Медіа і культурні дієвці у пошуку локальної ідентичності.  

У Дрогобичі співпраця влади, громади і медіа створює умови для діалогу навколо локальної культури через культурні події та фестивалі. Журналістка і репортажистка Єва Райська на прикладі рідного міста проаналізувала, як формуються локальні мистецькі й культурні ініціативи, як їх сприймає спільнота і з якими проблемами доводиться стикатися організаторам. 

Перевага у спільності 

Коли я навчалась на першому курсі університету, то паралельно працювала на місцевій радіостанції «Твоє радіо». Приблизно тоді розпочались мої перші спроби в журналістиці, хоча мене радше захоплювала ідея міської співучасті, долучення до спільного творення міста. 

Я вела програму про локальні культурні події міста та регіону. Тема культури на будь-якій радіостанції здебільшого подавалась останніми новинами, або взагалі переносилась на вихідні, бо вважалась чимось не терміновим. Але наша команда розуміла важливості дискусій про культури, нехай навіть у локальному контексті. Вони дозволяли залучити слухацьку аудиторію до загального дискурсу. Паралельно я брала участь в культурних ініціативах міста, а відтак радіо стало результативною платформою для діалогу. 

Пізніше ми колегами Олександром Максимовим та Роксоланою Буяк створили інтернет-радіо «Котермак», бо нам хотілось продовжувати традицію незалежного міського радіо, яке б розповідало лише про культуру. У нас була власна студія у центрі міста та якісна професійна техніка, придбана за власні кошти. Радіо «Котермак» проіснувало рік, але за цей час ми встигли стати партнерами Міжнародного фестивалю Бруно Шульца, та проєкту «Друга Осінь», записати подкасти з відомими українськими письменниками, художниками, музикантами та організувати просто в студії декілька крутих концертів з місцевими виконавцями. Нині кожен з нашої радійної команди створив якийсь власний проєкт. Ми не так часто перетинаємось у наших професійних справах. Але нова ініціатива, подія чи фестиваль, які виникають у місті, знову-таки об’єднують всіх навколо себе.

Творення культурних спільнот у маленькому місті нагадує мені історію спільного дому, бо це так, ніби ми виходимо на своє подвір’я і хтось з нас каже: «А давайте зараз пограємо ось в таку гру…». Тоді присутні гравці охоче долучаються до процесу. Власне цей чар гри згодом переходить в якусь мистецьку ініціативу чи локальну структуру, а за декілька років виникає розуміння того, що з цієї «гри» розпочався важливий процес відбування міського життя сьогодні. 

Слухати джаз у маленькому місті

Чотири роки тому в 2016 році у Дрогобичі вперше відбувся Міжнародний фестиваль джазової музики Jazz Bez. Це була перша спроба привезти у маленьке місто зірок світової джазової сцени з Нью-Йорка, Берліна, Парижа, Стокгольма, Вроцлава, Брюсселю. Слухацька аудиторії взагалі не розуміла, яку музику слухатиме того вечора, але вщент заповнена зала міського будинку культури у першій рік проведення фестивалю дала зрозуміти, що цікавість до професійної джазової музики є більшою, аніж очікували організатори, а отже треба продовжувати. Директор Jazz Bez у Дрогобичі – митець та художник-концептуаліст Олександр Максимов каже, що ідея фестивалю народилась спонтанно з бажання відродити джазові традиції в місті.

«Джаз в Дрогобичі грали ще у тридцятих роках. У нас навіть існували камерні джазові клуби. Взагалі наша локальна джазова історія є глибокою і про неї треба частіше говорити», – переконаний Олександр. 

Jazz Bez в Дрогобичі став не тільки святом музики, але передусім сформував і продовжує формувати культуру. Головною інспірацією до заснування Міжнародного джазового фестивалю в Дрогобичі був директор Jazz Bez в Україні – Маркіян Іващишин, який чотири роки тому підтримав ідею приєднання до фестивалю Дрогобича.

