Головний редактор видання «Ґрати» про те, як судова журналістика стає трендом, але не завжди є синонімом професіоналізму

У зв’язку з подіями останніх років, місяців та навіть днів — процесів над активістами, волонтерами, журналістами та політиками — судова журналістика набирає неабиякої популярності. Журналісти наввипередки поспішають висловити свою думку про різні судові засідання. А ще краще поширити її у своїй стрічці, зробивши пост у Facebook.

Але насправді все це зовсім не про судову журналістику. Тут не вистачає головного. І ні, мова не про юридичну освіту (вона не така вже й потрібна досвідченому журналісту).

Неупередженість — ось золоте правило судового журналіста. Лише факти, жодних емоцій та власних суджень. Тільки з таким підходом судова журналістика матиме право на існування і буде дієвою.

Робота судових журналістів чимось нагадує фраґмент роману «Ловець у житі» Джерома Селінджера, в якому головний герой, Ґолден Колфілд, уявляв, як стоїть біля великої прірви у полі, де грається безліч дітей: він має ловити їх, аби ті не впали у провалля, бо вони гасають, не дивлячись поперед себе. Так само і судові журналісти мають висвітлювати, виловлювати важливі для суспільства справи, не зважаючи на власні вподобання чи рівень резонансу.

Про найголовніші принципи судової журналістики нам розповів головний редактор судового видання «Ґрати» Антон Наумлюк, який добре знає, як важко залишатися неупередженим, коли історія обвинуваченого відчувається наче власна. І як спокійно спиться, коли розумієш, що твій матеріал побудований лише на фактах.

Лишатися відстороненим навіть коли відчуваєш прихильність до героя

Антон Наумлюк починав журналістський шлях в Саратові у Росії. Там він писав матеріали про протести та порушення прав людей. Коли почався російсько-український конфлікт чоловік висвітлював судові процеси в Ростові над Надією Савченко та Олегом Сенцовим. Власне це і стало поштовхом зануритися в судову журналістику глибше. Потім була Чечня та Крим.

За словами Антона, в окупованому Криму робота в основному стосувалася кримських татар.

«Якщо ти журналіст в Криму і пишеш про кримських татар хоча б трохи компліментарні тексти, то твої матеріали легко можуть кваліфікувати як виправдання “тероризму”» — розповідає Антон.

Проте з початку судових процесів над кримчанами журналісти не особливо їздили на півострів висвітлювати ці події.

Російські (незалежні медіа) не їздять, українським за об’єктивних обставин туди не вдається потрапити. За словами Антона, через це незалежний журналіст в окупованому Криму стає таким собі монополістом інформації. У такому випадку головне — розуміти відповідальність свого становища.

«Спочатку над матеріалами працюється доволі спокійно. Ти абстрагований від підсудних. Сфабрикованість справ очевидна, але гостріше відчуття виникає, коли починаєш спілкуватися з ними, знайомишся з їх родинами.

Я завжди говорю, що потрібно бути відстороненим від героїв матеріалу. Викладати лише факти. Але в житті не завжди так виходить. Я піддавався такій самій небезпеці бути ув’язненим, як кримські татари. Важко не прив’язатися до цих людей, не вболівати за возз’єднання родин і справедливий вирок суду» — каже Антон. 

Доступ в суди: досвід

Українські суди, на думку журналіста, одні з найбільш відкритих до журналістів. А він точно має з чим порівнювати.

«Під час судових процесів в Чечні над Станіславом Клихом та Миколою Карпюком (українські полонені в РФ)  матеріали замовляла “Новая газета”, проте на засідання я ходив з посвідченням Радіо Свобода» — розповідає Антон. 

Насправді в Росії не дуже тепло ставляться до Радіо Свобода. Проте Чеченська республіка радше виняток з правила. Під час першої російсько-чеченської війни саме журналісти цього радіо детально висвітлювали всі події та не боялися виконувати свою роботу.

Загалом, за словами журналіста, в Чечні доволі спокійне відношення до журналістів в судах. Так, потрапляючи до республіки, потрібно бути готовим до цілодобового стеження. Але з іншого боку, якщо ти під наглядом провладних структур, то ніхто інший тебе не зачепить.

В Ростові навпаки потрібно було діставати друге посвідчення  — «Нової газети». Там міжнародне медіа не в пошані. Загалом ростовські судові процеси мали свою специфіку – наприклад, лише 15 секунд на фото.

Під час процесу над Олегом Сенцовим українські журналісти навіть не могли зізнатися в тому, що вони приїхали з України. Потрібно було маскуватися під місцеві медіа аби бути присутніми на засіданнях.

«На одному з засідань Олег спитав, чи присутні в залі українські журналісти. У відповідь почув — ніхто не зареєструвався! Він тоді сильно засмутився. Хоча тоді була моя колега Таня Козак і ще кілька українських журналістів, але вони не ризикували реєструватися як українські медіа» — пригадує Антон.

Спершу в Криму суди були доволі відкриті до журналістів. Щоправда, відкритими вони були до російських медіа, адже всім хотілось прислужитись московській владі, показати свої проросійські настрої.

З часом процеси ставали закритішими. Силовики швидко розуміли, про що і як пишуть журналісти (а не пропагандисти). Однак від початку окупації були видання, до яких ставились м’яко кажучи негативно. Наприклад, видання «Крим.Реалії», яке ледь не одразу почали вважати іноземним агентом.

