Або чому хтось читає про кал та канібалізм.

WAS — це історичний онлайн-журнал, який з’явився рік тому. Його заснував фотобанк Depositphotos, який уже видає онлайн-журнал про фотомистецтво Bird in Flight. Спершу він виходив лише російською мовою, але тепер матеріали перекладають українською. Головний редактор Іван Сіяк розповів, які найбожевільніші тексти виходили на сайті, чому Вікіпедія — це не прокляття, і чому робота в історичному виданні — рай для соціофоба.

Все почалося з того, що Іван Сіяк вчився, але не довчився на історика в Києво-Могилянській академії. Його цікавила не наука, а історія як спосіб розповідати про минуле. Врешті це стало однією з причин, чому виник сайт WAS. Це був ідеальний спосіб розповідати про історію без академічності. І це той тип журналістики, який не змушував Івана мучитись.

«Я взагалі соціофоб. Для мене дзвонити комусь і щось питати це лише страждання», каже редактор. Телефонувати ж героям тексту, більшість із яких уже давно мертві, не доводиться.

Овва, ухти, отакої

Вау-ефект — це головний критерій відбору текстів та тем, які з’являються у WAS.media. Це вау винятково інтуїтивне та суб’єктивне. Воно або виникає, або не виникає ще на етапі відбору тем.

«Моє вау залежить від того, наскільки добре я знаю тему. Деякі теми мені нецікаві, бо занадто відомі. Або навпаки. Водночас мені здається, що люди хочуть читати тільки про те, що хоча б десь чули. Тому зовсім вузькі теми не заходять», пояснює Іван Сіяк.

Одним із найепатажніших матеріалів, які колись виходили на сайті, був текст про кал. У ньому йшлося про те, чиє лайно зараз дорожче за золото і хто з науковців найбільше радіє фекаліям. Ще був матеріал про канібалізм. Йшлося про людей, які куштували людську плоть, розписували рецепти та ділилися враженнями про найсмачніші частини людського тіла. А в матеріалі про секс в українському селі пояснювали, в які ігри бавилися підлітки в 17–19 століттях, що в хлопчиків називалося робити пиво і чому дівчата вагітніли, навіть не підозрюючи, що в них був секс. На цю тему, каже редактор, заходять будь-які матеріали.

Проте ажіотаж викликає не лише секс. Переважно кількість переглядів тексту пропорційна кількості грошей, які витратили на рекламу. Проте були й матеріали, які вистрілили і без активного просування, згадує Іван Сіяк. Серед них текст про те, чому в Російській імперії не сміялися з чукчів, чим космонавти готувалися вбивати астронавтів, як проходили антикартопляні бунти в Російській імперії, хто був у п’ятірці найбільших грішників серед римських пап, і за що стратили шкільну посудомийницю в 1987 році.

А матеріал про державних правителів, які безглуздо померли, набрав майже сто сімдесят тисяч переглядів.

«Секрет у тому, що люди знаходять у цьому тексті паралелі з Путіним. Ну, і, читаючи цей матеріал, сподіваються, що з ним станеться щось подібне. У підводці на фейсбуці ми обіграли цю тему і запустили хвилю», каже редактор.

Копати не перекопати

Переважно тексти пишуть не історики. Відбирають авторів так: людину просять сформулювати кілька тем. Уже на цьому етапі, пояснює Іван Сіяк, стає зрозуміло, чи вони спрацюються. Крім зовнішніх тем, у головреда є постійно кількадесят ідей для матеріалів, які чекають свого часу. Коли текст готовий та надісланий у редакцію, починається найгірше.

«Інколи перевірити факти у тексті в мене займає більше часу, ніж його написати. Просто є дуже багато нюансів, у яких можна помилитися. І йдеться не лише про написання прізвищ чи коректних дат, є історичні закономірності, які перевіряти довше та складніше», розповідає головред.

Перевіряє не лише він; у виданні працюють ще дві редакторки, які займаються текстом на перших етапах. Тільки після попереднього фактчекінгу матеріал опиняється в головреда, який копає ще глибше.

Причому починає з Вікіпедії.

«Мене дуже бісить, коли Вікіпедію не сприймають як адекватне джерело. Насправді, це круте місце. Ми забороняємо, звісно, використовувати Вікіпедію як єдиний ресурс, але там цікаві списки джерел. І взагалі частину наших тем ми знаходимо саме там», розказує редактор.

«Я намагаюся, щоб тексти дотримувалися якщо не історичної правди, бо її не завжди можна встановити, то хоча б поширеної концепції. Тобто щоб у тексті не висловлювалися маргінальні вчені», пояснює Іван.

Пий як гетьман, не вір на слово

Історики на WAS пишуть рідко і, буває, страждають, — боляче ставляться до редагування.

«Їм здається, що кома чи видалення якоїсь цифри може повпливати на зміст. Ми з ними інколи працюємо, вони всі дуже різні, але мало хто вміє писати легко та доступно», додає редактор.

У WAS рідко коли можна знайти посилання на джерела. Їх тут не ставлять принципово.

«Ми не вважаємо себе науковим виданням, і вказувати джерела для нас обтяжливо. Проте ми просимо авторів робити це в тексті, щоб ми могли на етапі підготовки їх фактчекнути і щоб можна було на них послатися, якщо виникне суперечка».

Виняток хіба поодинокі матеріали, що їх написали історики. Науковці не можуть обійтися без посилань, тому доводиться миритися. Наприклад, у тексті про козацьку моду 17 століття є кілька першоджерел, де можна дізнатися про всі варіанти носіння шапок.

Ще посилаються, щоб перекласти на когось відповідальність, пояснює Іван Сіяк. Так трапляється, коли автор розповідає дуже суперечливу теорію. Скажімо, як Африка могла відкрити Південну Америку.

Джерела інформації також вказують у тестах із запитаннями, щоб читачі зрозуміли, яка відповідь правильна і чому. Так у тесті Чи вмієте ви пити, як гетьман? можна дізнатися, що в 17 столітті головні вчені та педагоги, які були монахами, теж любили алкоголь. І перевозили пляшки в скринях з замками таких собі монарших мінібарах, які тоді називалися погребцями.

«Через рік роботи WAS у нас дуже зросли внутрішні критерії, — каже Іван. — Те, що я вважав хорошим текстом на початку, вже таким не вважаю. Ми тоді взагалі мали бути чимось на кшталт AdMe.ru з короткими і простими текстами. Але оскільки ні я, ні хтось інший з команди не вміє робити AdMe.ru, то ми зробили щось цілком інакше».

Але перш ніж читати WAS як історичний журнал, каже головний редактор, потрібно зважати, що «ці тексти не можуть слугувати матеріалом для дисертацій чи навіть шкільних творів. Ми не робимо наукові відкриття. Всі історії, які є на сайті, десь уже викладені хоча б частково. Ми лише надаємо інформації форму, яку приємно читати».

Головне фото із фейсбук-сторінки WAS.media

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.