Новина за вдалим інформаційним запитом може принести купу переглядів.
На сайті «Доступ до правди» такою новиною свого часу стала публікація про квіти, точніше про те, що на закупівлю квітів на рік ДУСя витрачає від 700 тисяч до майже мільйона гривень.
Ця новина на маленькому сайті мала у перший день 5 тисяч переглядів (для нас це багато) і кілька сотень шерів на Фейсбуку.
Читачів обурювала недоречність витрат на фоні інших нагальних потреб країни, тим паче під час війни. Коментатори писали про відсутність спорядження на фронті та медичного обладнання в тилу, погані дороги, комунальні негаразди, які не вирішуються через брак грошей.
Але важливо: ця новина не тільки сколихнула активність на сайті — вона стала приводом для важливої суспільної дискусії про публічні фінанси: витрачаючи державні кошти, треба говорити не тільки про прозорість, а й про доречність витрат.
Ціна новини для редакції: звернути увагу на букет, який вручив президент у Верховній Раді прем’єру, вітаючи того з посадою; написати інформаційний запит із запитанням про вартість квітів, отримати цифри.
5 хвилин праці, найважчим у якій є саме «звернути увагу».
Усе решта — і написання запиту, і написання новини за отриманими цифрами, і публікація посту у фейсбуку — елементарно.
Що можна питати
Розуміння «вдалого запиту» складається з кількох етапів. По-перше, за законом «Про доступ до публічної інформації», у відповідь на запит надається саме публічна інформація.
Закон дає таке визначення (частина 1 стаття 1):
«Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом».
Це означає, що ви можете запитати лиш таку інформацію, яка є саме у цього розпорядника (ще одне важливе поняття закону) в готовому вигляді. Ви не можете запитати, чому досі не відремонтовано таку-то дорогу з райцентру до села, зате можете попросити копії проекту і кошторису ремонтних робіт, а також графіку їх виконання.
А чому їх не відремонтували і що про це думає голова місцевого органу самоврядування — це не запити. «Чому?» — це такий вид звернення громадян, який називається скарга і підпадає під закон «Про звернення громадян». Відрізняється термінами надання відповіді: на запит мають відповісти протягом 5 робочих днів, тобто тижня, а на звернення — протягом місяця. Саме тому важливо так сформулювати запит, щоб його не перекваліфікували на звернення.
А от якщо ви запитуєте, що про це неподобство (чи подобство, байдуже) думає пан голова, то це називається прохання про коментар. Це робоче питання, яке журналіст надсилає не до відділу роботи з публічною інформацією, а до прес-служби. Термін надання відповіді не регулюється жодним законом, а залежить лише від авторитету журналіста чи ЗМІ, професійності прес-служби, цивілізованості й відкритості установи. Тож якщо прес-секретар говорить: «Пишіть інформаційний запит на коментар/інтерв’ю», з точки зору законодавства це нонсенс. Тому що це не інформаційний запит, а просто лист.
Але є ще один важливий нюанс. Перш ніж писати запит про стан такої-то дороги, вам доведеться дізнатися, що ремонтом локальних доріг тепер займається не Укравтодор, а місцеві органи самоврядування.
Згідно з законом, це називається обрати правильного розпорядника, саме того, у якого є запитувана інформація. Тут доведеться подумати.
Бо інакше станеться таке: ви напишете в Укравтодор: «Дайте мені проект і кошторис ремонту такої-то дороги», а вони — як і належить за законом, рівно через тиждень і, повірте, ані днем раніше, — надішлють вам відповідь, що вони не є розпорядником цієї інформації. І ще: мають написати, що тепер таким розпорядником є місцевий орган самоврядування такий-то. А ще: самі ж мають переслати ваш запит цьому розпоряднику.
У законі це дуже красиво сформульовано (частина 3 стаття 22):
«Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником».
У цій ситуації закон на вашому боці. І навіть якщо «неправильний розпорядник» дотримається закону і перешле «правильному», для вас усе одно гарантовано розпочнється другий тиждень очікування, якого можна було уникнути.
Як писати запит
Якщо ви зрозуміли, що хочете запитати і як це треба сформулювати, далі — питання техніки.
