«Останній диктатор Європи» посилює тиск на медіа, щоб завадити їм висвітлювати опозиційні протести. 

«Саша-3%» — так тепер дражнять білоруського президента Олександра Лукашенка громадяни, незадоволені двадцятип’ятирічним правлінням «останнього диктатора Європи». 3% — це рівень підтримки, який Лукашенко здобув в онлайн-голосуванні. Опитування не репрезентативне, але факт, що на тлі коронавірусної епідемії, з якою влада не може впоратись, і з наближенням президентських виборів 9 серпня протестні настрої зростають. Лукашенко поводиться як зразковий диктатор: розганяє протести, арештовує конкурентів і сильніше, ніж зазвичай, тисне на незалежних медійників. Перспектива протесту, його шанс перерости в революцію і змінити Білорусь значною мірою залежить від того, чи витримають журналісти цей тиск.   

Що відбувається в Білорусі

65-річний Олександр Лукашенко керує Білоруссю вже 25 років. Світ не визнавав вільними і справедливими всі минулі президентські вибори, на яких Лукашенка оголошували переможцем. Чергові, шості президентські вибори в історії незалежної Білорусі не мали б відрізнятись від інших — чинний глава держави повинен був отримати понад 80% голосів. Та виявилось, що диктатора, з чиїм довічним президентством уже практично змирився Захід, не готові терпіти самі білоруси.

В кінці 2019 року в Білорусі почалися протести проти посилення інтеграції з Росією, зокрема запровадження спільної валюти. Щоб не довести до «майдану», Лукашенко запевняв білорусів, що не збирається жертвувати суверенітетом, однак ідею створення єдиної держави з Росією не відкинув.

Другим ударом по рейтингу Лукашенка стала епідемія коронавірусної хвороби. Спершу президент запевняв, що коронавірусу не існує, а якщо він і є, то лікується лазнею, горілкою та роботою на тракторі. Лукашенко обіцяв, що від COVID-19 в Білорусі ніхто не помре, довго відмовлявся запроваджувати карантинні обмеження і звинувачував медіа в роздмухуванні паніки. Тепер у 9,5-мільйонній Білорусі понад 62 тисячі хворих (в Україні — 45 тисяч) — і це офіційні цифри, які можуть бути заниженими.

Кореспондент DW Павлюк Биковський розповідає, що в Білорусі з 2016 років немає ані незалежної соціології, ані вартих довіри рейтингів електоральної підтримки політиків. Показником суспільних настроїв стали нерепрезентативні онлайн-голосування. За результатами декількох із них Лукашенко набрав від трьох до шести відсотків, а його головний конкурент, колишній банкір Віктор Бабарико — понад п’ятдесят. Після цього онлайн-голосування заборонили. Протестні настрої зростають, і люди готові голосувати за будь-кого — аби не Лукашенко.

Так у Лукашенка з’явилися причини хвилюватись за результати президентських виборів. Аби не програти, він застосував свою звичну тактику: не допустити конкурентів до участі у виборах.

Опозиційний відеоблогер Сергій Тихановський, який має чверть мільйона підписників на ютубі, перетворив збір підписів за свою кандидатуру на акцію протесту — люди вишиковувались довгими чергами «підписувати проти Лукашенка». Квартиру Тихановського обшукали й начебто знайшли 900 тисяч доларів. Заарештованому блогеру відмовили в реєстрації кандидатом; тепер участь у виборах намагається взяти його дружина Світлана. Ув’язненого Тихановського порівнюють із російським блогером і політиком Олексієм Навальним.

Віктор Бабарико, який зібрав рекордну кількість підписів за свою реєстрацію кандидатом у президенти, потрапив за ґрати начебто за несплату податків. Згодом заарештували також його сина. Лукашенко звинуватив Бабарика, який очолював дочірній банк «Газпрому», у зв’язках із Росією, вочевидь розраховуючи на підтримку патріотичної частини суспільства. 

Бабарика ув’язнили 19 червня. На акції протесту проти затримання опозиційних кандидатів, яка відбулася наступного дня, силовики затримали 120 людей. Кільканадцятеро з них — журналісти. 

Що в Білорусі з медіа

Більшість білоруських медій належать державі або лояльні до влади. Багато регіональних видань із радянських часів працюють як рупори органів влади, а для забезпечення цензури в райвиконкомах та на великих державних підприємствах є штатні ідеологи. Медіа, що належать державі, мають конкурентні переваги на ринку. Наприклад, державна телекомпанія щороку отримує з бюджету до п’ятдесяти мільйонів доларів.

За 25 років президентства Лукашенко подбав про тотальну цензуру, що дозволяє тримати медіапростір під контролем. Він сам 1994 року прийшов до влади завдяки незалежним ЗМІ, тож розумів, як непідцензурні медіа загрожують його монополії на владу.

Засновниця Білоруського пресклубу Юлія Слуцька розповідає, що Міністерство інформації має право закрити будь-яке медіа. Це рішення можна оскаржити в суді, та поки триває процес, медіа збанкрутує.

Інший метод доведення до банкрутства — штрафи. «Комсомольская правда в Беларуси», яку Юлія очолювала з 1994 до 2016 року, після президентських виборів 2015 року отримала три штрафи: на сорок тисяч доларів, шістдесят тисяч, а потім на півмільйона. Для більшості білоруських видань сплатити такий штраф означає закритися.

