Чому українським дизайнерам корисно читати про себе.
Про людей, які змінюють дизайн державних сайтів, борються за красиві бланки для рентгену, створюють українські комікси, можна прочитати в онлайн-журналі про дизайн Telegraf.design. Це медіа немає конкурентів, хоча було б їм раде. Воно показує, наскільки українські дизайнери і студії круті, наскільки їхня робота цінна (бо звідки б ще ви дізналися про про піратські шрифти на банкноті в 1000 гривень). «Тут взаємини важливіші трафіку, люди — софту, а ідеї — правил», — кажуть про себе видавці.
Телеграф пише про анімацію, UX/UI дизайн, веб-, урбан-, графічний та продуктовий дизайни (продакт-дизайнер генерує ідеї, тестує гіпотези і проектує інтерфейс цифрового продукту).
Видання створили навесні 2016-го року двоє людей — Олександр Трегуб, засновник школи дизайну Projector, та Максим Ширко, творець студії the23.design. Ідея була проста — об’єднати середовище українських дизайнерів поза межами зустрічей у школі. За словами Олександра, освіта та медіа — це необхідні частини креативної індустрії.
«Індустрія потребує ефективної і сильної школи. А також професійних медіа, бо саме там знання розповсюджуються, підіймаються важливі та гострі питання. Медіа розпочинають дискусію, допомагають сформувати професійний стандарт і показують нові обличчя. На момент заснування Телеграфу, в Україні не було сильного професійного дизайн-медіа і ми його створили як необхідну ланку екосистеми».
Для дизайнерів і не тільки
«Починалося все як своєрідний самвидав, оскільки Олександр та Максим не журналісти і робили медіа за власними відчуттями. Але вони обоє — круті дизайнери і публічні люди у дизайнерському середовищі. Вони знали про те, як працює сфера і які є проблеми. Тому й вдалося першими текстами привабити аудиторію, поступово з’явилися постійні читачі», — розповідає Лілія Шпотенко, головна редакторка видання.
Ще років сім тому багато людей були зацікавлені лише в тому, де скачати безкоштовний софт, як повторити ефект у фотошопі та заробити на фрілансі 500 доларів. Але, кажуть видавці Телеграфа, зараз все не так.
Українські студії та продуктові компанії виросли ментально та фізично. З’явились глобальні проекти, міжнародні успіхи, нагороди. З’явилось більше яскравих особистостей та проектів. Спільнота повільно, але впевнено позбавляється від комплексів, ставить серйозні питання та починає вірити в свої сили.
Телеграф головно орієнтується на дизайнерську аудиторію, хоча часто публікує тексти, що цікаві для широкого кола. Видання стежить за ринком, компаніями, школами і тенденціями. Зараз із текстами працюють троє — новинарка, журналістка і головна редакторка.
Засновник Олександр Трегуб каже, що дизайн — це не лише про те, як створювати логотипи чи сайти, насамперед — це спосіб мислення, що націлений на постійне удосконалення середовища.
«Тож це дуже широка тема, доступна кожному. Якщо ви впроваджуєте більш ефективний процес на роботі — ви займаєтесь дизайном. Якщо ви проектуєте квартиру, чи новий офіс — ви займаєтесь дизайном. Пропонуєте покращення двора чи міста — так само. Дізнаючись про те, як дизайнери вирішують свої задачі, читач з іншої сфери може навчитись більш ефективно та естетично вирішувати власні. А разом із тим розвивати власний смак», — розповідає Олександр.
Телеграф має сторінки у Facebook і Telegram, планують створити профіль в Instagram. Найбільше читачів живе у Києві, також у Харкові, Одесі та Львові. У 2020-му видання планує детальніше вивчити власну аудиторію та опублікувати друкований журнал із найкращими матеріалами.
«Наповнення готове, — каже редакторка Лілія Шпотенко, — як не парадоксально, залишився лише дизайн».
Про що пише Телеграф
Телеграф пише про людей. Це нові та не зовсім імена в українському дизайні із різних міст країни.
Телеграф обирає героїв для інтерв’ю або колонок, керуючись принципом «проектного патріотизму». Ними стають дизайнери, ілюстратори, стратеги, арт-директори, чий досвід ведення проектів, підхід до роботи і життєва філософія можуть бути цікаві та корисні.
«Читач бачить такі матеріали і думає: ось, можна цим займатися і ось є з ким порадитися. Крім того, розповіді про дизайнерів та їхні проекти можуть допомогти об’єднатися і робити щось спільне», — каже Лілія. Наприклад, після матеріалу про арт-директорку видання «Тексти» Надію Кельм Projector запланував робити із нею курс візуалізації.
