчути першу фразу. Лурьє наводить купу прикладів із художньої прози, поезії, а також своїх есеїв. Попри це практичних інструментів у «Техніці тексту» небагато. Лекції радше про те, як відчувати текст, як прислуховуватися до себе, як осмислювати і відокремлювати свої думки від чужих.
Деякі спостереження письменника схожі на ідеї Мальколма Гладвела. Наприклад, Лурьє каже, що найліпше зрозуміти можна завдяки зіставленню. Однак порівнювати два спогади, ситуації чи дві людини не має сенсу, — варто обрати два різнорідні поняття — наприклад, предмет побуту і спогад із дитинства. Якщо автор справді відчуває, він зможе знайти таку аналогію і пояснити її. Тоді й читачам вдасться зрозуміти і відчути.
Загалом правил хорошої історії не так уже й багато. Вони універсальні: розвиток персонажа, обов’язкові перепони і кульмінація, дотичність історії до звичного життя читача. Щойно людина почне задумуватися, що саме їй сподобалося у цих новелах, подкастах, документальних фільмах чи текстах, вона розкриє половину «секретів сторителінгу». Додавши до них кілька фахових термінів з лекцій чи літератури, вона стане майже професійним оповідачем. Далі тільки багато-багато практики.
Головне зображення Arno Smit
