Чому українська журналістика даних найкраща у Східній Європі.


Ця історія почалась 2010 року, коли закрили онлайн-видання zaua.org.  Власник зажадав від Романа Кульчинського та Анатолія Бондаренка негайно звільнити сервер та доменне ім’я. На щастя, вони зберегли тексти, опубліковані протягом року роботи. Хотілось, аби ці матеріали залишились у відкритому доступі. Сайт, на якому їх виклали, так і назвали — texty.org.ua. А згодом вирішили розвивати його як онлайн-видання. Тоді Роман з Анатолієм не думали, що колись у їхній команді програмістів буде більше, ніж журналістів. А сьогодні «Тексти» є головним осередком журналістики даних в Україні, що готує кадри для The Wall Street Journal. MediaLab з’ясував, як це працює.

Спершу ми збирали гроші на проект через пожертви, — згадує головний редактор «Текстів» Роман Кульчинський. — Це покривало, може, з один відсоток потреб редакції — п’ятдесят-сто доларів на місяць. Тому почали подаватись на ґранти.

На пропозицію підтримати «якісну та цікаву журналістику» ґрантодавці реагували без ентузіазму. Тоді Анатолій Бондаренко створив проект, який перевернув життя «Текстів».

— Анатолій давно цікавився програмами з відкритим кодом, — розповідає Роман. — Тоді з’явилось багато інструментів для аналізу даних. І він узявся робити рейтинг вищих навчальних закладів на основі зовнішнього незалежного оцінювання. Цей проект, опублікований у травні 2011 року, став дуже резонансним. Коли ми показали його донорам, у них загорілись очі, й у нас нарешті з’явилось фінансування. Так ми почали займатися журналістикою даних.

Перші чотири роки в редакції працювали дві з половиною людини: Роман, Анатолій та редактор новин на півставки. Редакції, власне, як такої не було працювали вдома, раз на тиждень збираючись у кав’ярні на нараду. 2014 року настав час, коли потрібно було або розширюватись, або припиняти проект.

— Ми накопичили критичну кількість проектів, яка дозволила перейти на інший рівень, — каже Роман. Завдяки отриманому ґранту «Тексти» винайняли офіс і набрали людей у команду. Здебільшого програмістів, які працюють із даними. Текстами далі займався Роман, залучаючи до співпраці фрилансерів. Тільки 2018 року «Тексти» вперше найняли журналіста для писання текстів.

— Коли «Відродження» запропонувало відкрити програму стажування, ми почали брати інтернів, — розповідає головний редактор. — Навчили їх, і тепер частина працює з нами.

«Тексти» — це радше аналітичний центр, ніж класична редакція онлайн-видання. Крім підготовки матеріалів для сайту, тут проводять дослідження та готують звіти для державних структур чи громадських організацій. Грошей із замовників не беруть — усе оплачується коштом ґрантодавців. Утім засновники «Текстів» планують розширення та думають про інші способи фінансування роботи редакції, окрім залучення ґрантів: платний контент, збирання пожертв або endownment — цільовий фонд для забезпечення роботи неприбуткової організації.

Більшість даних, які «Тексти» використовують для своїх проектів, є доступними для кожного, хто вміє їх зібрати. Наприклад, проект «Тролесфера», який продемонстрував, як працює мережа проросійських тролів, побудований на загальнодоступних даних фейсбука. Data-журналісти викачали з соціальної мережі за допомогою спеціальної програми величезний обсяг даних, обробили їх, візуалізували, додали опис. Ця робота тривала півроку.

— Багато цікавих проектів пов’язані з картами, — розповідає Роман Кульчинський. — Ми показали, як над Україною літає американський літак-розвідник. Олександр Оксимець зробив гру-прогноз про пенсії в Україні, використавши дані Інституту демографії. Уся інформація є в мережі, треба просто вміти її знайти, зрозуміти, що вона значить, і гарно її подати.