За законом, є різні способи подати інфозапит — письмово, усно, на електронну пошту розпорядника, через сайт розпорядника тощо.
Найпростіше — зробити це через платформу «Доступ до правди».
Там уже зібрано адреси понад 1,5 тисячі розпорядників з усієї України. До того ж сайт пропонує готову форму запиту, куди вам потрібно буде вписати лише свої запитання.
Навіть «добрий день» і «з повагою» написані уже до вас.
Нюанс: у законі «Про доступ до публічної інформації» є частина 5 статті 19, яка регламентує оформлення запити.
«Запит на інформацію має містити:
1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі».
Увага: «ім’я» в Цивільному кодексі — це прізвище, ім’я та по батькові. А розпорядники, як і всі ми, бувають хороші, а бувають різні.
Хороші дослухаються до роз’яснень Офісу Уповноваженого з прав людини (а це головний наглядовий орган щодо інформаційного права), який каже, що оскільки закон не передбачає ідентифікації запитувача, то для розпорядника не важить, як написано ім’я запитувача, — важить лише чи є запитувана інформація публічною, чи ні.
Різні — відмовляються розглядати запит на підставі порушення частини 5 статті 19.
Є випадки, коли відповідь отримував запитувач із явно вигаданим ПІБ «Мішель Баракович Обама», а відмову — Микола Сидоренко, бо не вказав по батькові.
Тому раджу реєструватися на платформі під своїм повним ПІБ — далі воно автоматично з’являтиметься у підписі.
Як знайти вдалу ідею
Запити писати нескладно, їх складно вигадувати. Для цього важливо стежити за кейсами колег: що вони роблять і що їм вдається.
Надзвичайно гарно працює з інформаційними запитами інформагенція «Українські новини». Саме їм належить епічна справа про те, як і кого міністр Аваков нагороджував іменною зброєю, вони шлють запити і воюють у судах щодо інформації, хто відпочиває за державний рахунок у резиденціях ДУСі. Обидві історії дуже складні, стосуються пограничної території законів «Про доступ…» і «Про публічні фінанси», з одного боку, та закону «Про захист персональних даних», з другого.
Треба розуміти, що «Українські новини» очолює Денис Іванеско, колишній начальник головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації президента Януковича. Він знає систему зсередини.
Журналіст-розслідувач Гліб Канєвський якось протягом одного тижня випустив дві резонансні новини. Перша про те, що генерал Семочко навіть після всіх розвінчальних публікацій так і не зацікавив СБУ — не було ані розслідування, ані внутрішньої перевірки. Друга — про те, що Насіров підписував податкові розстрочки партнерам екс-президента Порошенка. Обидві є результатами влучних інформзапитів.
Як пояснював Гліб, обидві новини — лише «верхівки айсбергу» його глибших розслідувань. Наприклад, щодо Насірова в журналіста була серія запитів, яка стосувалася розслідування з надання Фіскальною службою податкових розстрочок. Сама ж тема розстрочок його зацікавила, коли він вивчав «плівки Онищенка».
Зараз найгучнішою судовою справою з доступу є перемога у Верховному суді Тетяни Козирєвої: журналістка здолала «Нафтогаз» у справі про доступ до контрактів компанії, укладених із бельгійською компанією CabinetDN та американською ValueBridge.
Тетяна Козирєва давно працює з темою американських лобістів, вона авторка кількох розслідувань на «Українській правді», зокрема про лобістів Порошенка, Фірташа, Яценюка, Тимошенко, Пінчука.
Збираючи матеріал для чергового розслідування, Тетяна натрапила на інформацію про зв’язки «Нафтогазу» з лобістськими компаніями у США і вирішила скористатися законом «Про доступ до публічної інформації» — надіслала в «Нафтогаз» запит щодо контрактів з CabinetDN та ValueBridge.
Нафтогаз пручався, Таня наполягала. Справа тягнулася два з половиною роки. І хоча це зовсім не ті 5 робочих днів, які обіцяє по закону, але по-перше, це перемога, а по-друге, ніхто не обіцяв, що буде легко.
Головне зображення Artsy Vibes
