Як data-журналістка Ярина Серкез замість іспанської вивчила JavaScript.
Влітку 2017 зі сцени однієї з найпрестижніших нагород у сфері журналістики даних Data Journalism Awards вперше пролунало “Ukraine!”. Ярина Серкез не змогла сама забрати свою нагороду, адже в той час була по інший бік Атлантики – працювала в офісі The Wall Street Journal у Нью-Йорку. Майбутня спікерка Lviv Media Forum 2018 розповіла MediaLab про те, як пройти шлях від студентки журфаку ЛНУ до працівниці провідного західного медіа й що треба знати журналісту даних.
– Я вчилася в ЛНУ, коли там ще не було курсів інфографіки, візуалізації даних, а надто програмування для журналістів. 90% всього, що я знаю і вмію зараз, – це самоосвіта та знання, які я здобула в Штатах. Тим не менш, вся моя професійна кар’єра почалася із кількаденної школи в Києві від texty.org.ua. Туди я потрапила наприкінці четвертого курсу і почалося…
Перші мої графіки були досить недолугі. Я починала з нуля. Доводилось дуже багато працювати над собою і не розчаровуватись після перших невдалих спроб. Згодом з’явились перші проекти, потім робота в «Текстах».
Як більшість початківців, я часто відчувала невпевненість. Зрештою, я вчилась на класичного журналіста, а мені доводилось щодня мати справу з інформаційним дизайном, статистикою, картографією. Я дуже хотіла ортимати додаткову освіту з data-журналістики. В нас таких програм не було, але вони вже були в Штатах. Мені пощастило отримати стипендію Фулбрайта, а разом з нею шанс навчатись в Університеті Міссурі. Пройшовши все, пов’язане з даними, на факультеті журналістики, я пішла на курси до програмістів та географів. Досі пам’ятаю, як здивувався мій професор з data science, коли побачив в себе в списках студентку з журналістики. Вже наступного семестру я розробляла під його керівництвом бібліотеку для роботи з супутниковими даними.
Анатолій Бондаренко з Texty.org.ua отримує Яринину нагороду
Звичайно, університет серед кукурудзяних полiв Середнього Заходу Америки – далеко не центр журналістської Америки. Тому я мріяла потрапити на стажування до якогось великого видання. Мої одногрупники-американці запевняли, що це неможливо. Мовляв, там велетенська внутрішня конкуренція, і для іноземців, для яких англійська не є рідною мовою, це просто не-ре-аль-но. Але я подалася і через кілька тижнів отримала пропозицію від The Washington Post, а згодом The New York Times. Обидва – передові видання, які задають тренди у світі журналістики даних. Моє перше “американське” літо минуло в Нью-Йорку, за сусіднім столом з людьми, роботою яких я захоплювалася.
Потім минув ще один рік. Я вивчала нові технології, проходила курси та їздила на конференції. Наступного літа я потрапила на стажування у The Wall Street Journal (далі – WSJ) і залишилася там працювати.
Ким ти себе уявляла в журналістиці до того, як почала займатися журналістикою даних?
Коли тільки вступала, то бачила себе у розслідуваннях. Пізніше хотіла лишитися в академії і займатися медіадослідженнями. Але школа від «Текстів» стала для мене точкою неповернення – журналістика даних стала моєю пристрастю.
На твою думку, чи кожен журналіст (текстовик, відеограф тощо) має вміти працювати з даними?
Думаю, що кожен повинен уміти працювати з даними. Зрештою, це фактологічний базис кожного матеріалу. Для якісного аналізу потрібно вміти програмувати, хоча б на початковому рівні. А от візуалізація потрібна не завжди. Це дуже динамічний та експериментальний напрямок, який вимагає знань у багатьох сферах: від веб-дизайну до картографії. Щоб займатись цим професійно, варто бути готовим заінвестувати дуже багато часу. Хоча, без сумніву, це можливо. Колись у мене був вибір – вивчити іспанську чи JavaScript. Я обрала друге, і не шкодую, хоча до іспанської може ще колись повернуся.
Чи треба мати якісь схильності чи таланти, щоб працювати з даними?
Єдине, що потрібно – бажання вчитись. Я ще не зустрічала людини, яка б народилась із знанням мов програмування.
Який зі своїх проектів, на твою думку, ти могла би зробити краще?
Всі. Коли оглядаюсь назад, завжди розумію, що щось можна було зробити краще. І це нормально. Кожного дня доводиться вчити щось нове, і природно, що з часом ми бачимо більш креативні чи оптимальніші рішення. З іншого боку, журналістика – це життя на межі дедлайну. Буває, що банально дуже мало часу на підготовку проекту. Оперативність бере верх над складністю чи креативністю, і з цим теж треба змиритись.
Чому журналістика даних стала так стрімко розвиватися саме зараз?
Через розвиток технологій і культури ставлення до даних. Зараз з’явилося багато відкритих баз даних, і для журналістів це чудове джерело інформації. До того ж, дослідження, для яких раніше було необхідно залучати велетенські ресурси, тепер можна робити, не виходячи з дому. Наприклад, в останньому проекті, який я готувала для «Текстів», «Українська бетонна пустеля», ми змогли показати, що температура поверхні у районах, де немає зелених насаджень, набагато вища, ніж у зелених зонах. Раніше, для того, щоб провести таке дослідження необхідно було б мати багато грошей, велику команду та спецобладнання. А я це зробила не виходячи з офісу, користуючись супутниковими даними.