В українських судах все інакше. Учасники судових процесів самі наперебій готові говорити з журналістами. Якщо прокурор знає, що адвокат вже розповів свою позицію журналістові, обов’язково теж проявить бажання висловитися.

«Ми не завжди ходимо на судові засідання. Не скрізь можна встигнути та й іноді часу це забирає багато.

В таких випадках не напишеш цікаві репортажі, адже особисто не почув позасудовий процес: хто що говорить між собою, які коментарі учасники дають журналістам, як поводяться поза залом засідань тощо.

В українських судах все записується. Тому розказати про саме засідання й основні його моменти можна завдяки запису», каже Антон.

Але в Україні є інша проблема: багато судових процесів мають сильне політичне забарвлення. Найчастіше це стосується або справ Майдану, або коли політики та олігархи розв’язують свої проблеми за допомогою правоохоронного апарату.

Але судовий журналіст не має права називати такі справи політичними прямо. Проте може подати аудиторії все так, щоб та сама зрозуміла, що судовий процес вибудований на політичній боротьбі, а не юридичних аспектах.

Судова журналістика в тренді, але її справжня особливість поза суб’єктивними висловлюваннями у Facebook

Судові процеси насправді стали гучними інфоприводами не тільки галузевих  медіа, а й загальносуспільних: справа Сергія Стерненка, вбивство Павла Шеремета, численні засідання над активістами та учасниками бойових дій тощо. Про це все охоче пишуть ЗМІ. Адже це резонанс, а отже прихід аудиторії та підвищений трафік.

Але є й складні випадки, як от процес по справі збиття МН-17. Видання «Ґрати» слідкувало за цим процесом рік і три місяці, розбираючись у кожному засіданні. Це дозволило журналістам надати аудиторії більш експертну думку, сповнену деталей, причино-наслідкових зв’язків та розуміння ситуації в цілому, а не окремих шматків.

«Ми всією редакцією обговорюємо кожну справу, тобто майбутній матеріал. Вкрай рідко трапляється, щоб хтось з нас не погодився з темою або вона здалася “мутною”.

Але найголовніше — відбирати дійсно суспільно-важливі справи, хід яких повинен знати читач. І це не завжди стосується гучних подій», — говорить Антон.

Часом в редакції видання знаходять не надто невідомі справи, які гарно показують ситуацію в країні загалом. Один з останніх випадків — це справа Аліка Алексаняна з Харківщини.

Він підпалив двері Харківської адміністрації через те, що чиновники не чують закликів його односельців про відновлення доріг в селищі. На нього вже завели декілька справ і поки не зрозуміло, чим закінчиться ця історія «класичної класової боротьби» в Україні.

На таких історіях набагато легше розказувати аудиторії про суспільну нерівність в Україні. Цей чоловік доволі запальний, але він відстоює інтереси свого селища. Хоче, щоб діти мали змогу їздити до школи. І це зовсім не резонансний, радше рядовий процес. Але насправді для країни та суспільства він є достатньо вагомим і промовистим. 

Той, хто добре пише та говорить

Антон Наумлюк говорить, що команду «Ґрат» збирав дуже просто: хтось гарно пише, а така людина необхідна в команді, натомість хтось інший прискіпливий до дрібниць, а це вкрай потрібно для судового журналіста.

Так, в деяких напрямках потрібні додаткові знання. Наприклад, висвітлення справ антикорупційного суду потребують додаткових економічних знань. Справи про авіакатастрофи теж мають свою специфіку, бо треба розібратися в тонкощах міжнародних судових процесів. А все решта, за словами Антона, приходить з досвідом та набувається кропіткою працею. 

«Коли я збирав команду, то зважав на людей, які будуть висвітлювати всю інформацію, яку ми змогли зібрати, але не зважатимуть на політичні моменти, які комусь можуть не сподобатися або будуть не дуже зручними.

Коли ти знаєш, що маєш підтвердження кожному факту та слову, писати про найгучніші судові процеси страшно не буде. Адже й причепитися немає до чого» каже Антон.

«В журналіста не може бути статі, релігії та паспорта»

Антон Наумлюк вважає, що судова журналістика — це те, до чого журналіст може прийти з роками. На перший погляд, це достатньо складна система. Але у неї треба заглиблюватись, аби зрозуміти, що не все так однозначно.

Слід детальніше розбиратися в причинах, аспектах та тонкощах будь-якої справи. Розуміти: якщо людина спалила комусь машину, то спалила вона її не просто так, а тому що в неї відібрали домівку. Загальна картина кожної справи не починається і не закінчується в судовій залі.

«Треба розуміти, що судова система є підґрунтям для розбудови демократичної держави. Вона охоплює всі механізми роботи державного апарату. І якщо ти не розумієш, як працюють суди та як вони впливають на життя громадян, тоді важко стати судовим журналістом», — підсумовує Антон.

З технічної точки зору в Україні важко працювати в цьому напрямку журналістики. Судові процеси часто розтягуються на роки. Засідання переносяться, а журналіст місяцями може витрачати час, однак так і не отримати необхідну інформацію для повноцінного матеріалу.

Проте, можливо, таким чином цей напрям і відсіює «зайвих», лишаючи в роботі тільки справжніх професіоналів. Судова журналістика дійсно на вершині своєї популярності, але справжня її сила не схована за бажанням журналіста стати популярним і набрати сотні лайків під постами у Facebook.

Схожі матеріали:

Як писати про право
Чому варто писати про суди
«Виправдано суспільним інтересом»

Основи судової журналістики (посібник, 2016)

Головне зображення: Tingey Injury Law Firm

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.