На початку двотисячних були створені чорні списки медіа, в яких влада забороняла публікувати рекламу. Рекламодавців, які порушували цю заборону, штрафували. А ще, за словами головного редактора видання «Рэгіянальная газета» з міста Молодечно Олександра Манцевича, нелояльне до влади видання могли просто заборонити продавати або вилучати з передплатних списків на кілька років, пояснивши: «недоцільне медіа для ринку». З газетою Олександра це сталося 2004 року. Її заборонили на три місяці за публікацію критичного відгуку про роботу Центральної виборчої комісії, офіційно аргументувавши заборону неправильними колонтитулами.

Та все ж у Білорусі чимало медіа, не цензурованих владою. Частина з них зареєстровані за межами країни, деякі працюють в інтернеті в напівпідпільному режимі. Незалежним ЗМІ відмовляють в акредитації на офіційні заходи, а чиновники не дають їм коментарів. Два роки тому кілька незалежних онлайн-видань, серед яких найпопулярніший в країні портал tut.by, пережили обшуки та суди й були оштрафовані через те, що начебто без дозволу брали контент у державного інформагентства БелТА. Навіть за висвітлення «справи БелТА» журналісти потрапляли під суд.

Але найсильніший тиск на непідцензурні медіа в Білорусі завжди припадає на виборчу кампанію. Юлія Слуцька розповідає, як після виборів 2010 року в ніч перед Різдвом Комітет державної безпеки прийшов з обшуками в редакцію газети «Наша ніва» та до квартири її головного редактора. У видання, яке підтримувало конкурента Лукашенка, конфіскували всю техніку. А на видання «Хартія-97» завели кримінальну справу за «організацію безладу в країні». 

Як медіа впливають на протести

В акціях протесту проти політичних репресій узяли участь десятки тисяч людей. Хоча Лукашенко впевнений, що їх було не більше чотирьохсот, протестувальникам платять вороги Білорусі, а жорстокість влади, яка розганяє мітинги і ув’язянює опозиціонерів — це вияв турботи за країну.

«Потурбувався» Лукашенко і про журналістів. За новими правилами, якщо журналіст знімає на камеру мирний протест, він автоматично вважається його учасником, а то й організатором. Отже, його мають право оштрафувати, забрати камеру, а то й затримати. Ані редакційне посвідчення, ані жилет із написом «преса» не врятує. «Такі реалії можна назвати привітом від Орвелла», — каже Юлія Слуцька.

Припинити онлайн-трансляції мітингів — чи не головна мета силовиків, адже влада боїться ютуба, вважає білоруський опозиційний журналіст і громадський діяч Франак Вячорка. В умовах цензури онлайн-стрим залишається чи не єдиним способом показати білорусам і всьому світу, що коїться і яким є справжнє обличчя влади. Стрими стали символом боротьби за владу. «Коли з’являється камера, наприклад, “Радіо Свобода”, люди радо підходять, щоб виговоритися», — розповідає Вячорка. Журналістів «Радіо Свобода» лише за останній тиждень червня затримували двічі, а за деякі матеріали медіа погрожували позбавити акредитації.

Франаку тридцять років, і його вже чотири рази ув’язнювали, зокрема за журналістську роботу. А також виключали з університету й примусово відправляли до війська. «Поки є Лукашенко, журналістики в Білорусі не буде», — констатує медійник.

На думку Юлії Слуцької, журналісти в Білорусі мають імунітет до репресій, а посилення тиску не було для них несподіваним. Нові технології — стрими, соціальні мережі, месенджери — не дозволяють владі цілком контролювати та фільтрувати інформаційні потоки. Тому режим намагається змусити незалежних журналістів замовкнути в будь-який спосіб. Великим медіа, зареєстрованим офіційно, — наприклад, tut.by — намагаються заборонити писати про політику. Не всі наважаються йти ва-банк та ігнорувати заборони. Однак, за словами Франака  Вячорки, навіть деякі журналісти державних медій висловлюють підтримку протестувальникам і солідарність із політв’язнями, наражаючись на негайне звільнення.

Олександр Манцевич каже: «Попри всі репресії, журналісти перестають боятись. Можливо, відчувають, що скоро будуть зміни»

Що далі?

У Білорусі немає демократичних виборів, тож не може бути сумнівів у тому, що переможцем 9 серпня оголосять Лукашенка. Інше питання — чи залишиться він при владі. Тут думки різняться, але більшість білоруських медійників, із якими спілкувався MediaLab, вважають, що залишиться. Однак шанси Лукашенка залишитись диктатором довічно внаслідок теперішніх протестів усе ж зменшуються. 

Незалежні та опозиційні медіа, які зараз витримують безпрецедентний тиск, і надалі знаходитимуть спосіб працювати в умовах диктатури. «Бути в Білорусі незалежним журналістом — справа дуже невдячна, — каже керівник спецпроєктів онлайн-видання Naviny.by Андрій Александров. — Але ми свідомо пішли в цю професію, бо любимо її і свою країну».

Чи можуть українські медіа допомогти людям, які борються за демократичні зміни в Білорусі? Так, якщо розповідатимуть про ці події більше, користуватимуться непідцензурними джерелами інформації, даватимуть у своїх матеріалах слово протестувальникам і незалежним експертам. Карантинні обмеження не дозволяють українським медіа посилати своїх кореспондентів до Білорусі, щоб висвітлювати протести, але, на щастя, нам доступні цифрові технології, з якими так завзято бореться Лукашенко. А розібратись у білоруських медіа та вибрати з них ті, які працюють за демократичними стандартами, допоможе моніторинговий проєкт Білоруського пресклубу Media IQ.

 

 

Головне зображення Leonardo Raineri

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.