Ще спікери LMF 2018: Вільям Уріккйо
З чого починається твоя робота над проектом – з ідеї для теми матеріалу чи вивчення нової технології, яку хочеться десь випробувати?
Буває по-різному. Іноді це ідея, якою ти гориш, іноді – ідея редактора, іноді – новинний привід. Ось як було з «Українською бетонною пустелею»: я стежила за роботою одного дослідника-картографа з Римського університету, він виклав урок про те, як вимірювати температуру поверхні на їхній основі супутникових даних. Саме тоді в мережі багато нарікали на задуху в містах улітку. Зійшлися ідея для матеріалу і технологія, за допомогою якої можна було її реалізувати.
А що, на твою думку, важливіше у візуалізації даних – актуальна тема, інформативність чи гарна картинка?
На першому місці завжди інформативність візуалізації та коректність поданої в ній інформації. Й сама історія, безперечно. Якщо ще вдасться це гарно подати – взагалі джекпот!
В цій сфері на Заході зараз страшна конкуренція. Кожна велика редакція має сильну команду з візуалізації даних. Крім того, з’явилося багато медіастартапів, які тільки на цьому спеціалізуються. Всі намагаються знайти найцікавішу тему і формат її подачі.
Чи є різниця між інфографікою та візуалізацією даних?
Сьогодні зазвичай розмежовують ці два терміни. Перше – це те, що з’являється у друкованих ЗМІ і має прикрасити та розбавити текст. За візуалізацією завжди стоїть глибокий аналіз даних, а сама вона є просто візуальним наративом цього аналізу.
Які з твоїх останніх проектів – твої улюбленці?
Влітку я працювала над дуже крутим проектом для WSJ про місію NASA Кассіні. Спершу мені здавалося, що я ніколи такого об’єму інформації не осягну. Але, почитавши документацію і методологію, пройшовши кілька курсів і поспілкувавшись із людьми, які в цьому розуміються, можна все зробити. Реалізація проекту в мене зайняла приблизно два місяці.
Ще спікери LMF 2018: Яцек Утко
У WSJ є бажання зробити своїх журналістів універсальними? Чи вимагають від вас написання текстів, а від репортерів – вміння візуалізувати дані, з якіими вони працюють?
У WSJ є дві моделі, за якими працюють журналісти даних. В першому варіанті репортер, який працює, наприклад, над велетенською статтею про розвиток Apple, приходить до нас із даними про компанію і просить їх візуалізувати. У другому варіанті ми працюємо з даними і робимо матеріал самі або з мінімальною допомогою репортерів, які є більш досвідченими в темі, ніж ми. Наприклад, текст до матеріалу про місію Кассіні я робила з допомогою нашого наукового журналіста. Я повністю займалася візуалізацією, а він допомагав мені написати текст. Проте наявність додаткової навички в журналіста завжди вважатиметься плюсом.
Чим найбільше робочий процес в західному ньюзрумі відрізняється від роботи в українському?
Мені дуже подобається алгоритм контролю якості. Там стаття ніколи не вийде, поки не пройде через кількох редакторів та коректорів. В Україні такої скрупульозності немає, а тому в журналістських матеріалах часто трапляються помилки.
Свидовець: анатомія Карпат. Проект, над яким Ярина працювала в команді Texty.org.ua
Хто зараз задає тренди в журналістиці даних?
В data-журналістиці є тріада, яка задає тренди у цій сфері: з однієї сторони – великі мейнстримні ньюзруми, з другої – окремі фрілансери та інформаційні дизайнери (Надя Бремер, Джоржия Лупі, Моріц Срефанер), а з третьої – медіастартапи, які тільки на цьому спеціалізуються. Оцей третій елемент дуже цікавий, адже їх не обмежує стиль або якась редакційна політика, характерні для великих ньюзрумів. Вони можуть експериментувати, і їм це вдається дуже добре.
А наскільки далеко від цього всього українська журналістика даних?
Хороша новина – ми на правильному шляху. Погана – в нас дуже мало конкуренції в цій сфері, тому розвиток не такий швидкий, як хотілося б.
Хто отримує більше грошей – текстовики чи журналісти даних?
Не люблю говорити про гроші. Але мені здається, що в Україні журналісти даних мають вищі зарплати. В західних медіа непогано платять усім.
Топ-5 візуалізацій даних від Ярини:
- One Angry Bird: Emotional arcs of the past ten U.S. presidential inaugural addresses by Periscopic
- Craft beer — so hot right now. But what city is the microbrew capital of the US? by ThePudding
- Here’s every total solar eclipse happening in your lifetime. Is this year your best chance? By The Washington Post
- A Crack in an Antarctic Ice Shelf Grew 17 Miles in the Last Two Months by The New York Times
- Royal Constellations: A 1000 years of ancestral connections in the European royal families by Datasketch