«Маркіян став для мене і для всього Дрогобича добрим другом. Нічого б не відбулось без нього і його підтримки», – продовжує Олександр.

Фестиваль джазової музики для малого міста став викликом. До ідеї одразу приєдналась міська влада і це суттєво допомогло в організаційній складовій події. А мер міста Тарас Кучма досі каже, що джаз ще дужче полюбив саме після першого Jazz Bez. Він кожного року відвідує концерти та відкриває для себе нові формати світового й українського джазу. «Джаз зробив з дрогобичан романтиків», — міркує Олександр Максимов. Розповідає, що зараз робити фестиваль стає все важче, навіть попри те, що  сформувалась цільова аудиторія, з’явились меценати, які підтримують захід. Минулого року фестиваль скоротили з чотирьох днів до одного. Але попри світову пандемію та непевність ситуації Олександр запевняє, що цієї зими джаз знову звучатиме у нашому місті.

Jazz Bez в Дрогобичі став професійною платформою не тільки для поціновувачів музики, але передовсім для студентів та студенток музичного коледжу імені Василя Барвінського. У 2019 році сформувався студентський джаз бенд «Лабораторія 102», яка минулого року вперше виступила на сцені разом із зірками світового джазу. Донині вони грають та дають концерту у культову львівському клубі «Дзиґа». Ще однією новою музичною колаборацією стало створення «Лабораторії джазу» за ініціативи викладача та музиканта Ярослава Проціва.

«Фестиваль потрібен для того, щоб дати нове дихання локальним музикантам, щоби вони не боялись грати іншу музику, імпровізувати», – каже Олександр Максимов. 

«Великі міста перенасичені культурними подіями»

Окрім Міжнародного фестивалю джазової музики, Олександр організовує в Дрогобичі й інші мистецькі події. У 2018 році в місті відбувався вперше фестиваль Вуличної музики. Це стало нагодою показати себе для андеґраундних музикантів, яких у Дрогобичі багато. 

У першій рік до проведення фестивалю долучилась мерія і місцеві підприємці. Хтось допоміг теплою кавою, хтось — друком банерів, футболок та бейджиків, інші — апаратурою для якісного звуку.

«Великі міста перенасичені культурними подіями. Водночас у малих містах нічого не відбувається, — каже Олександр, — Завжди легше поїхати у велике місто і долучитись до творення уже існуючої події. Натомість нам важливіше творити культуру вдома, навіть якщо немає усіх умов для проведення подій чи фестивалів. У тому ж 2016 році в місті вперше відбувся фестиваль актуального мистецтва, а рік по тому цей фестиваль пройшов у селі Івана Франка Нагуєвичах. З власної ініціативи приїхали митці з України та Польщі. Вони декілька днів працювали з сільським простором та залучали до своїх мистецьких акцій місцевих мешканців. 

Тоді Олександр покликав знайомих митців і вони погодились приїхати. Багато хто жив у нього вдома, спав на підлозі — не було коштів поселити їх. Але з цього вийшла ініціатива, про яку місцеві згадують досі.

«Франко більше не пам’ятник. Франко – це подія»

У 2012 році у Нагуєвичах пройшов Міжнародний фестиваль «Франко Фест» — гори кутав густий туман, зі сцени співала Ніно Катамадзе, а наметове містечко поруч було переповнене людьми. Це була ще одна знакова подія для формування міської культури. Організатором фестивалю стала мистецька ініціатива «Інше місто», радіостанція «Твоє радіо», а його директором був Остап Походжай. 

«Всі і досі співають пісню “Човен” гурту “Один в каное”. Це ж на фестивалі вона вперше пролунала. Фестиваль змінив уявлення про Франка», – говорить Остап Походжай. Тоді йому було 21 рік і він разом з командою намагався створити середовище, яке б гуртувало таких же молодих і небайдужих людей.

Перший «Франко Фест» окрім локальної радіостанції, яка була співорганізатором, об’єднала навколо себе чимало альтернативних медіа, наприклад “Варіанти”, яким був цікавий новий формат фестивалю. Під час другого року фестивалю долучалось багато львівських медіа, оскільки була співпраця з львівською «Дзиґою». 