Телеграф розповідає про дизайнерів, які розробляють айдентику для подій, про те, чому співзасновник дизайн-бюро Spiilka Володимир Смирнов не захотів їхати працювати за кордон, або ж про тих, хто береться змінювати (хоч і повільно) дизайн державних сайтів.
Ще одна спеціалізація — тексти про дизайнерські професії, які не надто поширені в Україні. Наприклад, архітектор та фотограф Олександр Бурлака розповів про те, як оформив більше 30-ти виставок для Мистецького Арсеналу, Пінчук Арт Центру чи Національного художнього музею України.
Окрема тема — креативне підприємництво. Для цього на сайті існує рубрика «Локомотив». У ній публікують історії про вітчизняний бізнес у сфері дизайну.
«Хочеться вірити, що коли успішні студії та агенції будуть ділитися досвідом, то таких кейсів буде все більше і українці створюватимуть власні підприємства, а не працюватимуть на західний ринок», — міркує Шпотенко.
Так, дизайн-студія Other Land розповідає про створення бізнесу з нуля та клієнта, який пішов у останній тиждень роботи з проектом, а студія Spring Comics розкриває секрет, чого вартує створення оригінального українського коміксу.
Ще Телеграф пише про дизайн та активізм. Видання має історії про те, як агенції Banda, Projector і Dmytro Bulanov creative büro об’єдналися і створили варіативний шрифт для Києва. Або ж про те, як дизайнер Віктор Нікішов потрапив у лікарню, вжахнувся від бланків для рентгену та вирішив створити нові.
Видання також робить аналітику. Так з’явився текст про піратські шрифти на банкноті в 1000 гривень, або про новий податок для ФОпів із поясненнями юриста.
Автори, гроші та конкуренти
Редакція Телеграфа розташована у Києві, у коворкінгу Projector на Подолі. Від школи всі троє працівниць отримують зарплату і працюють на повну зайнятість.
У рішенні створити медіа не було короткострокового бізнес-розрахунку. Projector вірить, що від синергії проектів виграють усі гравці. Тим більше, що нині Телеграф став самостійним проектом із власними стандартами та критеріями, на які школа майже не впливає. Гроші також платять кільком постійним авторам, а левова частка позаштатних самі пропонують власні тексти без гонорарів.
«З кожним автором ми обговорюємо умови співпраці. Когось редагуємо, з кимось складаємо план майбутнього матеріалу», — каже Лілія.
Телеграф називає себе неприбутковим виданням. Поки що журнал не заробляє грошей і живе лише за рахунок школи Projector. Але вже зараз команда працює над монетизацією і за найближчі два роки сподівається вийти на самофінансування за допомогою нативної реклами. За цей напрямок відповідає окрема людина. Перші спецпроекти почалися у 2019-му. До прикладу, Телеграф зробив спільний матеріал із агенціями Banda та Bud про «Книгу легендарних вечірок України» – дослідження клубної культури країни за останні 30 років.
Штатні працівниці Телеграфу — журналістки і не мають дизайнерської освіти. У тонкощах сфери їм допомагає розбиратися Олександр та самі читачі, які пропонують нові теми для видання.
«Я працювала у журналі «Країна», «Газеті по-українськи». Коли перейшла у Телеграф одразу відчула, що раніше не мала такого доступу до аудиторії. Наші читачі дуже активні, завжди пишуть, якщо їм щось не подобається чи навпаки. Обговорюють новини, дають фахові коментарі. Нас це скеровує і ми намагаємося реагувати на всі запити. Наші читачі — це і є люди про яких ми пишемо», — говорить редакторка.
Серед українського ринку медіа у Телеграфа немає конкурентів. Це єдине видання, яке спеціалізується виключно на темі дизайну, хоча Лілія Шпотенко каже, що конкуренція була би доречною і зробила би ринок цікавішим. Серед закордонних проектів у Телеграфі орієнтуються на It’s Nice That, Dezeen та Smashing Magazine.
«Українські дизайнери часто не впевнені у своїх силах, мають відчуття периферійності. Ведуться дискусії про те, чи існує взагалі український дизайн, чи він лише копіює зразки Заходу. Але з кожним роком ситуація змінюється, вітчизняні студії отримують міжнародні нагороди і меншовартість зникає. Іноді треба просто вербалізувати досвід: розповісти дизайнерам про них самих, щоб вони подивилися на себе збоку».
Photo by Plush Design Studio on Unsplash