Дослідження рейтингу вишів на основі результатів ЗНО вступників, із якого почався успіх «Текстів» у царині журналістики даних, стало вічним проектом — його дані щороку оновлюються. Проект «Зима близько. Стеж за запасами вугілля» оновлюється щодня: сюди підвантажуються свіжі дані з Міністерства енергетики та вугільної промисловості, й можна в режимі реального часу стежити за тим, скільки вугілля накопичилось на теплоелектростанціях. Загалом на «Текстах» уже близько сотні матеріалів, у яких візуалізовані дані.

— Мої персональні фаворити серед наших резонансних проектів — це гра з деклараціями чиновників, яку розробила Ярина Серкез, її ж робота про вирубування лісів у Карпатах, де ми вперше використали 3D-графіку, та нещодавній проект, пов’язаний із паркуванням. Для нього ми збирали інформацію самі: ставили камеру й рахували машини, — каже Анатолій Бондаренко.

Торік «Тексти» отримали нагороду найбільш авторитетного конкурсу в галузі — Data Journalism Awards. 2012 року номінували проект «Закупівлі», а 2016 — гра «Гроші, метри, два авта». І ось Ярина Серкез першою в Україні взяла нагороду в номінації «Студенти та молоді data-журналісти року».

Data-журналістів із команди «Текстів» постійно запрошують проводити тренінги в Україні та за її межами — наприклад, у Польщі та Азербайджані. «Пропозицій багато, але ми не хочемо робити це своєю основною роботою. Тренінги забирають час у справді цікавих проектів, які ми можемо робити», — говорить Роман Кульчинський.

Аби стати data-журналістом, потрібно навчитися програмувати. Універсального інструменту немає, але розпочати Анатолій радить із мови R. Її використовують для аналізу та обробки масивів даних, для статистичних обчислень та візуалізації результатів. Опанувати R, за словами Анатолія Бондаренка, можна за кілька тижнів.

Анатолій Бондаренко

— Це базові речі, що дуже полегшать вам життя, — каже він. — За останні кілька років у мові R розвинулась ціла екосистема допоміжних інструментів, які дозволяють дуже елегантно використовувати дані. Наступний крок — Python. Тут буде складніше, бо додатків для цієї мови менше, але вона теж доступна початківцям. І третій крок — JavaScript.

Анатолій почав програмувати ще у восьмому класі: спробував скопіювати програму калькулятора на саморобному персональному комп’ютері. Проте в журналістиці він використовував свої навички програміста рідко. Лише у «Текстах» почав повноцінно працювати з даними, надихаючись прикладами ProPublica, The Pudding і The New York Times. Для тих, хто хоче навчитись збирати, обробляти, інтерпретувати та візуалізувати дані, він розробив онлайн-курс на платформі Prometheus.

— За останні декілька років у світі побільшало data-журналістів, — розповідає Анатолій Бондаренко. — Лише у Нью-Йорку їх близько сотні. На одній конференції в Америці було близько тисячі учасників. Половина з них — студенти, які скоро займатимуться журналістикою даних.

В Україні, за його оцінкою, data-журналістів кількадесят.

— У Східній Європі ми не маємо конкурентів. В Україні схожим трохи займається VoxUkraine, але їхні тексти пишуть науковці, тому вони не приділяють багато уваги візуалізації. «Українська правда» робила цікаві проекти, але їхній data-журналіст пішов на іншу роботу, — говорить Роман Кульчинський. Журналіст, який вміє застосовувати інструменти програмування для обробки та візуалізації даних, заробляє менше за пересічного програміста, тож завжди є спокуса перейти до звичайної ІТ-компанії.

Але Анатолій не йде, бо в «Текстах» працювати цікавіше. Пояснює: «Коли берешся за нову тему, починаєш шукати й робити відкриття, якими потім поділишся з читачем — це більше, ніж просто програмування».

 

Головне зображення — із матеріалу «Текстів» «Поїздки залізницею».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.