«Медіа зацікавиться подією, якщо вона актуальна. На другому фестивалі виступала Ніно Катамадзе і це, звісно, була сенсація для Галичини, а тому всі звернули увагу на фестиваль», — згадує Остап.

У 2013 році до «Франко.Missia» долучились Самбір та всі населені пункти по дорозі від Попович до Нагуєвич. Другий рік фестивалю, як каже Остап, став більш провокативним, бо тоді звучали теми, які для Галичини досі залишаються болючими. Наприклад, тема ксенофобїі чи упередження щодо євреїв: «Тоді за часів Януковича навіть зібралась коаліція, яка хотіла засудити фестиваль за те, що нібито-то якісь панки з Берліна співали пісень Франка сербо-лужицькою мовою на фестивалі».

«Арка уяви Бруно Шульца»

Якщо Іван Франко – це частина української культури, то Бруно Шульц – цікавий для українців, поляків та євреїв.

Не існує Дрогобича без Шульца. В літературному світі про Дрогобич знають завдяки творчості польського письменника і художника єврейського походження. Але тут варто віддати належне Полоністичному науково-інформаційному центру імені Ігоря Менька та Благодійному Фонду «Музей та Фестиваль Бруно Шульца» у Дрогобичі, які одні з перших заговорили про Шульца в українському дискурсі та повернули дрогобицького  письменника місту. А згодом стали організаторами однієї з найбільш знакових подій – Міжнародного фестивалю Бруно Шульца.

Віра Меньок – організаторка фестивалю з української сторони, дослідниця та літературознавиця розповідає про те, що протягом шістнадцяти років існування фестивалю дрогобичани, але і також усі прихильники Шульца відкрили для себе митця по-іншому. Цільова аудиторія фестивалю помітно виросла, а отже почала глибше міркувати, ким був і залишається для нас Шульц. 

Проміжними подіями фестивалю є дводенний проєкт «Друга Осінь», який вшановує роковини загибелі Бруно Шульца. Літературно-мистецький проєкт відбувається щороку 19 листопада та є продовженням діалогу про Шульца. 

«Вперше, коли ми робили цей проєкт, то прийшло п’ятеро людей. Уявіть собі, всього п’ятеро!» – згадує Віра Меньок. 

Тепер «Друга Осінь» є Міжнародним дводенним проєктом, на який восени до Дрогобича приїжджають провідні інтелектуали з України, Польщі та інших країн.

Про співпрацю з владою

«Теперішній мер дуже добре, як на мене, розуміє контекст фестивалю і взагалі феномену Шульца. Він справді щиро зацікавлений не лише самою фігурою Шульца, але й передовсім його текстами», – каже пані Віра. Ідею фестивалю охоче підтримує дрогобицький міський голова, а це суттєво полегшує роботу такої масштабної події. Проте в минулому, з підтримкою від попередньої влади виникали труднощі. Про зацікавлення медіа міркує, що передовсім Шульцфестом цікавляться іноземні медіа, натомість з локальних постійних партнерів залишається дрогобицький онлайн-часопис «Майдан». 

«Це наш добрий друг і постійний медіапартнер. Минулого року до співпраці приєдналось радіо “Котермак”. А взагалі дуже добре співпрацюємо з польськими медіа та виданнями, які на час фестивалю спеціально приїжджають у Дрогобич.

Підтримка міської влади – ще одна вагома частина формування уявлень про Шульца для міста та його мешканців, — переконана пані Віра. — Це добрий показник, бо він сигналізує про відкритість міської громади до прийняття іншої ідентичності самих себе. А отже формує добрий приклад розуміння спільної локальної культури».

 

Матеріал підготовано у межах проєкту Львівського медіафоруму — «Комунікативні стратегії малих міст», який реалізовується за підтримки Українського культурного фонду. Його зміст є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію Українського культурного фонду.

 

Головне зображення Patrick Hendry

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.